Геній, бунтар, творець епох: багатогранний Пабло Пікассо

     Як навчитися бачити світ по-іншому? Чи можна відмовитися від звичних правил і щоразу відкривати нові можливості мистецтва? Відповіді на ці запитання шукали учасники «Клубу активного довголіття» під час мистецької зустрічі, присвяченої 145-річчю від дня народження Пабло Пікассо. 

Фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з працівниками ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» запросили присутніх у світ художника, чиє ім’я стало символом творчої свободи, сміливих експериментів і постійного пошуку. 

Захід «Геній, бунтар, творець епох: багатогранний Пабло Пікассо» відбувся в межах ArtStories із циклу «Мистецькі профілі крізь призму часу». Це була не стільки розповідь про мистецькі напрями й терміни, скільки спроба зрозуміти, як змінювався Пікассо, що надихало його на нові відкриття та чому він ніколи не хотів залишатися в межах одного стилю. 

Від блакитного й рожевого періодів до кубізму, неокласицизму та сюрреалізму — кожен етап творчості відкривав інший спосіб бачення світу, передавав настрої, переживання й пошуки митця. У центрі уваги були знакові роботи, за якими поставала постать художника, здатного не просто зображати дійсність, а й переосмислювати її. 

Особливе враження справила «Герніка» — картина-протест проти жорстокості війни, створена після бомбардування баскського міста 26 квітня 1937 року. Розбираючись у символах полотна, присутні побачили за незвичними образами людський біль, розпач і страждання невинних. Минуле раптом заговорило мовою сьогодення: «Герніка» стала не лише свідченням трагедії іспанської історії, а й болісним нагадуванням про те, що переживає Україна. Минуло майже дев’ять десятиліть, але мистецький голос проти війни не втратив сили. 

Інші роботи відкрили нові грані таланту Пікассо. Голуб, що став відомим символом миру, нагадав про прагнення людства до злагоди, а розповідь про «Падіння Ікара», створене для штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі, дала змогу побачити, як митець звертався до образів, зрозумілих людям різних країн і поколінь. 

Не залишилося поза увагою й особисте життя художника — яскраве, складне, сповнене зустрічей, захоплень і розлук. Жінки, які були поруч із Пікассо, мали власні таланти, характери й життєві історії. Вони ставали його музами, впливали на емоційний світ митця й знаходили відображення в його творчості. За відомими портретами присутні побачили не лише художні образи, а й людські долі, тісно переплетені з життям великого майстра. 

Та, мабуть, найважливішим відкриттям зустрічі стала свобода Пікассо — свобода творити, експериментувати, шукати й не боятися змінюватися. Він не прагнув усе життя повторювати вже знайдене, а наважувався йти невідомими шляхами. Влучним відображенням його творчого характеру стали слова: «Я завжди роблю те, чого не вмію робити, щоб навчитися цього». 

Пабло Пікассо довів, що мистецтво не зобов’язане лише відтворювати те, що бачить око. Воно може передавати те, що людина знає, відчуває, переживає і прагне сказати світові. Можна по-різному сприймати його творчість, але важко заперечити здатність художника розширювати межі звичного й спонукати до власних відкриттів.

Можливо, саме в цьому полягає один із найважливіших уроків Пікассо: ніколи не пізно відкривати нове, пробувати незвідане, змінювати погляди й не боятися бути собою. Адже справжня свобода починається там, де людина дозволяє собі залишатися собою — і водночас не припиняє відкривати власні можливості. 

Геометрія таємниць: оптичні ілюзії Олега Шупляка

    Напередодні Дня художника учні 7-х класів Херсонського Таврійського ліцею Херсонської міської ради вирушили у незвичайне мистецьке розслідування — «Геометрія таємниць: оптичні ілюзії Олега Шупляка», яке підготували й провели фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки.

    На юних детективів чекали картини-загадки, приховані образи й несподівані відкриття. Адже візитівка українського художника Олега Шупляка — дивовижні «двовзори»: картини подвійного змісту, у яких за звичним пейзажем чи іншими деталями композиції ховається ще один образ. Його не завжди помітиш із першого погляду — потрібно придивитися, знайти підказки й навчитися бачити більше.

    Саме це й робили ліцеїсти під час арт-детективу: уважно розглядали роботи митця, висували власні версії, шукали приховані образи та крок за кроком наближалися до розгадки. Знайомі постаті, народні символи й образи українського світу відкривалися по-новому, а кожна розгадана картина підказувала: мистецтво — це не лише те, що ми бачимо, а й те, що можемо відкрити, якщо подивимося уважніше.

    Розслідування стало подорожжю й ширшим творчим світом художника — від загадкових «двовзорів» до українських краєвидів, польотів над полями та зоряного космосу. У цих роботах рідна земля постає живою й близькою, сповненою краси, пам’яті та символів, що єднають людину з її культурою.

    На завершення учні отримали творче завдання — спробувати себе в ролі художників і створити власний «двовзор». Через брак часу цю частину розслідування продовжать удома: тепер кожен зможе придумати свою мистецьку загадку й перевірити, чи вдасться поєднати два образи в одному малюнку.

    Фінальні слова заходу стали ще одним відкриттям: Україна — це не просто місце на карті. Вона живе в кожній зернині на полі, у зорях Чумацького Шляху, у нашій історії та в серці кожного з нас. А мистецтво Олега Шупляка нагадує, як важливо не втрачати здатності бачити диво у звичайному, цінувати свою культуру й дивитися на світ глибше.

    Арт-детектив завершено, але найцікавіше завдання залишається з нами: навчитися бачити те, чого інші ще не помітили.

Коли книга оживає в малюнках: від уяви — до власної історії

    Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки провели артпростір з Владиславою Анісімовою «Коли книга оживає в малюнках» у рамках відкритого уроку читання. 

    Як народжується образ під час читання? Чому одна й та сама історія може постати в уяві різних людей зовсім по-різному? І як художник перетворює слова на образи, які ми вже можемо побачити?

    Саме з таких запитань розпочалася зустріч. Діти дізналися, яку роль відіграє книжкова ілюстрація, як вона допомагає краще зрозуміти прочитане, відчути атмосферу історії та побачити її героїв, а також познайомилися з професією художника-ілюстратора. 

    Особливою частиною артпростору стала зустріч із Владиславою Анісімовою — художницею, дизайнеркою, ілюстраторкою та авторкою власних літературних історій. Владислава відкрила присутнім творчі секрети роботи над арт-нотатником «25 наївних художників», створеним разом із викладачкою Анною Білик та виданим торік одеським видавничим домом «Гельветика». 

    Гортаючи сторінки книги, діти познайомилися з творчістю художників з різних країн, які працювали в стилі наївного мистецтва. Яскравість, безпосередність і своєрідність їхніх робіт викликали щире зацікавлення юних читачів. 

    А справжнім сюрпризом стала авторська казка-фентезі «Сонце і Місяць». Владислава не лише розповіла про свою історію та показала оригінальні ілюстрації, а й сама прочитала казку присутнім. Щира й незвичайна історія одразу захопила слухачів. 

    А далі настав час творити власні образи. Натхненні почутим, дівчата по-різному побачили героїв казки: хтось створив власне бачення персонажів, хтось уявив себе головною героїнею. А наймолодша учасниця не обмежилася малюнком — вона навіть написала власну невеличку казку.

    Так прочитана історія продовжила жити вже в дитячій уяві — у малюнках, нових образах і навіть нових словах. 

    Зустріч пройшла на одному диханні, але встигла подарувати багато: нове знайомство з мистецтвом книжкової ілюстрації, відкриття творчого світу Владислави Анісімової, захоплення незвичайною казкою — і найголовніше, можливість кожному створити власну історію. Адже іноді достатньо прочитати кілька сторінок, щоб уява відкрила двері до цілого нового світу.  

Ада Роговцева. Мистецтво бути собою

 

    Незважаючи на осінню негоду, учасники «Клубу активного довголіття» зібралися на чергову мистецьку зустріч. Цього разу вона була присвячена Аді Роговцевій — акторці, чия творча біографія охоплює майже сім десятиліть і більш ніж 150 театральних та 100 кінематографічних і телевізійних ролей.

    Фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» підготували і провели для них ескіз мистецького життя «Ада Роговцева. Мистецтво бути собою» із циклу «Незабутні. Український ARTкод».

    Символічною стала сама назва зустрічі. Адже говорили не лише про Аду Роговцеву — приму українського театру та кіно, а й про її життя поза сценою та екраном.

    Разом згадували знакові театральні образи акторки, її роботи в кіно й на телебаченні, ранні та сучасні ролі, творчий пошук у різні періоди. Переглядали уривки з вистав та фільмів, порівнювали образи, які Ада Миколаївна створювала протягом десятиліть, і ще раз переконувалися, наскільки широкою є палітра її акторського таланту. 

    Та поступово розмова вийшла за межі сцени й екрана. Адже за численними ролями відкривалася жінка, мати, людина, яка пережила особисті трагедії й знаходила сили жити та працювати далі. Говорили про її мемуари, поезію, життєві погляди та ставлення до світу. 

    Приємним відкриттям для багатьох стала ще одна грань таланту Ади Миколаївни — її спів. Присутні почули унікальний запис романсу на слова Лесі Українки, а сімейне виконання української народної пісні «Ішло дівча лучками» навіть змусило слухачів тихенько підспівувати. І в цю мить знаменита акторка ніби ставала зовсім близькою — не з екрана чи театральної сцени, а просто людиною, яка любить пісню, слово і живе спілкування. 

    Окремо говорили про сьогоднішню Аду Роговцеву — жінку, якій нещодавно виповнилося 89 років, але яка й нині залишається надзвичайно активною. Вона продовжує виходити на сцену, гастролювати з концертними програмами й камерними виставами, зніматися в кіно, зустрічатися з глядачами та підтримувати українських захисників. Волонтерська діяльність давно стала невід'ємною частиною її життя. 

    Здавалося б, про людину з такою біографією можна говорити годинами. Адже навіть упродовж однієї зустрічі неможливо охопити все: не всі театральні уривки вдалося переглянути, а про мемуари ми встигли поговорити лише побіжно. 

    Але, можливо, саме в цьому і є особливість таких заходів — не поставити остаточну крапку, а відкрити митця по-новому і залишити бажання дізнатися більше. 

    На сцені Ада Роговцева могла бути ким завгодно. У житті вона завжди залишалася собою.

    І, мабуть, саме тому такою символічною стала фінальна думка зустрічі: мистецтво бути собою — це теж талант. Можливо, найважливіший. 

Місто й театр: історії, вплетені у час

 

    Історія театру в Херсоні розпочалася не з великої театральної будівлі. Вона народжувалася поступово — з аматорських вистав, любові містян до сцени, зустрічей із видатними акторами, театральних експериментів і прагнення херсонців бути частиною великого культурного світу.

    Саме цією історією фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки поділилися з учнями 9-Б класу Херсонського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу      № 48 Херсонської міської ради. Зустріч пройшла у формі культурно-краєзнавчого хронографа «Місто й театр: історії, вплетені у час» із циклу «Архітектурна окраса Херсона». 

    Окремою сторінкою стала історія театру Домбровського — справжньої архітектурної окраси Херсона, яка свого часу вважалася однією з найкращих театральних споруд півдня України. Старшокласники побачили театр у різні періоди його життя: після відкриття, після оновлення, у воєнному 1944 році, коли театральна перлина міста була зруйнована, і вже у 1962-му — нову будівлю, що продовжила театральну історію Херсона. 

    Говорили й про те, як театр змінювався разом із містом. Як народилася «Мельпомена Таврії», перетворивши Херсон на велику театральну сцену просто неба, як театральне життя продовжувалося під час окупації та після звільнення міста, як сьогодні вистави й мистецькі події відбуваються навіть в артукритті.  

    А завершилася подорож там, де історія продовжується просто зараз. Восени 2025 року в театрі відкрився музей «Театральний Херсон: від витоків до сьогодення», який повертає місту його справжню театральну пам’ять і нагадує: історія сцени Херсона значно старша за ті дати, які тривалий час подавалися як її початок. 

    Та, мабуть, головне, що хотілося донести сьогоднішнім дев’ятикласникам, — театр не можна виміряти лише стінами, сценами чи театральними будівлями. Будівлі змінювалися. Покоління акторів приходили і йшли. Змінювалися театральні смаки, вистави, епохи й саме місто. Але незмінною залишалася любов херсонців до театру. І саме тому історія херсонської сцени — це не лише історія мистецтва. Це жива історія самого Херсона.  

 

Від перших кадрів — до українського кіно, яке ми любимо

    Напередодні Дня українського кіно фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з працівниками ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» вирушили разом з учасниками «Клубу активного довголіття» у незвичайну подорож — ретро-експрес понад 130-річною історією національного кінематографу. 

    Наш маршрут пролягав від найперших кадрів і публічних сеансів — до сучасних стрічок, які сьогодні знає і цінує весь світ.

    Перші зупинки були присвячені народженню вітчизняного екрана. Учасники дізналися про винахідника кіноапарата Йосипа Тимченка та перші зйомки Альфреда Федецького у Харкові. Кадри німого періоду, які сьогодні сприймаються як далеке минуле, викликали щире зацікавлення. 

    А коли з'явилася Віра Холодна, в залі вже було чимало тих, хто добре знав цю легендарну акторку. Проте побачити її у фрагментах фільмів для багатьох стало справжнім відкриттям.

    Наступна зупинка — Олександр Довженко. Його «Звенигора», «Арсенал», «Земля» постали не просто як сторінки історії, а як своєрідна поезія української землі. Ці кадри учасники сприймали з особливою повагою — адже в них оживала та Україна, яку митець умів побачити й оспівати мовою екранного мистецтва. 

    А далі наш ретро-експрес прибув до «золотої епохи». Кадри з «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова та Івана Миколайчука настільки вразили присутніх, що багато хто пообіцяв обов'язково переглянути стрічку повністю. 

    Згодом з'явилася «співоча» ескадрилья капітана Титаренка. І тут уже зал не просто дивився — глядачі підспівували! Пісня разом із героями фільму «В бій ідуть тільки «старики» миттєво повернула всіх у знайомий світ улюбленого класичного кіно. 

    Не обійшлося й без веселих спогадів. У міні-вікторині за фільмом «За двома зайцями» учасники дружно продовжували відомі репліки. Здавалося, слова Проні Прокопівни та Голохвастова вони пам'ятають не гірше, ніж власні!

    А коли зазвучали знайомі мелодії — «Ніч яка місячна», «Водограй», «Чом ти не прийшов» — відгадувати фільми було вже зовсім легко. Пісні тієї доби виявилися такими ж незабутніми, як і самі картини. 

    Та наш експрес не залишився у минулому. Ми вирушили далі — до сучасних українських робіт.

    «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча подарували легкий гумор і можливість поговорити про звичайних людей та їхні непрості, але такі впізнавані стосунки.

    «Памфір» став для багатьох справжнім відкриттям — новим знайомством із сучасним вітчизняним кінематографом, його колоритом, традиціями та сильною візуальною мовою. 

    Після перегляду фрагмента оскароносного документального фільму «20 днів у Маріуполі» у залі запанувала зовсім інша атмосфера. Це був момент, коли кіно перестає бути просто мистецтвом і стає свідченням, пам'яттю, правдою. Стрічка не залишила байдужим нікого. 

    І все ж нашу подорож ми вирішили завершити на ноті надії. Фантастична картина Павла Острікова «Ти — космос» стала символічним поглядом у майбутнє — до мрії, людяності, добра і віри в те, що попереду ще багато нових історій. 

    Так непомітно промайнула наша майже годинна подорож крізь понад 130 років українського кінематографу. Було все: перші чорно-білі кадри, легендарні імена, поезія Довженка, яскраві образи Параджанова, улюблені актори, пісні, жарти, знайомі до найменших деталей стрічки… Були спогади про молодість і щира ностальгія. 

    Але найважливіше — ця ностальгія поступово переросла у цікавість до сучасного мистецтва, у відкриття нових імен і, зрештою, у віру та надію на молодих українських митців, які створюватимуть нові роботи — не менш талановиті, щирі й захопливі.

    Наш ретро-експрес завершив свою подорож, але українське кіно продовжує свій шлях. І, можливо, найцікавіші його кадри — ще попереду. 

Богдан Ступка — майстер сцени і кіно

    «Незабутні. Український ARTкод» — це не лише розповіді про митців минулого. Це можливість знову зустрітися з ними через їхню творчість, голос, образи, які назавжди залишилися в культурній пам’яті. Саме такою стала мистецька зустріч «Богдан Ступка — майстер сцени і кіно», присвячена 85-річчю від дня народження видатного українського актора.

    Захід для учасників Клубу активного довголіття провели фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України». 

    Розповідь про Богдана Сильвестровича Ступку була побудована як своєрідний ескіз його мистецького життя — від дитинства та перших театральних кроків у Львові до київського періоду, великих театральних образів і яскравої кінокар’єри.

    Але цього разу за цифрами й назвами стояла жива людина і живий глядацький досвід. Майже 50 театральних образів та понад 100 ролей у кіно — величезний творчий шлях, у якому були і прості людські характери, і королі, гетьмани, трагічні герої, і персонажі, сповнені внутрішніх суперечностей.

    Особливе місце у розповіді посіли відеофрагменти вистав і фільмів за участі актора. Вони допомогли не просто говорити про його майстерність, а побачити й почути Ступку — різного, живого, надзвичайно органічного у кожному образі. 

    Саме відео стало своєрідним місточком до спогадів. Учасники зустрічі ділилися враженнями від перших зустрічей із творчістю Богдана Ступки, згадували вистави та фільми, говорили про його акторську гру. 

    Особливо проникливо звучали спогади про «Білого птаха з чорною ознакою» — фільм, який свого часу став для багатьох молодих глядачів справжнім відкриттям: несхожим на інше кіно, колоритним, живим, неповторним. Поява молодого Богдана Ступки на екрані, його Орест Дзвонар запам’яталися надзвичайною внутрішньою свободою, щирістю та глибиною. Для тогочасного глядача це було не просто нове ім’я в кіно — це було відчуття чогось справжнього, що важко було не помітити й неможливо забути. 

    Говорили про улюблені фільми й вистави, обговорювали режисерські рішення, творчий шлях актора, непрості часи, в яких йому довелося працювати, і, звичайно, сам феномен Богдана Ступки — митця, якому вдавалося залишатися переконливим у зовсім різних образах. 

    І, мабуть, найціннішим стало те, що розповідь про Майстра перетворилася на розмову про власні спогади, пережиті емоції та особисті зустрічі з його мистецтвом. Адже справжнє мистецтво не залишається лише на екрані чи сцені — воно продовжує жити в людській пам’яті. 

    Богдан Ступка давно пішов зі сцени й екрана. Але, слухаючи спогади учасників, ще раз переконуєшся: справжні Майстри не зникають. Вони залишаються у своїх ролях, у мистецтві й — найважливіше — у пам’яті людей.