Ада Роговцева. Мистецтво бути собою

 

    Незважаючи на осінню негоду, учасники «Клубу активного довголіття» зібралися на чергову мистецьку зустріч. Цього разу вона була присвячена Аді Роговцевій — акторці, чия творча біографія охоплює майже сім десятиліть і більш ніж 150 театральних та 100 кінематографічних і телевізійних ролей.

    Фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» підготували і провели для них ескіз мистецького життя «Ада Роговцева. Мистецтво бути собою» із циклу «Незабутні. Український ARTкод».

    Символічною стала сама назва зустрічі. Адже говорили не лише про Аду Роговцеву — приму українського театру та кіно, а й про її життя поза сценою та екраном.

    Разом згадували знакові театральні образи акторки, її роботи в кіно й на телебаченні, ранні та сучасні ролі, творчий пошук у різні періоди. Переглядали уривки з вистав та фільмів, порівнювали образи, які Ада Миколаївна створювала протягом десятиліть, і ще раз переконувалися, наскільки широкою є палітра її акторського таланту. 

    Та поступово розмова вийшла за межі сцени й екрана. Адже за численними ролями відкривалася жінка, мати, людина, яка пережила особисті трагедії й знаходила сили жити та працювати далі. Говорили про її мемуари, поезію, життєві погляди та ставлення до світу. 

    Приємним відкриттям для багатьох стала ще одна грань таланту Ади Миколаївни — її спів. Присутні почули унікальний запис романсу на слова Лесі Українки, а сімейне виконання української народної пісні «Ішло дівча лучками» навіть змусило слухачів тихенько підспівувати. І в цю мить знаменита акторка ніби ставала зовсім близькою — не з екрана чи театральної сцени, а просто людиною, яка любить пісню, слово і живе спілкування. 

    Окремо говорили про сьогоднішню Аду Роговцеву — жінку, якій нещодавно виповнилося 89 років, але яка й нині залишається надзвичайно активною. Вона продовжує виходити на сцену, гастролювати з концертними програмами й камерними виставами, зніматися в кіно, зустрічатися з глядачами та підтримувати українських захисників. Волонтерська діяльність давно стала невід'ємною частиною її життя. 

    Здавалося б, про людину з такою біографією можна говорити годинами. Адже навіть упродовж однієї зустрічі неможливо охопити все: не всі театральні уривки вдалося переглянути, а про мемуари ми встигли поговорити лише побіжно. 

    Але, можливо, саме в цьому і є особливість таких заходів — не поставити остаточну крапку, а відкрити митця по-новому і залишити бажання дізнатися більше. 

    На сцені Ада Роговцева могла бути ким завгодно. У житті вона завжди залишалася собою.

    І, мабуть, саме тому такою символічною стала фінальна думка зустрічі: мистецтво бути собою — це теж талант. Можливо, найважливіший. 

Місто й театр: історії, вплетені у час

 

    Історія театру в Херсоні розпочалася не з великої театральної будівлі. Вона народжувалася поступово — з аматорських вистав, любові містян до сцени, зустрічей із видатними акторами, театральних експериментів і прагнення херсонців бути частиною великого культурного світу.

    Саме цією історією фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки поділилися з учнями 9-Б класу Херсонського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу      № 48 Херсонської міської ради. Зустріч пройшла у формі культурно-краєзнавчого хронографа «Місто й театр: історії, вплетені у час» із циклу «Архітектурна окраса Херсона». 

    Окремою сторінкою стала історія театру Домбровського — справжньої архітектурної окраси Херсона, яка свого часу вважалася однією з найкращих театральних споруд півдня України. Старшокласники побачили театр у різні періоди його життя: після відкриття, після оновлення, у воєнному 1944 році, коли театральна перлина міста була зруйнована, і вже у 1962-му — нову будівлю, що продовжила театральну історію Херсона. 

    Говорили й про те, як театр змінювався разом із містом. Як народилася «Мельпомена Таврії», перетворивши Херсон на велику театральну сцену просто неба, як театральне життя продовжувалося під час окупації та після звільнення міста, як сьогодні вистави й мистецькі події відбуваються навіть в артукритті.  

    А завершилася подорож там, де історія продовжується просто зараз. Восени 2025 року в театрі відкрився музей «Театральний Херсон: від витоків до сьогодення», який повертає місту його справжню театральну пам’ять і нагадує: історія сцени Херсона значно старша за ті дати, які тривалий час подавалися як її початок. 

    Та, мабуть, головне, що хотілося донести сьогоднішнім дев’ятикласникам, — театр не можна виміряти лише стінами, сценами чи театральними будівлями. Будівлі змінювалися. Покоління акторів приходили і йшли. Змінювалися театральні смаки, вистави, епохи й саме місто. Але незмінною залишалася любов херсонців до театру. І саме тому історія херсонської сцени — це не лише історія мистецтва. Це жива історія самого Херсона.  

 

Від перших кадрів — до українського кіно, яке ми любимо

    Напередодні Дня українського кіно фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з працівниками ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» вирушили разом з учасниками «Клубу активного довголіття» у незвичайну подорож — ретро-експрес понад 130-річною історією національного кінематографу. 

    Наш маршрут пролягав від найперших кадрів і публічних сеансів — до сучасних стрічок, які сьогодні знає і цінує весь світ.

    Перші зупинки були присвячені народженню вітчизняного екрана. Учасники дізналися про винахідника кіноапарата Йосипа Тимченка та перші зйомки Альфреда Федецького у Харкові. Кадри німого періоду, які сьогодні сприймаються як далеке минуле, викликали щире зацікавлення. 

    А коли з'явилася Віра Холодна, в залі вже було чимало тих, хто добре знав цю легендарну акторку. Проте побачити її у фрагментах фільмів для багатьох стало справжнім відкриттям.

    Наступна зупинка — Олександр Довженко. Його «Звенигора», «Арсенал», «Земля» постали не просто як сторінки історії, а як своєрідна поезія української землі. Ці кадри учасники сприймали з особливою повагою — адже в них оживала та Україна, яку митець умів побачити й оспівати мовою екранного мистецтва. 

    А далі наш ретро-експрес прибув до «золотої епохи». Кадри з «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова та Івана Миколайчука настільки вразили присутніх, що багато хто пообіцяв обов'язково переглянути стрічку повністю. 

    Згодом з'явилася «співоча» ескадрилья капітана Титаренка. І тут уже зал не просто дивився — глядачі підспівували! Пісня разом із героями фільму «В бій ідуть тільки «старики» миттєво повернула всіх у знайомий світ улюбленого класичного кіно. 

    Не обійшлося й без веселих спогадів. У міні-вікторині за фільмом «За двома зайцями» учасники дружно продовжували відомі репліки. Здавалося, слова Проні Прокопівни та Голохвастова вони пам'ятають не гірше, ніж власні!

    А коли зазвучали знайомі мелодії — «Ніч яка місячна», «Водограй», «Чом ти не прийшов» — відгадувати фільми було вже зовсім легко. Пісні тієї доби виявилися такими ж незабутніми, як і самі картини. 

    Та наш експрес не залишився у минулому. Ми вирушили далі — до сучасних українських робіт.

    «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча подарували легкий гумор і можливість поговорити про звичайних людей та їхні непрості, але такі впізнавані стосунки.

    «Памфір» став для багатьох справжнім відкриттям — новим знайомством із сучасним вітчизняним кінематографом, його колоритом, традиціями та сильною візуальною мовою. 

    Після перегляду фрагмента оскароносного документального фільму «20 днів у Маріуполі» у залі запанувала зовсім інша атмосфера. Це був момент, коли кіно перестає бути просто мистецтвом і стає свідченням, пам'яттю, правдою. Стрічка не залишила байдужим нікого. 

    І все ж нашу подорож ми вирішили завершити на ноті надії. Фантастична картина Павла Острікова «Ти — космос» стала символічним поглядом у майбутнє — до мрії, людяності, добра і віри в те, що попереду ще багато нових історій. 

    Так непомітно промайнула наша майже годинна подорож крізь понад 130 років українського кінематографу. Було все: перші чорно-білі кадри, легендарні імена, поезія Довженка, яскраві образи Параджанова, улюблені актори, пісні, жарти, знайомі до найменших деталей стрічки… Були спогади про молодість і щира ностальгія. 

    Але найважливіше — ця ностальгія поступово переросла у цікавість до сучасного мистецтва, у відкриття нових імен і, зрештою, у віру та надію на молодих українських митців, які створюватимуть нові роботи — не менш талановиті, щирі й захопливі.

    Наш ретро-експрес завершив свою подорож, але українське кіно продовжує свій шлях. І, можливо, найцікавіші його кадри — ще попереду. 

Богдан Ступка — майстер сцени і кіно

    «Незабутні. Український ARTкод» — це не лише розповіді про митців минулого. Це можливість знову зустрітися з ними через їхню творчість, голос, образи, які назавжди залишилися в культурній пам’яті. Саме такою стала мистецька зустріч «Богдан Ступка — майстер сцени і кіно», присвячена 85-річчю від дня народження видатного українського актора.

    Захід для учасників Клубу активного довголіття провели фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України». 

    Розповідь про Богдана Сильвестровича Ступку була побудована як своєрідний ескіз його мистецького життя — від дитинства та перших театральних кроків у Львові до київського періоду, великих театральних образів і яскравої кінокар’єри.

    Але цього разу за цифрами й назвами стояла жива людина і живий глядацький досвід. Майже 50 театральних образів та понад 100 ролей у кіно — величезний творчий шлях, у якому були і прості людські характери, і королі, гетьмани, трагічні герої, і персонажі, сповнені внутрішніх суперечностей.

    Особливе місце у розповіді посіли відеофрагменти вистав і фільмів за участі актора. Вони допомогли не просто говорити про його майстерність, а побачити й почути Ступку — різного, живого, надзвичайно органічного у кожному образі. 

    Саме відео стало своєрідним місточком до спогадів. Учасники зустрічі ділилися враженнями від перших зустрічей із творчістю Богдана Ступки, згадували вистави та фільми, говорили про його акторську гру. 

    Особливо проникливо звучали спогади про «Білого птаха з чорною ознакою» — фільм, який свого часу став для багатьох молодих глядачів справжнім відкриттям: несхожим на інше кіно, колоритним, живим, неповторним. Поява молодого Богдана Ступки на екрані, його Орест Дзвонар запам’яталися надзвичайною внутрішньою свободою, щирістю та глибиною. Для тогочасного глядача це було не просто нове ім’я в кіно — це було відчуття чогось справжнього, що важко було не помітити й неможливо забути. 

    Говорили про улюблені фільми й вистави, обговорювали режисерські рішення, творчий шлях актора, непрості часи, в яких йому довелося працювати, і, звичайно, сам феномен Богдана Ступки — митця, якому вдавалося залишатися переконливим у зовсім різних образах. 

    І, мабуть, найціннішим стало те, що розповідь про Майстра перетворилася на розмову про власні спогади, пережиті емоції та особисті зустрічі з його мистецтвом. Адже справжнє мистецтво не залишається лише на екрані чи сцені — воно продовжує жити в людській пам’яті. 

    Богдан Ступка давно пішов зі сцени й екрана. Але, слухаючи спогади учасників, ще раз переконуєшся: справжні Майстри не зникають. Вони залишаються у своїх ролях, у мистецтві й — найважливіше — у пам’яті людей. 

Життєдайна сила мистецтва Валентина Плаксєєва

     У його музиці звучала Херсонщина - широка й сонячна, з безкраїми степами та золотими полями, тихими водами Дніпра, красою рідного міста і особливою любов’ю до землі, на якій народився і жив. Валентин Плаксєєв умів перетворювати любов до рідного краю на мелодію, а поетичне слово - на пісню, яка зберігає пам’ять і почуття.

    Нещодавно виповнилося 90 років від дня народження цього талановитого херсонського композитора. Саме з його творчістю фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з працівниками ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» познайомили юних херсонців.

    Краєзнавчий нарис «Життєдайна сила мистецтва Валентина Плаксєєва» відкрив дітям неординарну особистість митця та його багатогранну творчу спадщину. Понад шість десятиліть свого життя Валентин Григорович присвятив музиці, створивши численні пісні, вокальні та інструментальні твори. Особливе місце у його творчості посідали композиції про рідний Херсон, Таврійський край, красу степів і природи, любов до родини та найдорожчих людей. 

    Окремо зупинилися на творчій співпраці композитора з поетами-земляками - Валерієм Куликом та Миколою Братаном. Саме їхні поетичні рядки ставали основою для пісень, у яких оживали образи рідної землі, степу, любові, херсонських краєвидів. Діти не лише побачили збірки та нотні видання, а й почули пісні, народжені у творчому тандемі поетів й композитора.

    Розповідь про співпрацю з Василем Мелещенком допомогла відкрити ще одну грань творчості Плаксєєва. Виявилося, що композитор писав не лише ліричні та патріотичні твори, а й багато пісень для дітей - світлих, щирих і життєрадісних.

    Особливе значення мала й сама візуальна подорож Херсонщиною. Через образи степу, золотих полів, Дніпра, соняшників, верб та південного неба діти могли уявити красу краю, яку Валентин Плаксєєв зберігав у своїй музиці. Для юних херсонців, багато хто з яких через війну давно не мав можливості побачити ці краєвиди наживо, це стало своєрідною зустріччю з мирною, сонячною Херсонщиною - тією, яку хочеться пам’ятати, берегти й неодмінно побачити знову.

    А завершенням зустрічі стала творча частина «Херсонщина, яку ми почули». Разом із дітьми обговорили, якою постала перед ними рідна земля у піснях композитора, які образи та кольори вони уявили, слухаючи музику. Кожен учасник обрав свій елемент - частинку майбутньої картини - і доповнив її власним баченням.

   Так окремі дитячі враження об’єдналися у спільну композицію - своєрідний образ Херсонщини, яку діти побачили, почули й відчули через мистецтво. 

    Мистецтво має дивовижну силу: воно допомагає зберігати те, що дороге серцю. Валентин Плаксєєв залишив нам Херсонщину в пісні - і поки звучить його музика, живе пам’ять про людину, яка понад усе любила свій рідний край.

Архип Куїнджі. Художник світла: мистецтво, що продовжує дивувати

 

    Фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» запросили учасників «Клубу активного довголіття» на чергову зустріч із циклу «Архип Куїнджі. Художник світла» — ескіз мистецького життя з циклу «Незабутні. Український ARTкод».

    Ця зустріч була особливою ще до її початку: розповідь про Архипа Куїнджі учасники клубу самі попросили підготувати, адже творчість видатного художника викликала їхню зацікавленість і бажання дізнатися про нього більше.

    Під час мистецької подорожі слухачі простежили непростий життєвий шлях митця — від дитинства у Маріуполі та років злиднів до визнання одного з найсамобутніших художників свого часу. Говорили про наполегливу працю Архипа Івановича, його творчі пошуки, навчання, перші успіхи та участь у Товаристві пересувних художніх виставок.

    Та особливу увагу було приділено мистецтву Куїнджі — його дивовижній здатності передавати світло, колір і настрій природи. Україна, Крим, степи, море, нічне місячне сяйво, світанки й заходи сонця оживали на екрані в численних картинах майстра.

    Цього разу презентація складалася з 50 слайдів, адже кожну картину хотілося не просто назвати, а дати можливість уважно її роздивитися. Учасники милувалися тонкими кольоровими переходами, незвичайними поєднаннями барв, грою сонячного й місячного світла, вдивлялися в деталі та намагалися зрозуміти, як художникові вдавалося створювати на полотні майже відчутне світло.

    Але поступово розповідь про художника переросла у розповідь про людину.

    Говорили про Віру Леонтіївну Кечеджі-Шаповалову — кохану дружину, найближчого друга й однодумця митця; про дружбу з Дмитром Менделєєвим; про педагогічну діяльність і учнів Куїнджі; про його любов до тварин і птахів. Окремо зупинилися на благодійності художника — його готовності ділитися заробленим із молодими митцями, підтримувати мистецтво та допомагати тим, хто цього потребував.

    Так слайд за слайдом перед слухачами поставав не лише геніальний художник, а й людина великого серця — скромна, щедра, уважна до інших.

    Окремою частиною зустрічі стала розповідь про сучасне осмислення постаті Куїнджі — художню повість маріупольської історикині Ольги Демідко «Світло і тіні Маріуполя», яка відкриває маловідомі сторінки життя митця та атмосферу Маріуполя кінця ХІХ століття.

    Понад годину тривала ця мистецька подорож, але її учасники не поспішали завершувати зустріч. Після презентації вони ділилися враженнями, обговорювали побачені картини, висловлювали свої думки та захоплення творчістю художника.

    І, мабуть, саме це стало найкращим підсумком зустрічі. Адже мистецтво справді оживає тоді, коли хочеться не просто дивитися на картину, а говорити про неї, відчувати її й ділитися своїми враженнями.

    А фінальні слова презентації  — «Світло, що не згасає» — стали своєрідним підсумком усієї розповіді. Оскільки світло Архипа Куїнджі залишилося не лише на його полотнах. Воно продовжує жити у його мистецтві, у пам'яті про нього, у творчості його учнів і в зацікавленні людей, які й сьогодні відкривають для себе цього непересічного українського митця.