Український співець Парижу Михайло Андрієнко (до 130-річчя від дня народження)

Французи називали його Michel Andreenko і вважали своїм паризьким митцем, що органічно вписувався в атмосферу та дух метрополії. А в самого Михайла Андрієнка-Нечитайла сумнівів щодо національного походження не було — він завжди лишався незмінно гордим нащадком своїх козацьких предків. 

Народився Михайло Федорович 29 грудня 1894 року в Херсоні (хоча деякі джерела стверджують, що в Одесі) у сім’ї губернського секретаря, дрібного дворянина Федора Семеновича Андрієнка-Нечитайла, чий рід походив з Чернігівщини. Малюванню майбутній художник присвятив себе ще під час навчання у Херсонській чоловічій гімназії. Тоді ж Михайло Федорович починає приймати участь і у виставковій діяльності. Його пейзажі вперше були представлені на виставках Херсонського товариства поціновувачів витончених мистецтв у 1910–1912 роках. Паралельно з малюванням розвивалось і захоплення театром. У юнацькі роки Андрієнко-Нечитайло бере участь у виставах аматорських театрів, за що його не раз відстороняли від навчання у гімназії. 

Протягом 1912-1917 років Михайло Федорович навчався одразу у двох навчальних закладах — Художній школі при Імператорському товаристві заохочення мистецтв та на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету.  У 1914-у році брав участь у міжнародній виставці графіки в Лейпцігу. 

Захоплення театром поєдналось із художньою творчістю і переросло для митця у роботу сценографа та декоратора для багатьох театрів України та Європи.

Не сприйнявши більшовицький переворот, Михайло Андрієнко повернувся в Україну, жив у Києві, Одесі, Херсоні, а в грудні 1920 року перетнув нелегально румунський кордон і розпочав свій шлях еміграції. У цей складний період свого життя Михайло Андрієнко напружено працював: у Бухаресті, чекаючи на візу до Чехословаччини, він виконав декорації для балету Королівської опери «Мільйони Арлекіна». 

Робота була наскільки талановитою, що художник одержав запрошення працювати в румунській столиці, але він не дав на це згоди. У Празі живописець теж мав успіхи насамперед як декоратор. З чеської столиці Михайло Федорович помандрував до Італії, Австрії, Німеччини. Його декорації стали відомими у Відні, Лондоні, Нью-Йорку.

Врешті 1923 року художник переїхав до омріяного Парижа, де прожив решту свого життя у квартирі на вулиці Вожирар. Майже шістдесят років це місто надихало Андрієнка-Нечитайла на творчість та написання його кращих робіт. 

Спершу митець долучився до роботи в місцевих театрах. Він співпрацював з паризькими театрами «Одеон» та «Л’арк ан сіель». Створені ним декорації вирізнялися лаконізмом та архітектурним схематизмом.

Український мистецтвознавець Володимир Січинський у 1934 році написав: “Не підлягає сумніву, що в галузі театральної декорації праці Андрієнка-Нечитайла займають одно з перших місць у сучасному европейському мистецтві. Тут Андрієнко дав не тільки високу мистецьку форму, але вніс своєю винахідністю нову думку, нове розуміння декорацій камерного театру у відміну від кінової дії”.

Потім Михайло Андрієнко відійшов від театру, присвячуючи свої сили декоративному і станковому малярству. Художній стиль майстра розвивався з часом від кубізму і конструктивізму, через сюрреалізм, неореалізм та постімпресіонізм переходить до абстракціонізму. Твори митця характеризуються точністю композиції, гармонійним колоритом.  Як графік, у 1920-х роках працював, в основному, над абстрактними

композиціями, у 1930-х роках почав створювати сюрреалістичні роботи. 

У 1920-1930-х роках Париж вважався центром європейського мистецтва. Сюди в пошуках творчої самореалізації приїздили художники з різних країн світу, тут формувалися нові мистецькі стилі, відбувалися знакові культурні події. У цей час у Парижі утворилася „Українська група“ („Un Groupe Ukrainien“), куди входили художники з України, зокрема і Михайло Федорович Андрієнко. Митець брав участь у збірних виставках групи.

Протягом 1940-1950-х років митець активно писав міські пейзажі, які згодом дослідники назвали «краєвидами зникаючого Парижа». Андрієнко добре знав і майстерно передавав у своїх роботах атмосферу французької столиці. Сьогодні в його пейзажах можна побачити вже неіснуючі частини старого міста, а також дослідити притаманні тогочасному Парижу побутові сцени – в кав’ярнях, парках, на ринках і вулицях. Усі ці роботи художника формують своєрідний літопис паризького життя середини ХХ століття, що зберігають види втраченого нині архітектурного ансамблю кварталу Вожірар, який ще на початку ХХ століття був одним з тихих передмість Парижа.

Наприкінці 1950-х років Андрієнко остаточно відмовився від предметного мистецтва та повернувся до абстракцій: створював композиції з геометричних фігур та аморфних плям. 

У сфері формальних пошуків Михайло Андрієнко постійно перебував у аванґарді модерного європейського мистецтва. Кубізм, конструктивізм, фігуративний реалізм, наївний реалізм, сюрреалізм, абстракціонізм, — серед українських митців ХХ століття хіба ще Олександр Архипенко пройшов у творчій кар’єрі всі ці етапи. Чи то в картинах, чи у винахідливих театральних декораціях, чи в монументальних декораціях до німих французьких фільмів («Казанова», «Шехерезада») Андрієнко-Нечитайло був передовсім витонченим майстром форми: працював неквапливо, уважно, прискіпливо над кожним твором. Так само неквапливо й уважно придивлявся до людей, до Парижу, до світу. 

Художник продовжував писати роботи, аж поки у 1978 році повністю не втратив зір та як наслідок – нездатність займатись образотворчим мистецтвом.

Митець виявив свій талант також як письменник, його новели фахівці сприймають як зразки високохудожньої прози. Він написав серію мистецтвознавчих нарисів для французьких та українських емігрантських видань, а також низку оповідань і психологічних новел про життя у Франції. Свої прозові нариси, іноді майже повісті (здебільшого автобіографічні, медитативні, з яких прозирає особа самотнього мандрівника, що пильно придивляється до людей і світу), або вдумливі статті про модерне мистецтво він писав, якщо не французькою, то таки рідною українською. Малярські твори художник підписував скороченим ім'ям — Андрієнко, а повне ім'я — Андрієнко-Нечитайло — використовував у літературі.

12 листопада 1982 року український живописець і театральний художник   Михайло Федорович  Андрієнко-Нечитайло завершив своє земне життя. Похований на цвинтарі Сен-Женев'єв-де-Буа у Парижі. 

Твори Михайла Андрієнка зберігаються в музеях Парижа, Лондона, Відня, Нью-Йорка, Рима, багатьох приватних колекціях. А от картини, які опинилися у Львові, в 1952 році були знищені радянською владою як формальні й абстрактні.

У 1994 році до Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка була передана картина «Пейзаж Парижа»(1948), яка відноситься до неореалістичного періоду (1940-50-ті роки) творчості майстра.

Цей твір мистецтва 2022 року було викрадено, як і багато інших, окупантською владою з Херсонського художнього музею. Та одразу ж «засвітився» у Центральному музеї Тавриди у Сімферополі. На жаль, невідома доля екслібрису Сергія Сільванського, написаного Михайлом Андрієнком у 1915 році в Херсоні, який теж зберігався у музеї. 

У лютому 2022 року до Києва надішли ще роботи майстра, які передав для музею відомий колекціонер Рене Герра. На щастя, цей дар не встигли забрати, він на збереженні у Національному художньому музеї України.

В’язане диво

 

У Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Б.А. Лавреньова  відкрилася  чарівна виставка "В’язане диво: стильно та креативно", яка дарує тепло і радість кожному відвідувачу. Ця подія присвячена унікальним роботам місцевих майстринь — Сорокіної Олени Михайлівни  та Воробйової Юлії Миколаївни.

Обидві майстрині вже понад 10 років створюють справжні дива за допомогою гачка. Їхні роботи виконані у стилі аміґурумі — традиційного японського мистецтва, головна мета якого - створення милих, кумедних іграшок, які викликають посмішку.

У роботах майстринь оживають тварини, казкові персонажі, герої мультфільмів, які зачаровують своєю душевністю. Особливість їхніх творінь — у теплі, яке вони випромінюють. У кожну петельку вкладено часточку любові та натхнення.

Олена Михайлівна та Юлія Миколаївна не лише талановиті майстрині, а й щирі люди, які діляться своїм натхненням. Їхні творіння стали частиною багатьох колекцій та незабутнім подарунком для тих, хто цінує ручну роботу.

На виставці ви зможете побачити десятки яскравих експонатів, які розкажуть власні маленькі історії й навіть придбати іграшку, яка стане чудовим сувеніром.

Ця подія покликана нагадати про важливість ручної роботи, яка об’єднує традиції, креативність і душевність. Приходьте та відкрийте для себе світ в’язаних чудес!

Магія української хустки

 

7 грудня відзначають Всесвітній день української хустки. Це неофіційне свято започаткували у 2019 році. Засновано свято з метою об’єднання жінок різних професій, віку та національності для збереження українських традицій. 

З нагоди свята фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова познайомили на платформі ZOOM учнів 7-8-х класів ЗЗСО № 4 з етноколажем “Берегиня долі – українська хустка”, який поповнив цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” у межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”. 

Відеорозповідь також переглянули онлайн учні та вчителі херсонських закладів освіти: гімназій № 14 і 16, ХНВК № 11, ліцею № 6, ЗЗСО №53,  Херсонського вищого професійного комерційного училища (15),  Херсонського кооперативного економіко-правового фахового коледжу, Херсонського гідрометеорологічного фахового коледжу та Голопристанського ліцею № 2 .

Учасники заходу дізналися про невід’ємну частину української культурної спадщини – українську хустку, яка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Вони з цікавістю розглядали ілюстрації, що доповнювали розповідь. А також відео, у яких показували різні стародавні способи носіння хустки. З хустиною пов’язано багато традицій, звичаїв та обрядів. Зокрема, глядачі побачили весільний обряд “покривання молодої”. 

Хустка продовжує залишатися вживаним елементом і в сучасному вбранні. Українські дизайнери створюють нові сучасні моделі. Тут поєднуються стримані кольори та витончені малюнки, яскраві фарби й ніжні візерунки, що відзначають ніжність і вишуканість українок, їхню природну красу. Особливо сподобалися хустини херсонської майстрині Олени Маляренко з чудовими назвами  – “Сонячне плесо”, “Павичі”, “Голубине небо”.

А на завершення відеорозповіді учні прослухали  вірш “Кольорова хустка” херсонської поетеси Любові Петрівни Пронько-Ященко.

Тож, запрошуємо до перегляду тут

Берегиня долі – українська хустка

Український народ має свою мову, історію, традиції. Цей багатющий скарб ми повинні оберігати і передавати нашим дітям, внукам, щоб зберегти генетичну пам’ять нашого народу і не перервати зв’язок поколінь. Надбані нашими предками цінності є найдорожчою скарбницею духовної культури українського народу. 

У межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії” у 2024 році фахівцями відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створено цикл етноколажів “Українська спадщина: повернення до традицій”. Користувачі книгозбірні вже мали змогу переглянути відео про  українські прикраси та віночки, вишиванки та гопак.

 А сьогодні пропонуємо розповідь “Берегиня долі – українська хустка”.

Хустка для українок – це не просто головний убір, це річ символічна, знакова, і є нашою культурною спадщиною. Хустка поєднувала жіночі покоління і передавалася як сімейна цінність від матері до дочки, це була родинна реліквія. Вона є оберегом жінки з давніх-давен.

Національна особливість давньої української хустки полягала у тому, що вона була білого кольору.

А сьогодні хустина – це необмежений простір для творчості. І це підтвержують кадри з хустинами різних дизайнерів, а зокрема і херсонської письменниці, поетки, художниці та майстрині Олени Маляренко. 

Які хустки були в Україні? Яким чином їх прикрашали українки? Як носили? Які звичаї та обряди пов’язані з жіночою хусткою? Про все це дізнаєтеся, переглянувши відео. 

Тож, запрошуємо до перегляду

Французькі імпресіоністи Едґар Деґа та Анрі Тулуз-Лотрек

 

Чергова відеомистецька презентація відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва присвячена двом французьким митцям – Едґару Деґа та Анрі Тулуз-Лотреку. На основі відео “Строкатість образів та колорит життя: Творчість Едґара Деґа та Анрі Тулуз-Лотрека” було проведено заходи для учнів 8-х класів ЗЗСО № 4 на платформі ZOOM.  

До них на онлайн-платформі Google Class приєдналися учні, студенти та вчителі гімназій № 14, 16, ліцею № 6, Херсонського вищого професійного комерційного училища, Херсонського кооперативного економіко-правового фахового коледжу та Голопристанського ліцею № 2. 

Едґар Деґа та Анрі Тулуз-Лотрек були художниками-імпресіоністами, тож спочатку школярі дізналися, де й коли виник стиль “імпресіонізм” та яка картина дала назву цілій мистецькій течії. 

З відео учасники заходів довідалися, яку художню освіту отримали митці, які мали багато спільного — писали портрети, жанрові картини. Улюбленими темами обох були танцівниці та кінні перегони. Обидва у своїх роботах прагнули зафіксувати момент у його природності, життєвості, наче випадково підглянутим із боку.

Та разом з тим, Дега і Лотрек, незважаючи на схожість, зображували різні світи. Танцівниці Дега – дуже аристократичні, представляють верхи класичного балету. Танцівниці ж Лотрека танцюють на естраді непристойний канкан. Дега зображував фешенебельні кафе, Лотрек – Мулен Руж. Учні побачили скульптури Едґара Деґа, створені ним у так званий  «сліпий» період, коли за 10 років до смерті він мав проблеми із зором, але творити не перестав. 

Також, школярі дізналися, що Анрі Тулуз-Лотрек одним із перших серйозно зайнявся створенням афіш, піднявши жанр рекламного плаката до рівня високого мистецтва.  Він займався рекламою магазинів, книг, велосипедів, малював афіші для зірок театру і кабаре.

Тож, запрошуємо всіх до перегляду відео тут

Строкатість образів та колорит життя

Цього року відзначаються ювілейні дати двох французьких митців, представників імпресіонізму: 160 років від дня народження Едґара Деґа та 130 років від дня народження Анрі Тулуз-Лотрека. Тож,   фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва поповнили відеотеку книгозбірні  розповіддю про них — “Строкатість образів та колорит життя. Творчість Едгара Дега та Анрі Тулуз-Лотрека”.

Едґар Деґа, герой першої частини відео, характеризував себе як “класичний художник сучасного життя”. З-під його майстерної руки виходили витончені портрети знатних осіб, танцівниць, жокеїв та прасувальниць.

Мабуть, ніщо не відповідало інтересам художника так, як мінливість та динаміка танцю. Улюбленою його темою був балет, він поринув у нього з головою, відвідуючи театри й танцювальні класи. Майстер відтворював чарівний світ танцю, при цьому спостерігаючи важку працю балерин. Він зображував їх під час репетицій, де вони відточували рухи до досконалості; під час вистав під блиском софітів; під час поодиноких моментів відпочинку. Дега Едгар ввів кілька сміливих інновацій. Під впливом японських художників, а також фотографів, митець відійшов від традиційних ідей врівноваженого

розташування.

Наприкінці життя, практично повністю втративши зір, Едґар Деґа звернувся до скульптури, яку називав “ремеслом сліпого”. У новому виді мистецтва він втілював ті самі теми, що й у своїх картинах, — танцівниць, коней, жокеїв. 

У другій частині відео розповідається про Анрі Тулуз-Лотрека —  майстра живопису, малюнка, гравюри, чия творчість була дуже плідною. Працюючи в стилі постімпресіонізму та раннього модернізму, він зробив великий внесок у розвиток прикладної графіки, став засновником мистецтва рекламного плакату. Анрі Тулуз-Лотрек, біографія якого сповнена важких епізодів, належав до старовинного графського роду, але був самотньою і нещасною людиною.

Тулуз-Лотрек був молодшим за Дега на 30 років. І коли останній був художником, що вже сформувався, Лотрек тільки починав свій професійний шлях. Дега став для Лотрека кумиром і улюбленим художником, у якого Лотрек багато чому навчився і багато чого перейняв. Обидва у своїх роботах прагнули зафіксувати момент у його природності, життєвості, наче випадково підглянутим із боку. Як і Дега, Анрі де Тулуз-Лотрек черпав сюжети з оточуючої його повсякденної дійсності, приділяючи особливу увагу нічному життю Парижа. 

Улюбленим місцем Анрі став Монмартр, який в кінці XIX століття був районом досить неоднозначним. Серед циркових артистів, художників, завсідників численних кафе, повій і сутенерів, Анрі відчув себе вільніше, впевненіше, гармонійніше. Тут ніхто не звертав увагу на його фізичну недосконалість, з ним спілкувалися на рівних, а його

аристократичне походження нікого не цікавило.

Основна тема творчості Тулуз-Лотрека — розваги та побут паризьких богеми та “дна”.  Найяскравіша тема творів Тулуз-Лотрека – знамените кабаре Мулен Руж. 

Тулуз-Лотрек одним з перших зайнявся літографією. Активна творча діяльність в малюванні афіш та рекламних плакатів, написання картин, створення гравюр і графічних робіт поглинули його повністю. 

Анрі де Тулуз-Лотрек прожив всього 36 років, але за відведений долею час створив безліч творів, присвячених цирку та кабаре, малюнки та літографії із зображеннями велосипедистів та жокеїв, портрети відомих танцівниць, співачок та співаків, видатних акторів та акторок.

Тож, запрош

Херсон- мій рідний дім

До Дня визволення Херсона від російської окупації у відділі мистецтва Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б.А. Лавреньова відкрилася виставка дитячого малюнка «Херсон-мій рідний дім».

Юні художники намалювали місто таким, яким запамʼятали його в мирному, щасливому житті: із затишними зеленими вулицями, мальовничою набережною, стародавніми будинками, з блискучими шатрами храмів… - 

Відвідувачі книгозбірні, зі сльозами на очах, згадували знайомі місця рідного міста, мандруючи малюнок за малюнком вулицями, улюбленими куточками, куди нині дістатися небезпечно та які ворог, через постійні обстріли, перетворив у руїни та пустку…

Але ось ці дитячі малюнки вселяють віру: Переможемо-відбудуємо… 

І буде наш Херсон ще гарніший ніж до війни! З 2-ю річницею визволення, місто-Герой Херсон!

Культові споруди України: відеотур

У містах та селах України поруч стоять церкви, костели і синагоги, які дивують своєю красою, архітектурою та багатовіковою історією. Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва створили відеотур “Духовні перлини України”, переглянути який  запросили шкільну спільноту Херсона і Херсонщини.  

На платформі ZOOM були проведені заходи для учнів 7-8-их класів ЗЗСО № 4 та 53. Також відеотур запросили переглянути на онлайн-платформі Google Class, у навчальних вайбер і телеграм-спільнотах учнів, студентів та вчителів херсонської гімназії №  16,  ліцею № 6, ХЗВНК №11, Голопристанського ліцею № 2,  Херсонського вищого професійного комерційного училища та Херсонського кооперативного економіко-правового фахового коледжу. 

Відеотур відбувся по всій території України  — від заходу до сходу тв від півночі до півдня. Учасники заходу побачили лише незначну частину старовинних та сучасних релігійних споруд  України, які відображають історію країни від найдавніших часів до сьогодення.

Для багатьох було новиною, що найстаріша церква України — споруда візантійської епохи восьмого століття!!! Це храм Святого Іоанна Предтечі, який знаходиться на Кримському півострові, в Керчі. 

Всі знають про християнські храми Київської Русі — Собор Святої Софії та Києво-Печерську Лавру у столиці. А про  Спасо-Преображенський собор у Чернігові, історія якого теж розпочалася у XI столітті учні дізналися з відеорозповіді. Вразила глядачів своєю неповторною красою одна з найяскравіших архітектурних пам’яток Києва — Андріївська церква.

Старшокласники не лише побачили архітектурні шедеври церковного зодчества, а й почули багато цікавої інформації, зокрема дізналися, який храм став прототипом роману Олеся Гончара “Собор”.

Тож, всіх бажаючих побачити та дізнатися більше про різноманітні культові споруди нашої країни, запрошуємо у відеотур “Духовні перлини України”.

Доторкнувшись дерева різцем

Багата талантами Херсонська земля. Навіть, у цей складний час, незважаючи на цілодобові обстріли та постійну небезпеку, митці продовжують творити, писати, майструвати… на радість мешканців громади.

Ось і фахівці відділу мистецтв Херсонськоі обласноі бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова організували виставку робіт молодого херсонського різьбяра та реставратора Сергія Шевчука «Доторкнувшись дерева різцем».

На виставці можна помилуватись роботами майстра, які залишились «живі» після руйнування та пожежі від російського снаряда будинку  його матері.

Це і рамка із ясеня для вишитої мамою картини - вона дивує тонким  мереживом різьблення. І вже не знаєш, що слугує окрасою - чи то вишивання рамці, чи рамка картині. 

Дехто із відвідувачів книгозбірні не повірив спершу, що рама для дзеркала із дерева - перевірили. А потім ще довго розглядали майстерно виконану роботу.

Увагу дітей та молоді, звичайно, привернули до себе чумна маска ( згадуємо епідемію чуму в місті та Джона Говерда) і маска самурая. Любителі історіі роздивлялись середньовічний кубок та піалу з дуба -ніби обпечену козацьким вогнищем. 

Поруч із виробами - світлини безповоротно втрачених робіт. А ще - фото гербів родин Орловських та Деліва - власників маєтка та палацу в Маліівцях на Хмельниччині. Сергій так перейнявся історією Орловських , що знайшов ці герби в Інтернеті, виготовив та подарував місцевомуісторико-культурному музею , як вдячність краю, що прихистила його з ріднею під час окупації Херсона.

Ясень, дуб, акація, вільха … - з яким  тільки деревом не працював Сергій. І непросту науку роботи із цим складним матеріалом він подолав , освоїв сам. Дивлячись на вироби Сергія- дивує його працездатність, бажання, прагнення вчитись, майстерність і , звичайно, талант. 

Тож, побажаємо майстру нових креативних ідей та творчих звершень у мирній Незалежній Україні!

13 жовтня - День художника України

 

Щороку у другу неділю жовтня майстри пензля відзначають День художника України.  

Свято об’єднує не лише живописців, але і скульпторів, графіків, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, ілюстраторів, дизайнерів та інших представників творчих професій. 

Святкування Дня художника України є важливим не тільки для творчої спільноти, але й для всього суспільства. Відзначення цього свята сприяє популяризації мистецтва, розвитку культури та взаємопідтримці серед представників творчих професій, зміцнює позиції українського мистецтва в світі. 

У Херсонській області народилося дуже багато талановитих художників, які прославилися на весь світ, чиї картини високо оцінили майстри живопису, їх виставляли в найкращих залах за кордоном.

Митці Херсонщини беруть активну участь у художньому житті України, збагачують свій досвід, формують традиції, що відображають розвиток мистецтва нашого краю. Херсон пишався і пишається талановитими художниками різних часів, від класиків до сучасних майстрів. З нашим містом пов’язані імена фундаторів сучасного мистецтва  Давида Бурлюка, Володимира Баранова-Россіне, Олексія Шовкуненка. 

Тривалий час Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова співпрацює з художниками. Доброю традицією стало проведення художніх виставок, зустрічей з митцями. Серед наших друзів-читачів чимало відомих художників, у тому числі народні художники України Анатолій Кичинський та Bолодимиp Чупpинa, заслужені художники Мapія Шнaйдep-Ceнюк , Юрій Шапко  та інші.  

Багато херсонських митців подарували нашій книгозбірні свої роботи. Серед них – килими від Мapії Шнaйдep-Ceнюк, картини від Bолодимиpа Чупpини й Олени Рибальченко.

Художники – це слава і гордість Херсона. І сьогодні, в тяжкий для країни і рідного міста час, вони своєю натхненною творчістю підтримують нас. 

День художника – це свято не тільки професіоналів, але і любителів живопису. Творчість зберігає в людині можливість радіти світу і любити його. Тому сьогоднішнє свято – для всіх любителів прекрасного. І для наших юних читачів теж, адже незважаючи на постійні обстріли у відділі мистецтв щотижня працює художня студія живопису та малюнку "Art Kids” під керівництвом художниці-початківця Оксани Ліпей. 

Фахівцями бібліотеки створено цілий ряд відеознайомств із багатьма українськими художниками, зокрема і з херсонськими — від класиків авангарду і реалізму до митців сучасності. На YOUTUBE-каналі книгозбірні є відео про  херсонських майстрів пензля — зірку світового мистецького авангарду Володимира Баранова-Россіне,  корифея українського образотворчого мистецтва Олексія Шовкуненка, майстра екслібрису Фелікса Кідера, художниць наївного живопису Поліну Райко і Олену Рибальченко, сучасних художників — Олександра Степаненка, Світлану Юр’єву, Тетяну Гладиш. Тут можна передивитися відео і про знаних українських митців — творця вітчизняного модерну Василя Кричевського, художницю-наївістку Марію Примаченко, майстриню гравюри  Софію Левицьку.

Запрошуємо до перегляду, пориньте у чарівний світ образотворчого мистецтва, у буяння кольорів та різних стилів.  Наші відео тут:

Вітаємо всіх художників України! Бажаємо нових ідей, цікавих проєктів, творчої свободи, натхнення та успіху у всіх починаннях!

До Дня українського козацтва

До Дня українського козацтва фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова запросили на захід на платформі ZOOM учнів ЗЗСО № 4 та 53. Також до заходу онлайн приєдналися учні херсонських гімназій № 14, 16,  ліцею № 6, ХЗВНК №11, Голопристанського ліцею № 2 та Херсонського вищого професійного комерційного училища. 

Захід був проведений на основі етноколажу “Гопак – як дух козацької стихії” з  циклу “Українська спадщина: повернення до традицій”. Відео створили в межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”. 

Переглянувши відео учасники заходу дізналися  про походження танцю гопак. Вони були здивовані, що гопак у давні часи вважався бойовим танцем язичницьких жерців (волхвів). Також учні побачили найдавніше зображення гопаку – антські фігурки з Черкащини 6 століття.

Школярі довідалися, що розвиток танцю пов'язаний з бойовою підготовкою запорозьких козаків, а тому в той час мав назву “козак”. І лише після знищення Запорізької Січі отримав сучасну назву — гопак.  

Учасники заходу побачили гопак у виконанні академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського, та дізналися, що саме цей балетмейстер створював академічні танцювальні композиції на основі класики і традиційного фольклору. І завдяки цьому у кожній країні світу гопак знають як візитну картку України.

Багатьох зацікавив бойовий гопак – мистецтво бойового танцю. Адже, бойовий гопак – це унікальна форма українського національного бойового мистецтва, яка тісно переплітається з традиційним українським танцем, гопаком.

Після заходу учнівська молодь пересвідчилася, що наша національна спадщина є нашим багатством, яке об’єднує нас з нашими пращурами.

Дізнатися більше про український танець гопак можна ТУТ

Гопак – як дух козацької стихії

1 жовтня відзначається День українського козацтва. До цього свята фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили етноколаж “Гопак – як дух козацької стихії”, який поповнив  цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” в межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”. 

Український танець займає значне місце серед культурних надбань нашого народу. Протягом багатовікової історії українські танці збагачувалися і видозмінювалися. І до таких танців належить гопак, старовинний український танець, що давно вже став національним. У ньому знаходить своє відображення героїзм боротьби, національні традиції, культурні та мистецькі цінності українського народу. У традиційних рухах емоційного гопака збереглися не тільки духовність і містика глибини тисячоліть, але і гармонійна система стародавнього військового мистецтва наших предків. І завдяки цьому гопак знайшов своє втілення у двох формах: як танець та як бойове мистецтво. 

Особливою рисою його є демонстрація сили, спритності, героїзму та шляхетності. Сам танець відображає у собі усю широту української душі, та давно вже став візитівкою української культури. Гопак змальовує своєрідний діалог, в якому чоловіки демонструють свій характер, силу та мужність, а дівчата – свою витонченість та красу.

 Про історію виникнення гопака, його розвиток та зв’язок з козацтвом і розповідає етноколаж “Гопак – як дух козацької стихії”, який пропонуємо вашій увазі.

Міжнародний день музики

Музика – це надбання усіх народів і народностей, один із найпрекрасніших винаходів людства. 

З 1975 року, прагнучи до поширення музичного мистецтва, реалізації ідеалів миру і дружби між народами, розвитку культур, обміну досвідом та шанобливого ставлення до естетичних цінностей 1 жовтня у всьому світі відзначають Міжнародний день музики. Цей день засновано Міжнародною радою при ЮНЕСКО. 

Музика має дуже потужну енергетику, допомагає людині пізнавати себе, є чудодійним засобом залучення до добра і краси, пробуджує в нас уявлення про високе і величне. Музика допомагає людям справлятися з болем і тугою, вона може покращити настрій, дати людині відчуття щастя. Кожен з нас має свої улюблені мелодії, які змушують нас плакати і радіти, задумуватися про сенс життя. Грецькі філософи вважали навіть, що музика здатна формувати характер людини.

Вчені встановили, що під дією музики у людини, а також деяких тварин змінюється кров’яний тиск, відбувається збільшення частоти серцевих скорочень, знижується ритм і глибина дихальних скорочень. У медицині з давніх часів навчилися використовувати нейрофізіологічний вплив музики.

В Японії було проведено спеціальний експеримент з матерями-годувальницями. Виявилося, що під час слухання класичної музики у них на 20–100 % зростала кількість молока. Класична музика здатна навіть знижувати агресивність у бджіл. 

Під музику люди співають та танцюють, музика допомагає виражати культуру нації, надихає на творчість. Музика нас супроводжує протягом життя - і коли нам весело, і коли нам сумно, і коли ми закохані, і коли задумливі. Вона впливає на наші емоції, звучить в унісон нашим почуттям і переносить у світ спогадів, а також у світ попередніх епох. У цьому її чаклунство.

Раніше майже всіх дітей прийнято було навчати гри на тому чи іншому музичному інструменті. Крім естетичної користі, у юних музикантів покращувалася пам'ять та здібності до точних наук. Існує прямий зв'язок між грою на музичних інструментах та математикою, адже при прослуховуванні музики утворюються нові нейронні зв'язки та, відповідно, покращується робота мозку. Приємний спосіб підвищити свій інтелект!

Цікаві факти про музику та музикантів:

– вчені вважають, що після виникнення в Африці музика існує, принаймні, 50 тисяч років. Цей вид мистецтва мав важливу роль в житті давніх єгиптян, греків, китайців. Збереглися настінні рельєфи давніх єгипетських храмів і гробниць, давньогрецькі вази із зображенням музикантів та музичних інструментів;

– найстарішим музичним інструментом, можливо, є флейта. Цей інструмент був виявлений поряд зі скульптурами, які знайшли 35-40 тисяч років до н. е.;

– у 2000 році китайські археологи виявили музей музичних інструментів, створених 2 тисячі років тому; 

– вчені провели різні дослідження і довели, що почуття ритму мають не тільки люди, але і деякі тварини. Наприклад, папуги какаду дуже люблять танцювати і добре вловлюють музичний ритм. Музична пам’ять і слух також є у слонів. Встановлено, що ці тварини люблять скрипку і басові звуки низьких мідних інструментів;

– музика століттями використовувалася як відновлювальний і зцілювальний засіб. Вона сприятливо впливає на серце, систему кровообігу, психоемоційний стан. Під час спортивних тренувань прослуховування музики може підвищити витривалість на 20%. Крім того, чим більше людина слухає музику, тим краще стають її розумові здібності та пам’ять.

Міжнародний день музики – свято, яке об’єднує всіх, хто любить цей надзвичайний вид мистецтва і присвятив йому своє життя, тих, хто пише музику і дарує її людям, хто виховує юних музикантів або просто слухає, отримуючи велику насолоду від її звуків. Музика є зрозумілою всім інтернаціональною мовою, що здатна розтоплювати людські душі. Сама музика ніколи не старіє, натомість дозволяє доторкнутися не лише до часів її авторів, але і заглянути в майбутнє. 

Продовжуймо любити музику, відкривати для себе надзвичайно різноманітний, хвилюючий і невичерпний світ цього мистецтва. Нехай музика щодня додає нам радості, життєвих сил, натхнення та безліч позитивних емоцій! 

Запрошуємо до Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова у відділ мистецтв, де можна знайти цікаву літературу про музику, композиторів та виконавців.

А також пропонуємо переглянути наші відео:

• про українського композитора Володимира Івасюка див. тут
• виконавицю українських пісень Квітку Цісик див тут
• незвичайні “Крижані музичні фестивалі” див тут
  

Приємного перегляду!

Зустріч з прекрасним

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова продовжують знайомити учнівську молодь з творчістю митців Херсонщини. От і до Дня міста запросили на зустріч з прекрасним на платформі ZOOM учнів ЗЗСО № 4 та 53. Також до перегляду онлайн приєдналися учні херсонських гімназій № 14, 16,  ХЗВНК 11 та Херсонського вищого професійного комерційного училища. 

Захід проведено на основі відеосюжету із циклу “Знакові постаті української культури” (в межах бібліотечного проєкту “Погляд з історії”) “Сонячна палітра Олексія Шовкуненка”.

Учасники заходу дізналися про життєвий шлях художника, чиє ім’я носить Херсонський художній музей.

Школярі побачили багато фото репродукцій картин Олексія Шовкуненка, адже творчість митця має широкий жанровий діапазон  — пейзажі,  натюрморти, портрети. 

Також учні  дізналися, що Шовкуненка називають засновником жанру урбаністичного пейзажу в українському мистецтві та які нагороди отримав митець на міжнародному рівні в цьому жанрі.

Наприкінці заходу всіх запросили до книгозбірні, де можна ознайомитися з літературою про корифея українського мистецтва, нашого земляка Олексія Олексійовича Шовкуненка.

Відео можна пееглянути тут