18 липня 2023 року минає 85 роківвідомому херсонському художнику, члену Спілки художників України Єгору Єгоровичу Толкунову.
Художник народився 18 липня 1943 року у с. Петрівка Генічеського району Херсонської області.
Навчався в Республіканському художньому училищі ім. І.Ю.Рєпіна у м. Кишиневі та в реставраційних майстернях ім. І. Грабаря в Москві.
В 1971 році, вже працюючи в Херсоні, був прийнятий до Спілки художників України (на той час у його творчому доробку: участь в шести республіканських, 3-х всесоюзних виставках, перша персональна виставка).
В той час він створив полотна «Моя мама», «День народження», «Лист», «Свято», «Льон», «Батькові присвячується», «Моє дитинство», в яких відобразив життя, сприймаючи його як зв’язок минулого, сьогоднішнього і майбутнього.
Єгор Толкунов увійшов в мистецтво зі своїми особливостями живописної мови. У творчості його приваблювали важкі долі людей, в яких залишили свій слід трагічні події двадцятого століття — «Ветеран Вітчизняної війни», «Учитель музики», «Безодня», «Бездомний», «Самотність»…
Мама художника Ганна Григорівна мріяла, щоб син її став священиком чи іконописцем. Він став художником і до релігійних сюжетів звертався багато разів: виконував роботи в храмі св. Миколи Чудотворця в селі Стара Богданівка під Миколаєвом, написав 40 образів святих, апостолів, великомучеників.
Єгор Толкунов дуже багато подорожував світом. З Америки, Італії, Польщі, Німеччини він привозив враження, якими щедро ділився з глядачем.
Жіночі образи майстра вводять у інтимний світ спокою та гармонії, де жінка ніжна, мінлива, витончена, мудра, вона залишається загадковою і її краса притягально стримана. Оголену плоть художник зображав як зосередження сили, радощів буття, як диво. Стриманість та елегантність кольорів, світле та сумне поєдналось у творах Єгора Толкунова.
Добре відомий він і в Херсоні, і в інших містах України. Його твори експонувалися як Україні, так і за її межами.
На початку 2018 року художника не стало. Українська культура втратила талановитого майстра пензля.
З давніх часів люди були зачаровані архітектурою. П'ять з семи чудес стародавнього світу — це будівлі. Вигадливі архітектори не мають меж фантазії. Вони завжди намагалися створити щось оригінальне, незвичайне, хотіли вийти за рамки можливого і вразити уяву.
Сьогодні існує безліч незвичайних будівель — від вигадливих житлових комплексів до футуристичних споруд майбутнього. Світова архітектура знає немало прекрасних, оригінальних споруд незвичайної форми, таких як будинок-рояль, будинок-кошик, будинок-равлик, будинок-кактус, будинок-черевик та інші.
Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створили відеомозаїку ”Дивовижна архітектура світу”, щоб познайомити всіх бажаючих із найвідомішими і незвичайними будівлями світу і, зокрема, України. Бібліотекарі запропонували учням ЗЗСО № 34 та гімназій № 14 і № 16 та користувачам соцмереж переглянути відео та дізнатися багато цікавого і дивного.
13 липня 2023 року мало би виповнитися 85 років Мирославу Скорику – композитору безмежного таланту, твори якого стали невід’ємною складовою української сучасної культури. Мирослав Скорик – чи не найвідоміший у світі сучасний український композитор. Герой України (2008), народний артист України (1988), заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та Республіканської премії імені Миколи Острозького (1968), кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України (2006—2010), художній керівник Київської опери (2011—2016), Національна легенда України (2021, посмертно). Крім того, внучатий небіж Соломії Крушельницької.
Окрім численних державних нагород і звань, Мирослав Скорик став співтворцем низки унікальних подій – від першого всесвітньо визнаного українського кінофільму до першої підтриманої Ватиканом опери.
Музика до пісень «Не топчіть конвалій», «Намалюй мені ніч», а у 1964 році до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» роблять композитора Скорика популярним. А у 1982 році вийшла радянська стрічка «Високий перевал», до якого «Мелодія» Мирослава Скорика стала українським символом;
Вистава «Мойсей» на музику Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом.
Взагалі, біографія Мирослава Скорика є унікальною. Рід Скориків імовірно має козацьке походження, а прізвище походить від групи скорого реагування в Запорозькій Січі – принаймні так розповідав сам композитор зі слів батька.
Мирослав народився у Львові 1938 року, усього за рік до того часу, коли польська окупація міста зміниться радянською. Старший брат Мирослава воюватиме в дивізії “Галичина”, але з поразкою Німеччини емігрує до Австралії. У 1947 про діяльність брата дізнаються в радянських каральних органах, і сім’ю Скориків депортують у Сибір, разом із багатьма іншими “неблагонадійними”. Лише в 1955 родині Скорика буде дозволено повернутися до Львова.
Із поверненням Скорик навчається у Львівській консерваторії по класу композиції Адама Солтиса. Дипломна робота Скорика – кантата “Весна”, у ній проявиться мелодичне дарування, любов до витончених тональних зворотів і фольклору, а її перша частина, “Дивувалась зима”, увійде до репертуару багатьох студентських і дитячих хорів.
По завершенню консерваторії Скорик стажується в Москві у Дмитра Кабалевського, а також бере участь у ВІА “Веселі скрипки”, для якого пише естрадні пісні. Це поєднання академічного й естрадного напрямку зі студентських років мабуть і є одним із секретів популярності композитора.
Мирослав Скорик був досить модерним композитором. Він виробив свій досить яскравий, самобутній почерк: у стилістиці продовжував традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дав модерну авторську візію українського, зокрема карпатського, фольклору і львівського міського та салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.
В творчості композитора можна виділити декілька періодів: ранній (1955—1964); неофольклорний (1965—1972); неокласичний (1973—1978); неоромантичний (1983—1983); полістилістичний (1986—1998); постмодерний.
В творчому доробку композитора камерна,симфонічна музика,віолончельні концерти. Він автор музики до понад 40 фільмів, багатьох камерно-інструментальних творів, кількох балетів та опери «Мойсей».
Твори Мирослава Скорика регулярно виконують в Україні, інших пострадянських країнах, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Нідерландах, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді, Австралії. Композитор часто виступав як диригент і піаніст із виконанням власних творів.
Багато музикантів називають Мирослава Скорика своїм вчителем.
1 червня 2020 року Мирослав Михайлович Скорик відійшов у вічний світ.
Друзі! 8 липня виповнюється 85 років українському режисерові, письменнику, громадському діячу Лесю Танюку.
У Леоніда Степановича було нелегке дитинство: народився у селі Жукин Димерського (нині Вишгородський) району на Київщині в 1938 році, а 3-річним хлоп‘ям під час ІІ Світової війни разом із батьками потрапив до німецьких концтаборів. А по війні родині не дозволили повернутися до Києва, і Танюки оселилися на Волині.
У повоєнні роки після закінчення школи Леонід працював ливарником-формувальником на Луцькому механічно-ливарному заводі. Захоплювався театром, навчався у культосвітньому технікумі. Обдарованого хлопця за якийся час прийняли до акторської групи Волинського обласного музично-драматичного театру.
В 1963 р. талановитий юнак закінчив режисерське відділення Київського інституту театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого.Ставив спектаклі у Львівському, Одеському, Харківському драматичних театрах.
Але ще в 1959 р. став одним із засновників та президентом Клубу творчої молоді, що до нього входили Ліна Костенко, В.Чорновіл, І. Світличний, Алла Горська, В. Стус, І.Дзюба та інші дисиденти. Та через переслідування за діяльність у Клубі виїхав до Москви. У 1965—1986р.р. ставив спектаклі у театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім.Маяковського, МХАТі та інших.
Після повернення на батьківщину, у 1986-88р.р. був головним режисером Київського молодіжного театру. З політичних мотивів був звільнений, перебував на творчій роботі.
У творчому доробку Леся Танюка понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва; книг: «Мар’ян Крушельницкий», «Хроніка опору», «Монологи», «Парастас»; видань «Твори у 3-х томах. Слово. Театр. Життя» та фундаментальної роботи «Щоденники без купюр» у 60 томах (вийшло друком 37), перекладав твори Шекспіра, Мольєра, Брехта, Піранделло, Апполлінера.
Він режисер понад 50 вистав: «Маклена Граса» і «Патетична соната» М. Куліша; «Ніж у сонці» — за І. Драчем; «Матінка Кураж» за Б. Брехтом; «Месьє де Пурсоньяк» за Мольєром; «Принц і жебрак» за М. Твеном; «Диктатура совісті» М. Шатрова та багатьох інших.
В кіно Танюк -режисер картини «Десята симфонія», сценарист фільму «Голод-33», автор серії телефільмів про Розстріляне Відродження.
Як театральний режисер він повернув з небуття такі постаті українського Розстріляного Відродження, як Лесь Курбас і Микола Куліш,а в часи «хрущовської відлиги» зібрав біля себе людей, що повертали з небуття українську культуру й історію.
Довгий час Леонід Степанович викладав у Київському державному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.
Від 1992 року Лесь Танюк - Голова Національної спілки театральних діячів України, голова Всеукраїнського товариства "Меморіал" ім. В. Стуса (до 2014).
У березні 1999 року, після загибелі Вячеслава Чорновола, був обраний заступником Голови Руху. Обирався народним депутатом України 1-5 скликань, очолював парламентський Комітет з питань культури і духовності.
Л.С.Танюк помер 18 березня 2016 року внаслідок тяжкої хвороби. До його останнього дихання поруч були «два ангели», як він їх називав – дружина, відома мистецька діячка Неллі Корнієнко, і донька Оксана — театрознавець і драматург.
В 2018 році Громадською організацією «Всеукраїнська правозахисна організація "Меморіал" імені Василя Стуса», Національним центром театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, видавництвом «Дух і Літера» була заснована премія імені Леся Танюка «За збереження історичної пам'яті». Вона присуджується щороку авторам (літераторам, митцям, режисерам, громадським діячам, дослідникам, історикам, науковцям), незалежно від місця проживання, за особливий внесок в українську культуру та історію та за стійкість громадянської позиції.
