Геній, що випередив час

 30 березня - День народження Вінсента ван Гога

  Вінсент ван Гог – нідерландський художник-постимпресіоніст, чия творчість, практично неоцінена за життя, стала надбанням людства, феноменом, який значно випередив свій час. Творець, для якого не існувало канонів і обмежень, художник, не зрозумілий і не визнаний сучасниками, людина, чиє сповнене божевілля та самотності життя обірвалося трагічно – все це про нього, про художника, який більшою мірою належав своїм роботам, ніж собі самому.

Усього за десяток років ван Гог створив приблизно 860 картин олією та понад 2100 робіт у різних жанрах та техніках. Його працездатність дивувала, а вміння бачити не форму, а суть вражало.

Народився Вінсент, старша дитина у будинку протестантського священика, 30 березня 1853 року у селі на півдні Нідерландів. Він був важкою, незвичайною дитиною, яка завжди ніби залишалася осторонь. Освіта хлопчик отримував спочатку у сільській школі, потім у інтернатах, але незабаром раптово кинув навчання.

Ван Гог влаштувався у компанію свого дядька, яка займалася продажем картин. Але, все ж таки, він намагався знайти своє місце в житті, свій шлях: багато часу присвячував Біблії та навіть збирався стати священиком. Він багато навчав і проповідував, а ночами малював, щоби заробити на життя.

  Потрясіння сипалися на Вінсента одне за одним: його прагненню стати священиком не збулося, любовні почуття були відкинуті, надії на сімейне життя зруйновані, а стосунки з рідними все погіршувалися. Це сильно впливало на його психічний стан, а єдиним порятунком залишався живопис та тісні стосунки з братом Тео, який завжди його підтримував, у тому числі матеріально.

Художник переїхав до Парижа, де вивчав роботи імпресіоністів та японських живописців.

Остання дуже сильно вплинула на манеру листа Ван Гога. Але незважаючи на очевидне зростання, безумовний талант і унікальний стиль, що чітко простежується, публіка і критики не особливо помічали роботи Вінсента, що було для нього дуже болючим і пригнічуючим. Він переїхав до містечка Арль, де збирався створити свого роду братство художників. Тут же стався відомий інцидент, коли в ніч після сварки з Полем Гогеном ван Гог відрізав собі мочку вуха. Його помістили до психіатричної лікарні.

Після виписки митець вирушив до іншої лікарні, де провів цілий рік, постійно малюючи. Роботи того періоду остаточно сформували його стиль і стали одними з найкращих у спадщині Ван Гога.

До Вінсенту почало приходити визнання і слава, тільки вони вже не тішили змучену хвороб душу художника. Він поїхав до Овер-сюр-Уаза, де, вийшовши на прогулянку, вистрілив собі в серце. Проте спроба самогубства не вдалася, і тяжко поранений ван Гог зміг сам дістатися до будинку. Вночі 29 липня 1890 року він помер від сильної крововтрати. Весь цей час поряд був Тео.

Вінсент ван Гог пішов, коли йому було лише 37 років, але його картини – це справжній зразок позачасового мистецтва, вони надихають, зачаровують і дивують навіть зараз, надаючи величезний вплив на мистецтво «поствангоговського» періоду.

Мурал із репродукцією картини "Зоряна ніч" прикрашає Херсонську обласну бібліотек для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова. Авторка - молода  херсонська художниця Уляна Кушнір.

Міжнародний день театру

 27 березня відзначають своє професійне свято всі працівники театру, а разом з ними мільйони небайдужих глядачів. День театру щорічно відзначають в усьому світі з 1961 року після відповідного рішення на IX конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО.

Традиційно цей день проходить під девізом «Театри як засіб взаєморозуміння та зміцнення миру між народами».

День театру — це свято всіх працівників театру, а не тільки акторів, адже «театр починається з вішалки». Тут немає другорядних професій, тому цей день відзначають також режисери-постановники, продюсери, звукоінженери, сценаристи, світлотехніки, гардеробники та білетери.

Вперше про театр згадується в джерелах, що датовані 497 роком до н.е. В них говориться про проведення свята, присвяченого богу Діонісу. Перша будівля театру з’явилась у Римі в 55 році до н.е., там виконували вірші та невеликі п’єси, переспіви легенд та міфів.

Перший український стаціонарний театр був відкритий у Львові в 1795 році, а через 24 роки з’явилася перша українська п’єса «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського.

В Україні з нагоди Міжнародного дня театру проводяться театральні фестивалі, артисти отримують нагороди та державні звання, а глядачі йдуть на прем’єри вистав.

Олексій Богданович - актор театру й кіно

 23 березня своє 60-річчя зустрічає Олексій Богданович - український актор театру і кіно. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996), Народний артист України (2006).

  Олексій Богданович – знаковий артист на українській сцені. Він завжди втілював шляхетний дух свого народу у виставах української та європейської класики. А його вишукана вимова ведучого національних церемоній та концертів піднесла актора до рівня голосу української культури.

І тепер уже мало хто повірить, що Олексій виріс у російськомовній родині на Сумщині, а рідну мову вивчив уже в столиці під час навчання в Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого. І так вивчив, що його ще студентом запросив до Театру української драми імені Івана Франка (нині Національний академічний театр імені Івана Франка) легендарний режисер Сергій Данченко, львів’янин за походженням.

Богданович швидко увійшов до когорти провідних майстрів сцени. І хоча його часто манили перебратися до Москви, не зраджував ні своїй Батьківщині, ні рідному театру.

  У творчому доробку актора численні різнопланові ролі в театрі та кіно. Тож, двічі він ставав володарем премії « Київська пектораль» та, а в 2004 році - Людина року.

За свою творчу та громадську діяльність Олексій Богданович нагороджений:

Орденом "За заслуги" III ступеня (2018),

Медаллю за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва Міністерства культури,

Почесною грамотою Кабінету Міністрів (2010).

Майстер гутного скла Андрій Бокотей

 21 березня вітаємо академіка НАМУ, Народного художника, лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, професора Львівської національної академії мистецтв Андрія Андрійовича Бокотея з його 85-річчям.

  Назвати майстра видатним буде визначенням надто делікатним: ім’я і праці ювіляра добре відомі в Україні і далеко за її межами — без перебільшення, від Португалії до Китаю. Сьогодні нашу культуру неможливо уявити без Андрія Бокотея, як і його творчість — не усвідомити, а особистість — не зрозуміти окремо від славного, давнього родоводу.

  Майстер декоративно-ужиткового мистецтва народився 1938р. в с.Брід на Закарпатті (Україна). 

Закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (1965; викладачами були Роман Сельський, Карло Звіринський), де відтоді й працював (нині Львівська Академія мистецтв): викладачем кафедри художньої кераміки, від 1990 року — завідуючим кафедрою художнього скла, професором, проректором (1996—2000) і врешті ректором (2000—2015). Голова Львівської організації СХУ (1991—92). Працював над комплексним оформленням музично-драматичних театрів у Хмельницькому (1982—83), Житомирі (1984—85), Ужгороді (1984—87) та інших громадських споруд (люстри, бра, світильники, декоративні композиції тощо). Автор об’ємно-просторових композицій «Квітка України» на Виставці господарських досягнень у Загребі (1974) і для центрального залу Львівського автовокзалу (1980).

Андрій Бокотей розробив нові технології художньої обробки скла й тому для його робіт було запропоновано нове поняття — «станкове образотворче скло». Став першим в Україні представником всесвітнього руху «студійного скла». У композиціях простежуються багатозначні образно-смислові зв’язки: скло — стихія; скло — матеріал; космос — стихія і матеріал. На основі кулі, краплі, циліндра, куба, наповнених пластичним життям, кольором і світлом, побудовано багато його композицій.

 Митця також хвилюють проблеми екології, виражені у серії пластів під назвами: «Карпати» (1980), «Захід», «Сакура», «Відображення» (усі — 1986) та ін. Бокотей постійно експериментує, створює декоративні пласти, своєрідний живопис у склі — абстрактні, асоціативно-умовні пейзажні композиції. Для нього характерні також оригінальні новаторські кроки у просторовій скульптурній пластиці.

  Андрій Андрійовичем з 2015 керівник Західного науково-мистецького центру Національної академії мистецтв України. 

 Він ініціатор проведення у Львові з 1989р. міжнародних симпозіумів гутного скла. Засновник Музею скла у Львові. В. Бокотей численних персональних і групових виставок в Україні, Китаї, США, Франції, Бельгії, Ізраїлі, Польщі, Росії, Литві, Естонії, Латвії, Угорщині, Голандії, Данії, Фінляндії, Норвегії. 

Його роботи зберігаються  у НМУНДМ, Національному музеї у Львові, Сумському художньому музеї, Художньому фонді України, музеї скла Ф. Ліндгарда (Данія), Національному художньому музеї України.

За свої творчі літа митець нагороджений срібною медаллю Академії мистецтв СРСР (1989), Кавалерським хрестом Ордена «За заслуги» Республіки Польща (2009), Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2013), Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня (2016).

Заходи до дня народження Тараса Шевченка

У творчості українського генія  Тараса Шевченка завше відчитуєш щось нове. Значення постаті великого творця з роками все наполегливіше починає усвідомлювати народ для себе, а творам його надається нове звучання. Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Інакше сучасні виконавці не полюбили б так його творчість. 

До дня народження Кобзаря фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створили музичний колаж “Шевченко мандрує у часі”, який запропонували переглянути учням херсонських шкіл №№ 4, 34, 54 та 55 та ряду шкіл Черкаської області. 

Школярі почули чудові українські пісні,  написані на слова Кобзаря, у виконанні сучасних співаків та музичних груп.

Характерною рисою поезії Тараса Шевченка є заклик до боротьби, до віри у власні сили і намагання дати надію на щасливе майбутнє. Його творчість у контексті останніх подій не дає нам змоги засумніватись у правдивості його пророцтв. 

Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова дякує за співробітництво колегам з бібліотек навчальних закладів Черкащини, а саме — з Михайлівський ліцей, Телепинський ліцей та Косарський ліцей

Бажаючі можуть переглянути відео тут

Шевченко мандрує у часі

 Шевченко – це український Нострадамус, у творчості якого завше відчитуєш щось нове. Слова, написані 200 років тому, українці часто вважають пророчими – і в цьому є сенс, адже попри технологічний процес та плинність часу, питання ідентичності, кохання, родинного затишку залишились актуальними. Особливо, коли Росія веде війну з Україною, а українці мають потребу у сильному та мотиваційному слові, яким майстерно володів Кобзар.

Значення постаті великого творця з роками все наполегливіше починає усвідомлювати народ для себе, а творам його надається нове звучання. Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Інакше сучасні виконавці не полюбили б так його творчість. 

У день народження легендарного Тараса Шевченка що краще може вшанувати його пам'ять, як не красива українська пісня? Ще й коли в її основі лежить поезія Кобзаря, якою особливо надихаються зараз бійці Збройних сил України та загалом весь народ у час війни. 

До дня народження Кобзаря фахівці відділу мистецтв Херсонськоъ обласноъ бібліотеки для юнацтва ім. Б.А. Лавреньова запропонували переглянути музичний колаж “Шевченко мандрує у часі” 

Віртуоз Антоніо Вівальді

 Друзі! Сьогодні День народження Антоніо Вівальді.

Антоніо Лучо Вівальді (італ. Antonio Lucio Vivaldi) – італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священик. Ще за життя отримав визнання у Європі як композитор та скрипаль-віртуоз, затвердив нову, так звану “ломбардську” манеру виконання та мав вплив на розвиток віртуозної скрипкової техніки.

Своєю творчістю вплинув не тільки на сучасних йому італійських композиторів, а й на зарубіжих музикантів. Автор 40 опер, ораторій, понад 500 концертів, Вівальді найбільше відомий своїми скрипковими та інструментальними концертами. Найвідоміший та найпопулярніший його твір – Concerto grosso “Чотири пори Року” для струнного оркестру.

Народився 4 березня 1678 року в Венеції. Грати на скрипці його навчив батько, і вже з 11 років він міг замінювати батька в капелі собору Св.Марка.

Але крім занять музики Вівальді хотыв стати священнослужителем. Він був висвячений в 1704 р. Але через слабке здоров’я, через деякий час, він залишив свої обов’язки священика, але сан з себе не зняв.

В 1705 рОці він опублікував 12 сонат, а в 1706 – відбувся перший виступ Вівальді в палаці посольства Франції.

А у 1709  Вівальді представили монарху Данії, Фредеріку IV. Композитор присвятив йому 12 сонат, написаних для скрипки.

Починав Вівальді як оперний композитор. У 1713 він написав твір “Оттон на віллі”. Через рік була створена нова опера, “Уявний безумець”. Вона була заснована на поемі Л. Аріосто, “Шалений Роланд”.

Ставши популярним у Венеції, Вівальді набрав собі купу учнів. Також композитор активно співпрацював з театром, звідки регулярно надходила велика кількість замовлень.

З плином часу ім’я музиканта стало відоме за межами Венеції. У 1718 у Флоренції була поставлена ​​його опера “Скандерберг”. Незабаром він став капельмейстером при дворі князя Ф. Гессен-Дармштадта. Тут він познайомився з А. Жиро (оперна співачка), яка стала ученицею композитора.

У 1725 був виданий цикл його творів “Спокуса гармонії і інвенції”. Він включив в себе концерти “Пори року”.

Всесвітньо відомі, деколи неточно іменовані «Пори року», чотири перші концерту цього циклу вже тоді справили незабутнє враження на слухачів своєю шаленою пристрастю і новаторством. Правильна назва – “Чотири пори року” (Le Quattro Stagione). Кожному з концертів передує віршований сонет, зміст якого визначає характер музичного розвитку. У присвяті автор сонетів не вказаний, і є підстави вважати, що ним був сам Вівальді.

Перед публікацією циклу він грунтовно переробив партитуру, щоб зробити більш зрозумілим програмний задум музики.

По справжньому новаторський за задумом цикл «Чотири пори року» значно випередив свій час, передбачивши пошуки в області програмної музики композиторів-романтиків XIX сторіччя.

Після зустрічі з імператором Карлом VI Вівальді переїхав до Відня в 1740 році, сподіваючись на просування по службі. Однак імператор помер незабаром після прибуття Вівальді, а сам композитор в липні 1741 р. Поховали його на цвинтарі для жебраків.

Після смерті музична спадщина Антоніо Вівальді перебувала в забутті майже 200 років, і лише в 20-х роках XX століття італійським музикознавцем були виявлені збірки рукописів композитора.