Друзі! Хто не чув про Віру Холодну? Напевно, чули всі. Навіть якщо не бачили: видатна кіноакторка епохи німого кіно за своє коротке життя зіграла у 50 (а може, й 80) фільмах, хоча до нашого часу таких збереглося лише п’ять. За дуже короткий час їй, українці, вдалося стати чи не найяскравішою кінозіркою початку ХХ століття.
Віра Левченко, народилася в Полтаві, 5 серпня 1893 року, в родині гімназійного вчителя словесності. Батько Віри, Василь Андрійович, корінний полтавець, був з козацько-старшинського роду, який брав початок від ХVІІ століття. Мати, Катерина Сергіївна, була з москви – там молоді люди познайомились під час навчання. Жили вони скромно, але щасливо. Окрім Віри, мали ще двох доньок – Надію і Софію. Цікаво, що ні батько, ні матір не вирізнялися особливою красою, а от Віра змалечку привертала до себе увагу – темні кучері, величезні очі, тонкий овал обличчя… І змалечку ж вміла бути гарною, кокетувати.
Коли Вірі було два роки, сім’я переїхала до МосквИ. В 1903 року вона вступила до приватної жіночої гімназії Зінаїди Перепьолкіної, де шляхетні панянки отримували класичну освіту. Дівчатам викладали акторську майстерність, музику, класичні танці, малювання, і все це Вірі подобалося. Вона чудово декламувала вірші, співала й акомпанувала собі на фортепіано. Крім того, Віра захоплювалась ковзанами й тенісом, брала участь в аматорських виставах, «живих картинах». Також з 11 років дівчинка відвідувала гурток молодих артистів московського художнього театру, брала уроки гри на сцені й була у захваті від гри Віри Комісаржевської. Віра мріяла про балетну кар’єру. Вона успішно склала непростий іспит й була зарахована до балетного училищаВеликого театру. Однак за рік дівчина мусила залишити училище, бо бабуся-аристократка вважала балет справою непристойною. Отож, Віра повернулася знову до гімназії.
В 1905 році помер від застуди батько, мати часто хворіла -і Вірі доводилося піклуватися про молодших сестер Надію та Софію. На випускному балу з нагоди закінчення гімназії у 1910 році Віра познайомилася з молодим юристом Володимиром Холодним. І вже за кілька місяців по тому під несхвальне буркотіння з боків обох сімейств пара пішла під вінець. За два роки у них народилася донька Євгенія. Вони хотіли ще дітей, однак після пологів Віра довго й тяжко хворіла, і лікарі народжувати більш не радили. Тому у 1913 році подружжя взяло прийомну дитину – ще одну дівчинку, Нонну.
Подружжя брало участь у світському житті, зокрема, відвідувало артистичний клуб «Аларт», де довкола ліричного тенора Леоніда Собінова вилася столична богема. Також Віра часто бувала і в гуртку молодих артистів московського художнього театру. Поволі з’являвся й інтерес до кінематографу. Віра була в захваті від данської кінозірки Асти Нільсен – вона не заламувала рук й не закочувала очей, власне, майже не грала, залишаючись перед камерою гранично природною. Вважається, що саме ця магічна чорнокоса данка й заманила Віру в світ Великого Німого. Адже Віра теж не прагнула грати – просто бути самою собою.
Існує кілька версій, як Віра Холодна потрапила в кінематограф. Але найбільш вірогідніше, що коли чоловіка мобілізували на фронт, в сім’ї виникли фінансові проблеми. От щоб прогодувати дітей, Віра й зважилася пройти кінопроби у режисера Володимира Гардіна. Дебют в маленькій ролі італійки-годувальниці в картині «Анна Кареніна» видався не вдалим. Але не безнадійним: На юну красуню в одному з епізодів звернув увагу співвласник кіноательє Пауль Ернст Тіман. І, трохи поміркувавши, з невідомих мотивів, дав мадам Холодній рекомендаційного листа до Євгена Бауера, режисера-художника з фірми-конкурента, кіноательє «О.Ханжонков і Ко».
Так навесні 1915 року кінокар’єра полтавської Попелюшки отримала потужне прискорення: Бауер одразу після зустрічі з нею взявся до зйомок фільму з Вірою Холодною у головній ролі. Це була «Пісня торжествуючого кохання» за повістю Івана Тургенєва. Досвідчений кінохудожник, Бауер створював на екрані досконалу картину, де навіть у містичній мелодрамі актор був лише доповненням до декорацій. В картину Віра вписалася ідеально, всі учасники знімального процесу згодились: манера і стиль акторки знайдені безпомилково.
Продюсер і власник кіноательє Олександр Ханжонков теж передбачав успіх. Продивившись робочі матеріали, ще до монтажу він уклав з 22-річною акторкою контракт на три роки. І не прогадав: прем’єра «Пісні…», що відбулася в серпні 1915 року, стала сенсацією, і Віра, що називається, прокинулась знаменитою. Захоплений талантом Віри, Бауер ще до монтажу першої картини, одразу ж взвся за другу за її участі – за мелодраму «Полум’я неба», оповідь про злочинне кохання молодої жінки, виданої заміж за похилого віку вдівця. Фільми вийшли на екрани практично одночасно, і це видавалось символічним – скільки кохання випромінює Віра Холодна!
Так у морі банальних салонних кінопідробок з’явилась справжня німа королева «драм жіночої душі»- молода, не обтяжена навіть театральним досвідом Віра Холодна прекрасними сірими очима і класичним профілем справила сенсацію й потрапила у когорту кінозірок».
Вже за рік вона знімалася у 13 фільмах – приблизно кожні три тижні виходив новий. Невдовзі публіка почала цілеспрямовано йти в кінотеатри «на Холодну». Сеанси на фільми за її участі супроводжувалися справжнім ажіотажем.
До 1916 року Віра Холодна змінила статус зірки першої величини на трон «королеви екрану». Він закріпився за нею після виходу стрічки «Життя за життя», яка стала мегапопулярною.
Жовтневий переворот 1917 року, ознаменований терором та репресіями, змусив багатьох кіномитців тікати подалі від Москви. Влітку 1918 року Дмитро Харитонов та уся його акторська трупа з родинами також виїхали до Ялти, а пізніше осіли в Одесі. Серед них була й Віра Холодна. В Одесі фільми продовжували активно зніматися – як на натурі, так і в кіностудії, яку Харитонов збудував на Французькому бульварі, на спеціально придбаній ділянці землі. Тож з 1917 по 1919 рік Віра знялася більш як у 20 фільмах, найвідомішими з яких є «Закатовані душі» і «Останнє танго». Її лебединою піснею стала стрічка «Мовчи, сум, мовчи», де вона грала єдину жіночу роль.
Окрім зйомок у кіно, Віра Холодна багато виступала на естраді. Давала комерційні концерти, відвідувала благодійні вечори й сама займалася благодійністю, збираючи кошти на користь незаможних колег. Подейкували, що у неї були закохані генерал-губернатор Одеси Гришин-Алмазов та знаменитий Мішка Япончик.
У заметеній снігами Одесі 16 лютого 1919 року Віра Холодна буквально на очах рідних за кілька днів згоріла від грипу-іспанки. Тисячі людей проводжали Віру Холодну в останню путь. Її поховали на Першому Християнському цвинтарі в Одесі. Але у 1937 році цвинтар було зруйновано – комуністи перетворили його на «парк культури та відпочинку імені ілліча». Тож могила її фактично втрачена.
До нашого часу про Віру Холодну залишилось небагато – це 4-5 більш-менш збережених кінофільмів, кілька уривків з інших стрічок, документальні зйомки похорону, фотографії та легенда. На диво живуча легенда, яка й тепер, понад сто років по тому, змушує нас звертатися до чарівного образу «раби кохання» та згадувати королеву німого кіно.
