Шедеври української анімації: від козаків до Мавки

 

    Як оживають малюнки, народжуються незвичайні герої та створюються цілі світи? Відповіді на ці запитання шукали діти під час захопливої кіномандрівки «Шедеври української анімації: від козаків до Мавки» разом із фахівцями Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки та ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України».

    Подорож крізь час розпочалася майже століття тому — з історії першого українського мультфільму «Казка про солом’яного бичка», створеного В’ячеславом Левандовським у 1927 році. Від перших мальованих історій діти перейшли до легендарного козацького всесвіту Володимира Дахна, де гумор, кмітливість і пригоди знайомої трійці героїв зрозумілі без слів. А далі на глядачів чекали нові зустрічі з українською анімацією — пізнавальні історії про нашу країну у проєкті «Книга-мандрівка. Україна», фантастичний світ «Віктора_Робота», пригоди Руслана й Людмили в об’ємній 3D-анімації та чарівна «Мавка. Лісова пісня», що відкрила красу української міфології глядачам у різних країнах світу. 

    Короткі відеофрагменти допомагали відчути характер кожного мультфільму, побачити, як змінювалися анімаційні техніки, образи й сюжети, та переконатися, наскільки різноманітним і самобутнім є українське анімаційне мистецтво. 

    Та найцікавіше чекало попереду! У фіналі кіномандрівки діти долучилися до творчого завдання «Анімація, яку ми створюємо у своїй уяві». За допомогою карток із підказками вони обирали героїв для майбутніх мультфільмів або вигадували власних персонажів, наділяючи їх незвичайними здібностями й суперсилами. Було цікаво почути, чому діти обирали саме таких героїв, які пригоди їм придумували та яким уявляли світ своїх історій. 

    Завершила зустріч весела пригода з невтомними козаками — мультфільм «Як козаки у футбол грали», який подарував усім гарний настрій і ще раз нагадав, що щирий гумор не має віку. 

    Від першого солом’яного бичка до Мавки, від мальованих кадрів до сучасних фантастичних світів — українська анімація пройшла великий шлях. А дитячі ідеї, народжені під час цієї зустрічі, стали чудовим нагадуванням: кожна велика історія починається з маленької мрії.

    Хто знає, можливо, саме серед сьогоднішніх юних фантазерів зростає майбутній творець мультфільмів, які відкриватимуть світові нові українські історії! 

Лучано Паваротті: голос, що підкорив стадіони

 

    Є голоси, які неможливо сплутати з іншими. Вони захоплюють із перших нот, наповнюють серце емоціями й залишаються в пам’яті назавжди. Саме таким був голос Лучано Паваротті — видатного італійського тенора, який підкорив найпрестижніші оперні сцени світу, а згодом вивів оперне мистецтво на величезні стадіони, відкривши його мільйонам слухачів.

    З нагоди Всесвітнього дня опери фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з представниками ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» провели для учасників «Клубу активного довголіття» музичну вітальню «Лучано Паваротті: Голос, що підкорив стадіони».

    Розповідь про митця стала подорожжю його насиченим творчим життям — від перших кроків на оперній сцені до світового визнання. Присутні дізналися про шлях співака до вершин майстерності, його виступи у провідних театрах світу та унікальний голос, завдяки якому Паваротті здобув почесне звання «Короля верхнього до». 

    Особливе місце в музичній вітальні посіла знаменита арія «Nessun dorma» з опери Джакомо Пуччіні «Турандот». Її потужне звучання, а особливо фінальне «Vincerò!» — «Я переможу!» — давно вийшло за межі оперного мистецтва й стало символом надії, сили та прагнення до перемоги. Саме ця арія допомогла голосу Паваротті зазвучати для мільйонів людей далеко за межами оперних театрів. 

    Та талант маестро не знав жанрових кордонів. Знайомство з проєктом «Три тенори», у якому Паваротті виступав разом із Пласідо Домінго та Хосе Каррерасом, продовжилося розповіддю про його благодійні концерти «Pavarotti & Friends». На одній сцені з легендарним тенором зустрічалися зірки рок-, поп- і соул-музики. Відеофрагменти спільних виступів із Браяном Адамсом і Джеймсом Брауном дали змогу відчути, як органічно міг звучати оперний голос у несподіваному музичному поєднанні. 

    Презентація, архівні фотографії та відео виступів допомогли оживити різні сторінки творчої біографії співака й показати його не лише як видатного тенора, а й як митця, який прагнув ділитися музикою з усім світом. 

    Паваротті не просто володів винятковим голосом — він умів дарувати радість від музики й переконувати людей, що опера може бути близькою кожному. Саме ця думка стала лейтмотивом музичної вітальні, яка подарувала слухачам нагоду знову почути легендарний голос і відкрити для себе нові грані його таланту. 

    Адже справжнє мистецтво не знає кордонів. Воно об’єднує покоління, торкається найглибших почуттів і продовжує звучати в серцях навіть тоді, коли давно замовкла сцена. 

Геній, бунтар, творець епох: багатогранний Пабло Пікассо

     Як навчитися бачити світ по-іншому? Чи можна відмовитися від звичних правил і щоразу відкривати нові можливості мистецтва? Відповіді на ці запитання шукали учасники «Клубу активного довголіття» під час мистецької зустрічі, присвяченої 145-річчю від дня народження Пабло Пікассо. 

Фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з працівниками ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» запросили присутніх у світ художника, чиє ім’я стало символом творчої свободи, сміливих експериментів і постійного пошуку. 

Захід «Геній, бунтар, творець епох: багатогранний Пабло Пікассо» відбувся в межах ArtStories із циклу «Мистецькі профілі крізь призму часу». Це була не стільки розповідь про мистецькі напрями й терміни, скільки спроба зрозуміти, як змінювався Пікассо, що надихало його на нові відкриття та чому він ніколи не хотів залишатися в межах одного стилю. 

Від блакитного й рожевого періодів до кубізму, неокласицизму та сюрреалізму — кожен етап творчості відкривав інший спосіб бачення світу, передавав настрої, переживання й пошуки митця. У центрі уваги були знакові роботи, за якими поставала постать художника, здатного не просто зображати дійсність, а й переосмислювати її. 

Особливе враження справила «Герніка» — картина-протест проти жорстокості війни, створена після бомбардування баскського міста 26 квітня 1937 року. Розбираючись у символах полотна, присутні побачили за незвичними образами людський біль, розпач і страждання невинних. Минуле раптом заговорило мовою сьогодення: «Герніка» стала не лише свідченням трагедії іспанської історії, а й болісним нагадуванням про те, що переживає Україна. Минуло майже дев’ять десятиліть, але мистецький голос проти війни не втратив сили. 

Інші роботи відкрили нові грані таланту Пікассо. Голуб, що став відомим символом миру, нагадав про прагнення людства до злагоди, а розповідь про «Падіння Ікара», створене для штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі, дала змогу побачити, як митець звертався до образів, зрозумілих людям різних країн і поколінь. 

Не залишилося поза увагою й особисте життя художника — яскраве, складне, сповнене зустрічей, захоплень і розлук. Жінки, які були поруч із Пікассо, мали власні таланти, характери й життєві історії. Вони ставали його музами, впливали на емоційний світ митця й знаходили відображення в його творчості. За відомими портретами присутні побачили не лише художні образи, а й людські долі, тісно переплетені з життям великого майстра. 

Та, мабуть, найважливішим відкриттям зустрічі стала свобода Пікассо — свобода творити, експериментувати, шукати й не боятися змінюватися. Він не прагнув усе життя повторювати вже знайдене, а наважувався йти невідомими шляхами. Влучним відображенням його творчого характеру стали слова: «Я завжди роблю те, чого не вмію робити, щоб навчитися цього». 

Пабло Пікассо довів, що мистецтво не зобов’язане лише відтворювати те, що бачить око. Воно може передавати те, що людина знає, відчуває, переживає і прагне сказати світові. Можна по-різному сприймати його творчість, але важко заперечити здатність художника розширювати межі звичного й спонукати до власних відкриттів.

Можливо, саме в цьому полягає один із найважливіших уроків Пікассо: ніколи не пізно відкривати нове, пробувати незвідане, змінювати погляди й не боятися бути собою. Адже справжня свобода починається там, де людина дозволяє собі залишатися собою — і водночас не припиняє відкривати власні можливості. 

Геометрія таємниць: оптичні ілюзії Олега Шупляка

    Напередодні Дня художника учні 7-х класів Херсонського Таврійського ліцею Херсонської міської ради вирушили у незвичайне мистецьке розслідування — «Геометрія таємниць: оптичні ілюзії Олега Шупляка», яке підготували й провели фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки.

    На юних детективів чекали картини-загадки, приховані образи й несподівані відкриття. Адже візитівка українського художника Олега Шупляка — дивовижні «двовзори»: картини подвійного змісту, у яких за звичним пейзажем чи іншими деталями композиції ховається ще один образ. Його не завжди помітиш із першого погляду — потрібно придивитися, знайти підказки й навчитися бачити більше.

    Саме це й робили ліцеїсти під час арт-детективу: уважно розглядали роботи митця, висували власні версії, шукали приховані образи та крок за кроком наближалися до розгадки. Знайомі постаті, народні символи й образи українського світу відкривалися по-новому, а кожна розгадана картина підказувала: мистецтво — це не лише те, що ми бачимо, а й те, що можемо відкрити, якщо подивимося уважніше.

    Розслідування стало подорожжю й ширшим творчим світом художника — від загадкових «двовзорів» до українських краєвидів, польотів над полями та зоряного космосу. У цих роботах рідна земля постає живою й близькою, сповненою краси, пам’яті та символів, що єднають людину з її культурою.

    На завершення учні отримали творче завдання — спробувати себе в ролі художників і створити власний «двовзор». Через брак часу цю частину розслідування продовжать удома: тепер кожен зможе придумати свою мистецьку загадку й перевірити, чи вдасться поєднати два образи в одному малюнку.

    Фінальні слова заходу стали ще одним відкриттям: Україна — це не просто місце на карті. Вона живе в кожній зернині на полі, у зорях Чумацького Шляху, у нашій історії та в серці кожного з нас. А мистецтво Олега Шупляка нагадує, як важливо не втрачати здатності бачити диво у звичайному, цінувати свою культуру й дивитися на світ глибше.

    Арт-детектив завершено, але найцікавіше завдання залишається з нами: навчитися бачити те, чого інші ще не помітили.

Коли книга оживає в малюнках: від уяви — до власної історії

    Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки провели артпростір з Владиславою Анісімовою «Коли книга оживає в малюнках» у рамках відкритого уроку читання. 

    Як народжується образ під час читання? Чому одна й та сама історія може постати в уяві різних людей зовсім по-різному? І як художник перетворює слова на образи, які ми вже можемо побачити?

    Саме з таких запитань розпочалася зустріч. Діти дізналися, яку роль відіграє книжкова ілюстрація, як вона допомагає краще зрозуміти прочитане, відчути атмосферу історії та побачити її героїв, а також познайомилися з професією художника-ілюстратора. 

    Особливою частиною артпростору стала зустріч із Владиславою Анісімовою — художницею, дизайнеркою, ілюстраторкою та авторкою власних літературних історій. Владислава відкрила присутнім творчі секрети роботи над арт-нотатником «25 наївних художників», створеним разом із викладачкою Анною Білик та виданим торік одеським видавничим домом «Гельветика». 

    Гортаючи сторінки книги, діти познайомилися з творчістю художників з різних країн, які працювали в стилі наївного мистецтва. Яскравість, безпосередність і своєрідність їхніх робіт викликали щире зацікавлення юних читачів. 

    А справжнім сюрпризом стала авторська казка-фентезі «Сонце і Місяць». Владислава не лише розповіла про свою історію та показала оригінальні ілюстрації, а й сама прочитала казку присутнім. Щира й незвичайна історія одразу захопила слухачів. 

    А далі настав час творити власні образи. Натхненні почутим, дівчата по-різному побачили героїв казки: хтось створив власне бачення персонажів, хтось уявив себе головною героїнею. А наймолодша учасниця не обмежилася малюнком — вона навіть написала власну невеличку казку.

    Так прочитана історія продовжила жити вже в дитячій уяві — у малюнках, нових образах і навіть нових словах. 

    Зустріч пройшла на одному диханні, але встигла подарувати багато: нове знайомство з мистецтвом книжкової ілюстрації, відкриття творчого світу Владислави Анісімової, захоплення незвичайною казкою — і найголовніше, можливість кожному створити власну історію. Адже іноді достатньо прочитати кілька сторінок, щоб уява відкрила двері до цілого нового світу.  

Ада Роговцева. Мистецтво бути собою

 

    Незважаючи на осінню негоду, учасники «Клубу активного довголіття» зібралися на чергову мистецьку зустріч. Цього разу вона була присвячена Аді Роговцевій — акторці, чия творча біографія охоплює майже сім десятиліть і більш ніж 150 театральних та 100 кінематографічних і телевізійних ролей.

    Фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» підготували і провели для них ескіз мистецького життя «Ада Роговцева. Мистецтво бути собою» із циклу «Незабутні. Український ARTкод».

    Символічною стала сама назва зустрічі. Адже говорили не лише про Аду Роговцеву — приму українського театру та кіно, а й про її життя поза сценою та екраном.

    Разом згадували знакові театральні образи акторки, її роботи в кіно й на телебаченні, ранні та сучасні ролі, творчий пошук у різні періоди. Переглядали уривки з вистав та фільмів, порівнювали образи, які Ада Миколаївна створювала протягом десятиліть, і ще раз переконувалися, наскільки широкою є палітра її акторського таланту. 

    Та поступово розмова вийшла за межі сцени й екрана. Адже за численними ролями відкривалася жінка, мати, людина, яка пережила особисті трагедії й знаходила сили жити та працювати далі. Говорили про її мемуари, поезію, життєві погляди та ставлення до світу. 

    Приємним відкриттям для багатьох стала ще одна грань таланту Ади Миколаївни — її спів. Присутні почули унікальний запис романсу на слова Лесі Українки, а сімейне виконання української народної пісні «Ішло дівча лучками» навіть змусило слухачів тихенько підспівувати. І в цю мить знаменита акторка ніби ставала зовсім близькою — не з екрана чи театральної сцени, а просто людиною, яка любить пісню, слово і живе спілкування. 

    Окремо говорили про сьогоднішню Аду Роговцеву — жінку, якій нещодавно виповнилося 89 років, але яка й нині залишається надзвичайно активною. Вона продовжує виходити на сцену, гастролювати з концертними програмами й камерними виставами, зніматися в кіно, зустрічатися з глядачами та підтримувати українських захисників. Волонтерська діяльність давно стала невід'ємною частиною її життя. 

    Здавалося б, про людину з такою біографією можна говорити годинами. Адже навіть упродовж однієї зустрічі неможливо охопити все: не всі театральні уривки вдалося переглянути, а про мемуари ми встигли поговорити лише побіжно. 

    Але, можливо, саме в цьому і є особливість таких заходів — не поставити остаточну крапку, а відкрити митця по-новому і залишити бажання дізнатися більше. 

    На сцені Ада Роговцева могла бути ким завгодно. У житті вона завжди залишалася собою.

    І, мабуть, саме тому такою символічною стала фінальна думка зустрічі: мистецтво бути собою — це теж талант. Можливо, найважливіший. 

Місто й театр: історії, вплетені у час

 

    Історія театру в Херсоні розпочалася не з великої театральної будівлі. Вона народжувалася поступово — з аматорських вистав, любові містян до сцени, зустрічей із видатними акторами, театральних експериментів і прагнення херсонців бути частиною великого культурного світу.

    Саме цією історією фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки поділилися з учнями 9-Б класу Херсонського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу      № 48 Херсонської міської ради. Зустріч пройшла у формі культурно-краєзнавчого хронографа «Місто й театр: історії, вплетені у час» із циклу «Архітектурна окраса Херсона». 

    Окремою сторінкою стала історія театру Домбровського — справжньої архітектурної окраси Херсона, яка свого часу вважалася однією з найкращих театральних споруд півдня України. Старшокласники побачили театр у різні періоди його життя: після відкриття, після оновлення, у воєнному 1944 році, коли театральна перлина міста була зруйнована, і вже у 1962-му — нову будівлю, що продовжила театральну історію Херсона. 

    Говорили й про те, як театр змінювався разом із містом. Як народилася «Мельпомена Таврії», перетворивши Херсон на велику театральну сцену просто неба, як театральне життя продовжувалося під час окупації та після звільнення міста, як сьогодні вистави й мистецькі події відбуваються навіть в артукритті.  

    А завершилася подорож там, де історія продовжується просто зараз. Восени 2025 року в театрі відкрився музей «Театральний Херсон: від витоків до сьогодення», який повертає місту його справжню театральну пам’ять і нагадує: історія сцени Херсона значно старша за ті дати, які тривалий час подавалися як її початок. 

    Та, мабуть, головне, що хотілося донести сьогоднішнім дев’ятикласникам, — театр не можна виміряти лише стінами, сценами чи театральними будівлями. Будівлі змінювалися. Покоління акторів приходили і йшли. Змінювалися театральні смаки, вистави, епохи й саме місто. Але незмінною залишалася любов херсонців до театру. І саме тому історія херсонської сцени — це не лише історія мистецтва. Це жива історія самого Херсона.