Мальовані пісні Олени Рибальченко

 

27 грудня 2023 року мала би відзначати свій 95-річний ювілей дивовижна жінка Олена Павлівна Рибальченко –  відома херсонська мисткиня, талановита представниця наївного живопису, поетеса, почесна громадянка міста Херсона. Вона пережила голодомор, другу світову війну,  окупацію Херсона, обстріл своєї багатоповерхівки російськими військовими, та 24 жовтня цього року її життя обірвалося...

Олена Рибальченко родом з Дніпропетровської області, з міста Павлоград. Після навчання у Бородінському педучилищі (Одеська область), працювала вихователькою у дитячому садку та вчителькою у школі. Хоча з самого дитинства відчувала особливу пристрасть до малювання, але  спеціальної художньої освіти так і не отримала. 

Більше 30 років Олена Павлівна прожила у Харкові, де працювала на станкобудівному заводі. 

У 1984 році, вийшовши  на пенсію, переїхала до Херсона та прожила тут до останнього свого дня. І наше місто пані Олена обрала не випадково, адже тут колись жила її бабуся. У Херсоні і розпочала Олена Павлівна займатися живописом, якому вона віддалася цілком і назавжди. А все розпочалося з ремонту у квартирі, тоді на стіні з’явилася її перша картина: там була і верба, і калина, і хата, і білизна висіла ще й коза прив’язана. Друзі та сусіди схвально відгукнулися про першу спробу і згодом Олена Павлівна почала писати сюжети на картоні олією. Картини спочатку нікому не показувала, проте доленосний випадок привів її до місцевого клубу художників-аматорів, де вона взяла участь у виставках. 

Через півроку після зустрічі – перша виставка в кінотеатрі «Україна», на котру відібрали три праці художниці-аматорки: «Русалонька», «Піщаний берег», «Дівчинка в хустинці». Картини були гідно оцінені глядачами.

На початку 1990-х Олена Рибальченко вже виставляла свої твори в експозиційних залах музеїв Херсона, а у 1993 році на Всеукраїнській виставці художників-аматорів в «Українському домі» у Києві вона отримала диплом І ступеня. 

Оскільки матеріали для малювання картин дорогі, Олена Павлівна малювала на дощечках та інших предметах, які їй вдавалося знайти. Вона ніколи не мала мольберта, замість полотна мала картон і фанеру, а найприємніший подарунок для неї були пензлі, фарби та полотно для живопису, передані поціновувачами її мистецтва з різних міст України. 

Основні сюжети, які Олена Рибальченко зображувала на своїх картинах, — це історії з українських народних пісень,  а їх вона знала дуже багато. Художниця зображувала народні гуляння, свята та звичаї, які були розповсюджені в Україні з давніх часів. Головні персонажі її картин – дівчата та парубки у національному одязі, які зустрічаються на побаченнях, сумують та мріють, радіють життю. Віршовані назви її картин запозичені з пісень або вдало укладені самою авторкою.

Окрім того, Олена Павлівна писала натюрморти, краєвиди, квіти. В яскравих натюрмортах мисткиня оспівувала красу затишних сільських краєвидів, де квітнуть дерева, ростуть кульбаби, літають бджілки та стиглість фруктів: розсипи винограду, рум’яні яблука та груші («Дари осені»). Її твори здебільшого присвячені українському селу, українській родині, коханню, козакам, її картини тісно пов’язані з українським фольклором, піснями та легендами. Ліричні мотиви гармонійно доповнені сюжетними композиціями на побутову тематику, біблейські мотиви доповнені історичними творами, які присвячені добі козацтва, а також є і міські краєвиди, в яких відбито образ міста Херсона, яке для Олени Павлівни давно стало рідним — картини “Морехідне училище у Херсоні”, “Херсонський художній музей” та інші.

Добре знання української літератури надихало Олену Павлівну на сюжетні композиції символістського характеру, як наприклад, картина «Земля», що є ілюстрацією до однойменного роману Ольги Кобилянської.  

Олена Рибальченко не намагалася копіювати натуру, а навпаки писала картини за допомогою розвиненої уяви та гострої пам’яті.

Окрім живопису, цікавим захопленням мисткині була флористика. Вона використовувала переважно ті рослини і природний матеріал, які дарувала їй місцева степова природа. Це декоративні панно міських краєвидів, теплі квіткові натюрморти, навіть постаті казкових героїв, і, безперечно, українська дівчина – уособлення рідної землі. Кожна суха пелюстка, травинка, гілочка у цих творах отримали нове життя, повносиле життя у мистецтві.

Незважаючи на видове і жанрове різноманіття, усі роботи Рибальченко об’єднує спільна риса. У них живе співуча народна душа, любов до рідного краю, культури, побуту.

Олена Павлівна – не лише художниця, а й поетеса – 2019-го року мисткиня випустила власну збірку поезії “Гіркий полин, але цілющий”. Крім того, вона є успішною авторкою багатьох чудових присвячень, казок і притч, невеличких оповідань, в яких відображена народна мудрість, особистий життєвий досвід, віра у перемогу добрих сил, Божий суд та справедливість.

В останній час художниця жила одна. Останню картину перед початком повномасштабної війни жінка відправила до Каховки. В окупації Олена Павлівна не писала, на душі було тяжко. Лише після деокупації міста вона знову взяла пензля до рук, але через постійні атаки росіян зосередитися на мистецтві було важко. Ніколи не маючи власної сім’ї, мисткиня до своїх картин ставилася, як до дітей. Отож, побоюючись, що через постійні обстріли міста її твори можуть бути знищені, у серпні 2023 року пані Олена передала Херсонському художньому музею ім. О. О. Шовкуненка все, що на той час було вдома, а це — понад 50 робіт. А до цього там вже зберігалося понад 100 живописних творів Олени Рибальченко, які теж щедро дарувала мисткиня. На жаль, одну з її картин — “Їхав козак на війноньку…” — викрали російські окупанти.

У творчому доробку Олени Рибальченко — понад півтори тисячі живописних творів, створених за майже 40 років. Загалом, картини херсонської художниці  в cтилi нaївнoгo миcтeцтвa вiдoмi в Укpaїнi тa дaлeкo зa її мeжaми і зберігаються у восьми музеях України, зокрема значна частина на батьківщині пані Олени у Павлоградському краєзнавчому музеї та Музеї Івана Гончара в Києві, в музеях Херсона та у приватних колекціях України (Харків, Донецьк, Львів) та за кордоном — у США, Канади, Австралії, Ізраїлі, Норвегії. 

До 95-річчя Олени Павлівни Рибальченко в Херсоні має відбутися ювілейна виставка робіт художниці-аматорки, та, на жаль, вже без неї... А з нами залишилися її глибоко українські картини і два грубих зошити з віршами. Надіємося, що згодом і наша книгозбірня поповниться новою збіркою поезій Олени Рибальченко.

Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду

 

75 років тому – 9 грудня 1948 року було прийнято міжнародний документ світового масштабу – Конвенцію ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього – перший договір з прав людини, прийнятий Генеральною Асамблеєю. Конвенція засвідчує зобов’язання міжнародного співтовариства «ніколи знову» і містить перше міжнародно-правове визначення поняття «геноцид», яке було широко прийняте як на національному, так і міжнародному рівнях. 

Тож, саме цей день у 2015 році Генеральна Асамблея ООН проголосила як Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої гідності та запобігання цьому злочину.

Світовою громадськістю геноцид (репресії, етнічні чистки, примусові переселення народів) визнано найнебезпечнішою формою порушення прав і свобод людини та найтяжчим злочином проти людства.

На жаль, історія повторюється і в умовах повномасштабної війни в Україні ми є свідками того, як російська федерація цілеспрямовано вчиняє злочини проти Українського народу, що підпадають, так само, й під ознаки геноциду.

Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б. Лавреньова запропонувала шкільній спільноті Херсона та користувачам соціальних мереж познайомитись із відео про злочини геноциду, які

відбувалися на теренах України за останні 100 років.

Відео тут 

Геній бароко Лоренцо Берніні

7 грудня 2023 року — 425 років від дня народження Джованні (Джана) Лоренцо Берніні —  основоположника стилю бароко.  

В історії світового мистецтва Берніні вважають найвидатнішим скульптором і архітектором 17 століття, мистецькі досягнення якого ніхто не зміг перевершити. Чудова творчість митця вражала грандіозністю задумів і сміливістю їх здійснення не лише його сучасників, а і всі наступні покоління.  

В особі Берніні поєднувався архітектор і скульптор; голова великої майстерні, який здійснював різні проекти; театральний декоратор, живописець, виконавець і автор комедій. Свою творчість він образно порівнював з потужними струменями створених ним фонтанів. 

Але скульптура все ж була основним видом художньої діяльності Берніні. Найважливіші принципи стилю бароко найбільш повно втілилися саме в ній. Він змушує мармур танути, згинатися і текти, подібно до воску. Цей неподатливий матеріал в його руках відмінно передає фактуру тканини і ніжність людської шкіри.

Лоренцо Берніні належить основна заслуга в справі створення так званого барокового Риму. 

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова пропонують здійснити віртуальну мандрівку по творчості Лоренцо Берніні, переглянувши відеорозповідь «Геній бароко Лоренцо Берніні».  

Приємного перегляду. 

Лицар нації - Микола Колесса

 

6 грудня 2023 року - день народження композитра і диригента Миколи Колесси  (1903 - 2006).  

Народився  він 6 грудня 1903 року в Самборі, в родині видатного фольклориста Філарета Колесси. На побажання класика української музики Миколи Лисенка батько назвав сина на його честь – і тим самим визначив багату та складну долю музиканта. 

1928 року Микола Колесса закінчив університет і консерваторію у Празі; 1931 року – Празьку школу вищої майстерності в класі відомого чеського композитора та педагога Вітезслава Новака. У ті роки він уже яскраво проявив себе як майстер модерного музичного слова.

В 1930-х роках Микола Філаретович був викладачем Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, в 1940-х – того ж закладу, який нова влада перейменувала на державну консерваторію. А з 1953-го до 1965 року очолював її як ректор.

Паралельно він активно виступав як блискучий диригент із симфонічними оркестрами Львівської філармонії, Театру опери та балету. Водночас був художнім керівником і головним диригентом хорової капели “Трембіта”.

Народний артист СРСР, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, академік, повний кавалер орденів “За заслуги”, кавалер ордена Ярослава Мудрого п’ятого ступеня, Герой України, Микола Колесса виховав цілу плеяду диригентів, знаних далеко за межами України. Серед них: Степан Турчак, Іван Гамкало, Юрій Луців, Євген Вахняк, Тарас Микитка, Богдан Антків, Роман Филипчук і багато інших, а підручник “Основи техніки диригування” й донині залишається настільною книгою для декількох поколінь музикантів.

Він залишив після себе багату та цікаву творчу спадщину: дві симфонії, сюїти, хоровий цикл «Лемківське весілля»,низку камерно-вокальних і камерно-інструментальних мініатюр, хорові композиції й обробки. Дослідники творчості композитора стверджують, що жоден інший український композитор його покоління не зумів так глибоко відчути й передати дух лемківських, гуцульських, поліських, волинських та інших регіональних пісень, як Микола Колесса.   

Микола Філаретович до останнього дня дослідники творчості композитора: цікавим співрозмовником, мудрим порадником, активним і небайдужим громадянином, закоханим у свою справу музикантом. Спілкування з ним робило оточуючих духовно багатшими, а сама постать ставала духовним орієнтиром.