Мальовані пісні Олени Рибальченко

 

27 грудня 2023 року мала би відзначати свій 95-річний ювілей дивовижна жінка Олена Павлівна Рибальченко –  відома херсонська мисткиня, талановита представниця наївного живопису, поетеса, почесна громадянка міста Херсона. Вона пережила голодомор, другу світову війну,  окупацію Херсона, обстріл своєї багатоповерхівки російськими військовими, та 24 жовтня цього року її життя обірвалося...

Олена Рибальченко родом з Дніпропетровської області, з міста Павлоград. Після навчання у Бородінському педучилищі (Одеська область), працювала вихователькою у дитячому садку та вчителькою у школі. Хоча з самого дитинства відчувала особливу пристрасть до малювання, але  спеціальної художньої освіти так і не отримала. 

Більше 30 років Олена Павлівна прожила у Харкові, де працювала на станкобудівному заводі. 

У 1984 році, вийшовши  на пенсію, переїхала до Херсона та прожила тут до останнього свого дня. І наше місто пані Олена обрала не випадково, адже тут колись жила її бабуся. У Херсоні і розпочала Олена Павлівна займатися живописом, якому вона віддалася цілком і назавжди. А все розпочалося з ремонту у квартирі, тоді на стіні з’явилася її перша картина: там була і верба, і калина, і хата, і білизна висіла ще й коза прив’язана. Друзі та сусіди схвально відгукнулися про першу спробу і згодом Олена Павлівна почала писати сюжети на картоні олією. Картини спочатку нікому не показувала, проте доленосний випадок привів її до місцевого клубу художників-аматорів, де вона взяла участь у виставках. 

Через півроку після зустрічі – перша виставка в кінотеатрі «Україна», на котру відібрали три праці художниці-аматорки: «Русалонька», «Піщаний берег», «Дівчинка в хустинці». Картини були гідно оцінені глядачами.

На початку 1990-х Олена Рибальченко вже виставляла свої твори в експозиційних залах музеїв Херсона, а у 1993 році на Всеукраїнській виставці художників-аматорів в «Українському домі» у Києві вона отримала диплом І ступеня. 

Оскільки матеріали для малювання картин дорогі, Олена Павлівна малювала на дощечках та інших предметах, які їй вдавалося знайти. Вона ніколи не мала мольберта, замість полотна мала картон і фанеру, а найприємніший подарунок для неї були пензлі, фарби та полотно для живопису, передані поціновувачами її мистецтва з різних міст України. 

Основні сюжети, які Олена Рибальченко зображувала на своїх картинах, — це історії з українських народних пісень,  а їх вона знала дуже багато. Художниця зображувала народні гуляння, свята та звичаї, які були розповсюджені в Україні з давніх часів. Головні персонажі її картин – дівчата та парубки у національному одязі, які зустрічаються на побаченнях, сумують та мріють, радіють життю. Віршовані назви її картин запозичені з пісень або вдало укладені самою авторкою.

Окрім того, Олена Павлівна писала натюрморти, краєвиди, квіти. В яскравих натюрмортах мисткиня оспівувала красу затишних сільських краєвидів, де квітнуть дерева, ростуть кульбаби, літають бджілки та стиглість фруктів: розсипи винограду, рум’яні яблука та груші («Дари осені»). Її твори здебільшого присвячені українському селу, українській родині, коханню, козакам, її картини тісно пов’язані з українським фольклором, піснями та легендами. Ліричні мотиви гармонійно доповнені сюжетними композиціями на побутову тематику, біблейські мотиви доповнені історичними творами, які присвячені добі козацтва, а також є і міські краєвиди, в яких відбито образ міста Херсона, яке для Олени Павлівни давно стало рідним — картини “Морехідне училище у Херсоні”, “Херсонський художній музей” та інші.

Добре знання української літератури надихало Олену Павлівну на сюжетні композиції символістського характеру, як наприклад, картина «Земля», що є ілюстрацією до однойменного роману Ольги Кобилянської.  

Олена Рибальченко не намагалася копіювати натуру, а навпаки писала картини за допомогою розвиненої уяви та гострої пам’яті.

Окрім живопису, цікавим захопленням мисткині була флористика. Вона використовувала переважно ті рослини і природний матеріал, які дарувала їй місцева степова природа. Це декоративні панно міських краєвидів, теплі квіткові натюрморти, навіть постаті казкових героїв, і, безперечно, українська дівчина – уособлення рідної землі. Кожна суха пелюстка, травинка, гілочка у цих творах отримали нове життя, повносиле життя у мистецтві.

Незважаючи на видове і жанрове різноманіття, усі роботи Рибальченко об’єднує спільна риса. У них живе співуча народна душа, любов до рідного краю, культури, побуту.

Олена Павлівна – не лише художниця, а й поетеса – 2019-го року мисткиня випустила власну збірку поезії “Гіркий полин, але цілющий”. Крім того, вона є успішною авторкою багатьох чудових присвячень, казок і притч, невеличких оповідань, в яких відображена народна мудрість, особистий життєвий досвід, віра у перемогу добрих сил, Божий суд та справедливість.

В останній час художниця жила одна. Останню картину перед початком повномасштабної війни жінка відправила до Каховки. В окупації Олена Павлівна не писала, на душі було тяжко. Лише після деокупації міста вона знову взяла пензля до рук, але через постійні атаки росіян зосередитися на мистецтві було важко. Ніколи не маючи власної сім’ї, мисткиня до своїх картин ставилася, як до дітей. Отож, побоюючись, що через постійні обстріли міста її твори можуть бути знищені, у серпні 2023 року пані Олена передала Херсонському художньому музею ім. О. О. Шовкуненка все, що на той час було вдома, а це — понад 50 робіт. А до цього там вже зберігалося понад 100 живописних творів Олени Рибальченко, які теж щедро дарувала мисткиня. На жаль, одну з її картин — “Їхав козак на війноньку…” — викрали російські окупанти.

У творчому доробку Олени Рибальченко — понад півтори тисячі живописних творів, створених за майже 40 років. Загалом, картини херсонської художниці  в cтилi нaївнoгo миcтeцтвa вiдoмi в Укpaїнi тa дaлeкo зa її мeжaми і зберігаються у восьми музеях України, зокрема значна частина на батьківщині пані Олени у Павлоградському краєзнавчому музеї та Музеї Івана Гончара в Києві, в музеях Херсона та у приватних колекціях України (Харків, Донецьк, Львів) та за кордоном — у США, Канади, Австралії, Ізраїлі, Норвегії. 

До 95-річчя Олени Павлівни Рибальченко в Херсоні має відбутися ювілейна виставка робіт художниці-аматорки, та, на жаль, вже без неї... А з нами залишилися її глибоко українські картини і два грубих зошити з віршами. Надіємося, що згодом і наша книгозбірня поповниться новою збіркою поезій Олени Рибальченко.

Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду

 

75 років тому – 9 грудня 1948 року було прийнято міжнародний документ світового масштабу – Конвенцію ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього – перший договір з прав людини, прийнятий Генеральною Асамблеєю. Конвенція засвідчує зобов’язання міжнародного співтовариства «ніколи знову» і містить перше міжнародно-правове визначення поняття «геноцид», яке було широко прийняте як на національному, так і міжнародному рівнях. 

Тож, саме цей день у 2015 році Генеральна Асамблея ООН проголосила як Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої гідності та запобігання цьому злочину.

Світовою громадськістю геноцид (репресії, етнічні чистки, примусові переселення народів) визнано найнебезпечнішою формою порушення прав і свобод людини та найтяжчим злочином проти людства.

На жаль, історія повторюється і в умовах повномасштабної війни в Україні ми є свідками того, як російська федерація цілеспрямовано вчиняє злочини проти Українського народу, що підпадають, так само, й під ознаки геноциду.

Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б. Лавреньова запропонувала шкільній спільноті Херсона та користувачам соціальних мереж познайомитись із відео про злочини геноциду, які

відбувалися на теренах України за останні 100 років.

Відео тут 

Геній бароко Лоренцо Берніні

7 грудня 2023 року — 425 років від дня народження Джованні (Джана) Лоренцо Берніні —  основоположника стилю бароко.  

В історії світового мистецтва Берніні вважають найвидатнішим скульптором і архітектором 17 століття, мистецькі досягнення якого ніхто не зміг перевершити. Чудова творчість митця вражала грандіозністю задумів і сміливістю їх здійснення не лише його сучасників, а і всі наступні покоління.  

В особі Берніні поєднувався архітектор і скульптор; голова великої майстерні, який здійснював різні проекти; театральний декоратор, живописець, виконавець і автор комедій. Свою творчість він образно порівнював з потужними струменями створених ним фонтанів. 

Але скульптура все ж була основним видом художньої діяльності Берніні. Найважливіші принципи стилю бароко найбільш повно втілилися саме в ній. Він змушує мармур танути, згинатися і текти, подібно до воску. Цей неподатливий матеріал в його руках відмінно передає фактуру тканини і ніжність людської шкіри.

Лоренцо Берніні належить основна заслуга в справі створення так званого барокового Риму. 

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова пропонують здійснити віртуальну мандрівку по творчості Лоренцо Берніні, переглянувши відеорозповідь «Геній бароко Лоренцо Берніні».  

Приємного перегляду. 

Лицар нації - Микола Колесса

 

6 грудня 2023 року - день народження композитра і диригента Миколи Колесси  (1903 - 2006).  

Народився  він 6 грудня 1903 року в Самборі, в родині видатного фольклориста Філарета Колесси. На побажання класика української музики Миколи Лисенка батько назвав сина на його честь – і тим самим визначив багату та складну долю музиканта. 

1928 року Микола Колесса закінчив університет і консерваторію у Празі; 1931 року – Празьку школу вищої майстерності в класі відомого чеського композитора та педагога Вітезслава Новака. У ті роки він уже яскраво проявив себе як майстер модерного музичного слова.

В 1930-х роках Микола Філаретович був викладачем Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, в 1940-х – того ж закладу, який нова влада перейменувала на державну консерваторію. А з 1953-го до 1965 року очолював її як ректор.

Паралельно він активно виступав як блискучий диригент із симфонічними оркестрами Львівської філармонії, Театру опери та балету. Водночас був художнім керівником і головним диригентом хорової капели “Трембіта”.

Народний артист СРСР, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, академік, повний кавалер орденів “За заслуги”, кавалер ордена Ярослава Мудрого п’ятого ступеня, Герой України, Микола Колесса виховав цілу плеяду диригентів, знаних далеко за межами України. Серед них: Степан Турчак, Іван Гамкало, Юрій Луців, Євген Вахняк, Тарас Микитка, Богдан Антків, Роман Филипчук і багато інших, а підручник “Основи техніки диригування” й донині залишається настільною книгою для декількох поколінь музикантів.

Він залишив після себе багату та цікаву творчу спадщину: дві симфонії, сюїти, хоровий цикл «Лемківське весілля»,низку камерно-вокальних і камерно-інструментальних мініатюр, хорові композиції й обробки. Дослідники творчості композитора стверджують, що жоден інший український композитор його покоління не зумів так глибоко відчути й передати дух лемківських, гуцульських, поліських, волинських та інших регіональних пісень, як Микола Колесса.   

Микола Філаретович до останнього дня дослідники творчості композитора: цікавим співрозмовником, мудрим порадником, активним і небайдужим громадянином, закоханим у свою справу музикантом. Спілкування з ним робило оточуючих духовно багатшими, а сама постать ставала духовним орієнтиром.

Свіча Пам’яті

 Голодомор — геноцид української нації. У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять мільйонів жертв голодоморів в Україні. 

Наймасштабнішим з них був голодомор 1932-1933 років. Він був скоєний радянською владою, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної Української Держави.

У 2022–2023 роках Україна вшановує 90-ті роковини Голодомору-геноциду. Цю скорботну дату ми згадуємо сьогодні в реаліях нової боротьби за виживання української нації. Через 90 років після вчинення Голодомору на теренах України росія вчиняє новий геноцид.

Мистецтво якнайкраще відображає трагізм цього злочину. Факт голоду в Україні в 1932–1933 роках радянська влада заперечувала аж до пізніх 1980-х, тож нічого дивного, що розголос мистецьких творів про Голодомор був можливий тільки поза межами України. 

Вшануванню пам’яті жертв Голодомору присвятили частину своєї творчості українські та зарубіжні митці, серед яких — Казимир Малевич,  Василь Касіян, Віктор Цимбал, Катерина Білокур та інші. У багатьох містах і селах України, а також за кордоном встановлені пам'ятники жертвам  Голодомору в Україні 1932-1933 років.

До 90-х роковин Голодомору-геноциду фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створили відео, присвячене темі Голодомору в мистецтві “Гіркі жнива Голодомору”.

У музичному оформленні відео використано фрагменти з реквієму "Панахида за померлими з голоду" Євгена Станковича на слова Дмитра Павличка та пісню-реквієм “Свіча”, слова якої поет Богдан Стельмах поклав на «Мелодію ля-мінор» Мирослава Скорика.

#EmptyChairDay День ув’язненого письменника

Кожного року 15 листопада світ відзначає Міжнародний день письменників, які знаходяться в ув’язненні або день порожніх стільців. Цей день присвячується тим, хто розплачується за своє інакомислення та свободу слова. Цей день також присвячений пам'яті всіх письменників, убитих після торішнього Дня письменників.

Українські письменники, які загинули від рук рашистів, могли б створити ще безліч романів та повістей, пронизливих та щемких віршів, дитячих казок та оповідок. Втім, їхній творчий доробок росіянам не знищити, а кожен твір загиблого письменника та поета перетворюється на документальне свідчення про війну. 

24 березня 2002 року росіяни викрали письменника Володимира Вакуленка. У квітні його вбили на Харківщині під час окупації. Понад пів року його розшукували рідні, колеги, журналісти, розслідувачі та волонтери. Лише наприкінці листопада минулого року дані про загибель письменника Володимира Вакуленка підтвердила ДНК-експертиза. Але й мертвим він свідчить проти окупантів. У своєму щоденнику Володимир Вакуленко детально описував звірства та безчинства росіян у перші тижні окупації. Передчуваючи, що може загинути, письменник закопав свій щоденник у саду. Щоденник було знайдено і зроблено все для його публікації. 

22 червня 2023 книгу «Я перетворююсь. Щоденник окупації. Вибрані вірші» Володимира Вакуленка-К. презентувала на «Книжковому Арсеналі» письменниця Вікторія Амеліна, життя якої обірвалося 1 липня 2023 року після  ракетного обстрілу у Краматорську. 

20 грудня 2022 року в бою під Бахмутом загинули 34-річний херсонський журналіст Антон Коломієць та  Олександр Кузенков, автор книжки «Останні посмішки Іловайську». 

У січні 2023 року на фронті загинув одеський журналіст, письменник та ресторатор Ігор Терьохін.

У травні 2023 року загинув письменник, автор роману «Завод» Ігор Мисяк, який брав участь у звільненні Херсонщини від російських окупантів.

У львівського бренд-шефа та блогера Андрія Гудими нещодавно вийшла з друку книжка «69 спецій для серця». Сам Андрій її вже не зможе побачити – 2 липня він загинув у боях під Бахмутом.

 На фронті загинув військовий та письменник, автор роману-щоденника "Спокійної ночі)" Максим Петренко. Довгий час його вважали зниклим безвісти. 6 листопада цього року прийшла звістка, що експертиза ДНК підтвердила  загибель письменника.

Місто незламних

Херсон – символ спротиву українців російській навалі. Із перших днів війни місто опинилося під окупацією рашистської орди. Жителі боронили своє місто, як могли: виходили на мітинги, ставали до бою з «коктейлями Молотова» в руках, чинили партизанський спротив, знищували колаборантів і чекали на визволення.

У місті висіли плакати з різними патріотичними написами, найпопулярніші, звісно, «Слава Україні», «Ми віримо в ЗСУ», «Херсон — Україна», «Геть» та багато інших. Окупанти намагалися знищити будь-які прояви патріотизму в місті, знімали плакати, прапори, стирали написи, але кожного дня люди виходили та доводили всьому світу, що Херсон — це Україна. 

256 днів місто було під окупацією та 11 листопада у Херсон зайшли Збройні сили України. Цього дня українці чекали більше восьми місяців. 

А на початку окупації героїзмом херсонців захоплювався весь світ: вони показали свою силу, мужність і впевненість, що Херсон повернеться до України, як це і сталось, і віру — вся Херсонщина стане вільною.  

До Дня звільнення Херсона з-під російської окупації у відділі мистецт  Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створено  фоторепортаж “Нескорене місто-герой”.

Пропонуємо згадати, як боронили своє рідне місто жителі Херсона, переглянувши відео 

Відеомистецька презентація у закладах освіти

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова продовжують створювати відеорозповіді з історії мистецтва. 

Учнівській спільноті херсонських гімназій № 6 і 16, ЗЗСО № 53, ХЗНВК № 11, а також студентам ХВПКУ № 15 запропонували переглянути відеоматеріал про мистецтво  пізнього Середньовіччя, яке головним чином проявилося саме в архітектурі  – «Готика: архітектура, що лине до небес». Цього разу до перегляду приєдналися і учні Херсонщини з  Голопристанського ліцею № 2.

Бажаючих дізнатися більше про готичний архітектурний стиль запрошуємо переглянути відео і ви будете вражені дивокрасою  середньовічних готичних споруд – храмів, палаців, замків, університетів. А також познайомитеся з готичними будівлями на теренах України.

Відео тут: 

Готика: архітектура, що лине до небес

 "Готика" – це назва стилю, який панував у пізньому Середньовіччі. Це мистецтво бере свій початок у XII столітті. Саме в цей час в Європі починається активна боротьба католицької церкви за владу. Головним чином готика проявилася саме в архітектурі. Готика – це стиль середньовічних католицьких храмів. Беручи початок у Франції, він отримав загальноєвропейське поширення. 

Дивовижні собори, церкви, костели, базеліки країн Європи представлені у відеомистецькій презентації «Готика: архітектура, що лине до небес», яку створили фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова  та запропонували переглянути учням дев’ятих класів ЗЗСО № 4. 

Старшокласники дізналися, коли і де виник  даний архітектурний стиль та звідки взялася сама назва “готика”, а також характерні риси готичних споруд. Учні побачили дивовижні храми, а також замки, палаци та університети, збудовані у готичному стилі. Зацікавили їх і слайди з готичними спорудами України.

День художника України

 

Щорічно у другу неділю жовтня митці України святкують День художника. В 2023 році День художника України відзначається 8 жовтня. Свято було затверджено Указом Президента в 1998 році, а ініціатором святкування стала Спілка художників України. Його метою є підтримка представників мистецтва та нагадування про велику роль у культурному розвитку людини.

Образотворче мистецтво є однією з найдосконаліших форм діяльності, оскільки в художній палітрі кристалізується внутрішній світ людини, звучать кольори глибоких почуттів. Художніми роботи надихають та спонукають замислитися над суттю буття. Вишуканий живопис, віртуозна графіка, майстерна пластика, патріотичний стріт-арт, оригінальний розпис – невід’ємна частина національної культури, джерело духовного розвитку і задоволення естетичних потреб українського суспільства. Творчі досягнення художників свідчать про потужний потенціал народу, сприяють створенню позитивного іміджу України у світі.

Художники — люди з особливим мисленням. Вони бачать те, чого не бачать звичайні люди, знаходять прекрасне в повсякденному, вміють зобразити думки на полотні, закарбувати емоцію або навіть мелодію. І не дивлячись на те, що художник має бути голодним, а образити його може кожен, ми все ж бажаємо тим, хто бере в руки пензель з метою освоєння професії, визнання!

Нехай кожен художник одного дня відчує на собі прожектори слави, що освітять його картини! Але головне побажання — щоб ваш талант і натхнення завжди крокували поряд.

Славетне українське козацтво

До Дня українського козацтва фахівці Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова спільно з КУ «Херсонський міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» запросили шкільну спільноту Херсона в історичний екскурс у сивочолу давнину- героїчні часи Козаччини.

Учні згадали цікаві факти історії і традицій козаків. Та найбільше їх вразила розповідь про незвичайних козаків-характерників. А, особливо - про загадкових жінок-амазонок, жінок-характерниць, яких називали «поляницями» і які настільки володіли бойовим мистецтвом, що їх побоювались і друзі, і недруги.

Дізнались учні, що воїни козацького війська постійно вправлялись у бойовому мистецтві в мирні часи та відточували його в походах та боях. Молодь, із задоволенням, переглянула кадри виступу-реконструкції із володіння різними видами зброї, які частенько влаштовували сучасні продовжувачі козацької бойової спадщини і на Хортиці, і в інших куточках козацької слави. 

Нині, багато з них захищають нашу країну від російської  агресії.  Тож, учні висловили вдячність нашим захисникам-гідним нащадкам козацького роду і віру у нашу спільну Перемогу.

Майстер екслібрису Фелікс Кідер: мистецька розвідка

Бібліотекарі відділу мистецтв продовжують знайомити своїх користувачів, і не лише їх, із відомими херсонськими митцями. Цього разу  відеотека книгозбірні поповнилася мистецькою розвідкою «Майстер екслібрису Фелікс Кідер», якому 7 вересня цього року виповнилося 85 років від дня народження.

Фелікс Іхільович Кідер – заслужений художник України, живописець, графік, скульптор. Херсонський художник (1938-2003) залишив світові стільки дивовижних, фантастично талановитих робіт, що навіть не віриться, що це зробила одна людина. 

Фелікс Кідер завжди був у пошуку нових технік, завжди дивував неординарним баченням світу. Він використовував різні техніки графіки, малював олівцем, вугіллям та олією, ілюстрував книги. Він створив свій, майже фантастичний образ Херсонщини – степового краю з багатовіковою історією та чудовою природою. У його картинах – кохання, радість, легка іронія та глибока філософія.

Блискуче володіючи графічною технікою, багато уваги митець приділяв книжковій графіці, екслібрису. Він зробив значний внесок в історію херсонського екслібрису. Фелікс Кідер – автор понад 130 книжкових знаків, виконаних у техніці офорту. Вони призначалися для книголюбів та представників творчої інтелігенції, які входили до кола спілкування художника.

Кідер збагатив екслібрис власними метафоричними образами, запозиченими як з життя маленького містечка,  так і з біблійних мотивів, піднімаючись до високих філософських узагальнень.

З мистецькою розвідкою «Майстер екслібрису Фелікс Кідер» познайомилися старшокласники херсонських закладів освіти: ЗЗСО № 4 та № 53, гімназій № 6 та № 16.

Краєзнавчі імпровізації «Херсон очима художників»: Херсону — 245 років!

Напередодні Дня міста фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова запропонували учнівській спільноті херсонських гімназій № 6 і 16, ЗЗСО № 4, 53 і 54 та ХЗНВК № 11, студентам  Херсонського гідрометеорологічного фахового коледжу Одеського державного екологічного університету та  користувачам соцмереж переглянути краєзнавчі імпровізації «Херсон очима художників». 

Херсон – це місто з українським характером та незламною жагою до свободи, якому присвячено велику кількість творів херсонських митців. Росіяни його нещадно нищать. Архітектурні пам'ятки Херсона, які пережили кілька революцій та війн, після обстрілів зникають із мапи міста. 

Та краса і дух нашого Херсона, за які ми так любимо наше місто, залишаються у творах Олександра Степаненка, Олександра Бережного,  Володимира-Вадима Чорного та Віталія Раковича. Рідний Херсон став об'єктом і для творчості таких херсонських художників, як Іван Белич, Віктор Трапенок, Володимир Гончаренко та Георгій Петров. Багато міських краєвидів також створили представники наївного мистецтва – Григорій Сергєєв і Олена Рибальченко. А які чудові гравюри з видами Херсона створив Володимир Заставський!

І нехай твори херсонських художників із зображенням нашого рідного міста додадуть всім віри та позитиву! 

Приємного перегляду!

День українського кіно

Друзі! Вітаємо всіх поціновувачів украінського кіно з професійним святом працівників кінематографії, встановленим Указом Президента від 12.01.1996 № 52/96 і який відзначається щорічно у другу суботу вересня.  Тож, цього року День українського кіно припадає на 9 вересня.

Перша українська кінозйомка відбулася у вересні 1896 року в Харкові, де фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні Федецький влаштував перший український кіносеанс у Харківському оперному театрі.

З дореволюційним кіно в Україні пов’язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.

У 1922 році було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а в 1928 році ввести в дію Київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О. Довженка). У 1930 р. в Україні з’являється перший звуковий фільм - документальна стрічка Д. Вертова «Симфонія Донбасу».

Українські художники впродовж минулого століття створили власну яскраву кіношколу, яка гідно збагатила світове кіно. У пам’яті назавжди залишаться імена Олександра Довженка і Івана Кавалерідзе, Марка Донського, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Леоніда Осики, Івана Миколайчука і багатьох їх талановитих творчих послідовників. Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців.

В епоху випробувань і викликів, коли війна стала надзвичайно важливим контекстом для суспільства, українське кіно виявляє неймовірну силу та витримку. Не тільки воно виживає в умовах складних реалій, але й б'є рекорди, залишаючи глибокий слід в історії і сучасному кінематографії.

Так, за перші вісім місяців 2023 року картини українського виробництва зібрали 192 млн грн, що на 12 млн грн більше, ніж за 2019 рік.

Наприклад, «Мавка.Лісова пісня», яка вийшла 2 березня, стала найкасовішим українським фільмом незалежності зі зборами в понад 150 мільйонів. Лише за перший тиждень прокату стрічка зібрала 25 мільйонів переглядів, а за п’ять тижнів - майже 100 мільйонів.

Також вдалим прокатом став фільм режисера Антоніо Лукіча «Люксембург». «Люксембург», який за перший вікенд зібрав 5,5 мільйона гривень. За словами генеральної директорки FILM.UA Group Вікторії Ярмощук, після початку війни український прокат відновився у червні 2022 року, і за результатами року частка українського кіно в національному бокс-офісі досягнула визначних 27%, тоді як до війни цей показник коливався в межах 4-7%.

На кінець серпня, після виходу в прокат «Барбі» і «Оппенгеймер», частка українського кіно впала до 21%. 

Однак, наразі є один реліз, який здатен збільшити частку зборів українського кіно. Річ йде про стрічку  «Довбуш», який вже за перший вікенд прокату зібрав 8,7 млн гривень. Але, слід визнати, що в Україні під час повномасштабного російського вторгнення показали 60 картин, тоді як 24 лютого 2022 року цей показник становив 160 картин на рік. 

 І велика війна не одна причина яка грає проти українського кінопрокату… Такі реалії сьогодення українського кіно.

Але, незважаючи ні на що, украінське кіно – різноманітне. Кожен зможе знайти щось, що торкнеться його найпотаємніших куточків серця.

Нескорена! Незламна! Незалежна!

 24 серпня український народ святкує надзвичайно важливу дату: День незалежності нашої країни. 

Проголошенням незалежності завершилася більш ніж трьохсотлітня боротьба за те, щоб українці знову мали свою державу і могли вільно розвивати національну культуру, ставши членами міжнародного співтовариства.

Україна – це в першу чергу люди – найщиріші і найдобріші, які готові зупиняти російських загарбників голими руками. Це наші діти, які збирають допомогу для ЗСУ. Це земля – багата на копалини і родюча «житниця» не лише Європи, а й цілого світу. Це культура, коріння якої сягають тисячолітньої давнини, до колиски європейської цивілізації. І це, безумовно, наші Герої, які у різні періоди багатовікової історії боролися за нашу волю.

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова запропонували учнівській спільноті херсонських гімназій № 6, 14, 16 і ЗЗСО № 4,53, 54 та  користувачам соцмереж здійснити історичний екскурс «Незалежні разом».

У свої «тридцять два» Україні довелося пережити чимало. Обпечена війною, поранена ворожими ракетами, кулями й осколками, вона сміливо і незламно бореться за Перемогу!

Наше мирне майбутнє ми відстоюємо разом з цивілізованим світом, який вбачає в українцях неймовірну силу. Силу, яка здатна зміцнити європейську спільноту. Україна стала символом незламності і боротьби у світі.

В єдності наша велика сила!

Приємного перегляду ...