Ідеали та образи Ренесансу

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили відеопрезентацію “Ідеали та образи Ренесансу”.

Відродження, або Ренесанс — культурно-філософський рух періоду Середньовіччя, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності. 

Вплив античності найсильніше позначився на формуванні культури Відродження в Італії.  Символом Ренесансу, його найвищим злетом, безумовно, є мистецтво. 

Відеопрезентацію “Ідеали та образи Ренесансу” можна використовувати в школах на уроках мистецтва та всесвітньої історії.

Ознайомитися з кращими зразками ренесансного мистецтва та його представниками можна, переглянувши відео тут

Золотий тенор Італії

Друзі! 25(27) лютого минає 150 років від дня народження італійському оперному співаку Енріко Карузо.

Енріко Карузо - це великий співак, ім'я якого, без сумнівів, відоме в усіх куточках нашої неосяжної планети. Його пісні і чарівний вокал являють собою зразок вищого музичного мистецтва. Саме тому його композиції легко переступили межі країн і континентів, прославивши ім'я великого італійця на багато десятків років.

Енріко Карузо народився в Неаполі 27 лютого (за іншими даними 25 лютого) 1873 року. Його сім'я була небагатою, і Енріко не отримав якогось гідної освіти. Він став співати ще дитиною, в церковному хорі. 

Прийшовши до розуміння, що спів — це його покликання, Карузо став брати уроки вокалу. Його дебют відбувся в рідному місті в 1895 році, а через два роки він став знаменитим, виконавши партію Енцо в опері «Джоконда» Понк'єллі.

У 1900 році Карузо вперше вийшов на сцену театру Ла Скала в Мілані з партією Неморіно в опері «Любовний напій» Доніцетті. У 1902 році він вперше виступив у театрі Ковент-Гарден у Лондоні (Герцог в опері Верді «Ріголетто»). Тріумф оперного співака Карузо пов'язаний з театром Метрополітен-опера в Нью-Йорку, де він був провідним солістом в період 1903-1920 років.

Ми знаємо як звучить голос Карузо завдяки грамофонних записів, яких він зробив більше 250 — майже весь свій основний репертуар. Карузо володів голосом рідкісного тембру, який звучав то як тенор, то як баритон. Карузо є легендою оперного мистецтва, його спів — зразок для багатьох поколінь виконавців.

Карузо прославився виконанням партій в операх Джузеппе Верді («Трубадур», «Бал-маскарад», «Аїда»), Леонкавалло («Паяци»), Пуччіні («Дівчина з заходу»). Крім оперних партій він виконував неаполітанські пісні.

Помер великий тенор в Неаполі 2 серпня 1921 року, у віці 48 років.

Enrico Caruso - A Dream (Victor, 1920)див. тут

Відеорозповідь “В серці маю Україну” до Дня рідної мови

 21 лютого вже традиційно ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови. Це свято не лише нагадує про культурне розмаїття і багатомовність світу, а й про право кожного розмовляти рідною мовою. 

Тож, саме  цього дня Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова запропонувала учням херсонських шкіл № 4, 34 та 55   відеорозповідь “В серці маю Україну” про  співачку Квітку Цісик.

Українка Квітка Цісик народилася і все життя прожила у США, де її  знали як Кейсі. Вона пишалася тим, що вона українка.  У домі Квітки Цісик на Мангеттені було правило – розмовляти з родичами тільки українською. За знання рідної мови й культури, свою легку самоідентифікацію як українки, дівчина завжди дякувала батькам. Вони зробили для своїх дітей дві важливі речі – інтегрували їх в американську культуру та виховали з шаною до українських традицій і навчили гарній українській мові, перебуваючи на іншій половині земної кулі. 

В Америці голос Квітки лунав у кожному домі. Та свій  непересічний талант Цісик використовувала задля популяризації української культури у світі. Її найбільшою любов’ю була українська пісня і вона за свої кошти випустила перші у США альбоми з професійними записами україномовних пісень — «Квітка» й «Два кольори».

Учні дізналися про життя та творчість цієї талановитої співачки, почули пісні у її виконанні.

Знакова українська актриса

 17 лютого минає 80 років знаковій українській актрисі, повного кавалера ордена Княгині Ольги Раїсі Степанівні Недашківській. 

  В її творчості означилося віхи культурних і духовних пошуків суспільства. В радянські часи українська красуня багато знімалася на різних кіностудіях колишньої багатонаціональної країни.  У репертуарі Раїси Степанівни - десятки ролей в театрі і кіно. 

  Надзвичайну популярність вона отримала завдяки ролі Мавки в « Лісовій пісні» Лесі Українки і Катерини Білокур у фільмі «Буйна». Також актриса виконала чудові ролі у фільмах «Царева наречена», "Помилка Оноре де Бальзак», «Комісар», «Народжена революцією» тощо.

На сцені київського  Молодого театру Раїса Недашківська свого часу збирала аншлаги у легендарних спектаклях «Канте Хондо»і «Сірано де Бержерак» та інш.

 Манера акторської гри Недашківськоі чуттєва і натхненна, на межі духовного піднесення. Створені нею жіночі образи дуже різні й органічні, втім, завжди виразні й органічні, переконливі, сповнені драм. напруги й, водночас, магічної таїни. Актриса досконало володіє майстерністю перевтілення, однак надає перевагу характерам, спорідненим з її внутрішнім Всесвітом.

Понад 200 концертів провела з  "Народною філармонією» у військових частинах. На усіх концертах ставили каску із написом «Для воїнів АТО». Раїса Степанівна вважає, що нині саме той час, щоб підтримати військових морально. Бо те, що нині відбувається,  - за межею розуміння. 

  Актриса проводить значну громадську роботу як перша заступниця голови правління Національної спілки театральних діячів України, відслідковує події українського кіно і модерного театру.

Фундатор української опери

 16 лютого минає 210 років від дня народження Семена Степановича Гулака Артемовського - відомого українського співака і композитора ХІХ століття, одного із фундаторів української класичної музики, автора знаменитої опери «Запорожець за Дунаєм».

Гулак-Артемовський народився в родині священика. Місце народження - хутір Гулаківщина, недалеко від містечка Городище колишнього Черкаського повіту. Освіту Гулак-Артемовський отримав у Київському духовному училищі, а потім у Київській духовній семінарії. Там його вважали найкращим співаком. Бо з дитинства він мав чарівний голос, знав багато українських пісень і любив їх виконувати. За наказом київського митрополита юнака взяли до хору Софійського собору. А потім він співав у хорі Михайлівського Золотоверхого монастиря. Яскравий дитячий дискант поступово розвинувся у прекрасний оксамитовий баритон, і Гулак-Артемовський став солістом хору.

    У 1838 році в його житті сталася знаменна подія. Спів юнака почув відомий російський композитор Михайло Іванович Глінка, який на той час був капельмейстером Придворної співочої капели Петербурга та їздив по Україні у пошуках голосів. Глінка одразу забрав Гулака-Артемовського до Петербурга і став займатися з ним вокалом, готуючи до оперної сцени. Успіхи юного українця були разючі. М.Глінка, за активної участі композитора О. Даргомижського та мецената М. Волконського, організував перший концерт Гулака-Артемовського. На цьому концерті був присутній власник уральських заводів, меценат П. Демидов. Він настільки захопився талантом молодого співака, що фінансував його подорож до Франції та Італії, щоб той завершив музичну освіту у найкращих педагогів - Дж. Аларі, Мартоліні, П. Романі.

    Дебют Гулака-Артемовського, як оперного співака, відбувся на початку 1841 р. у Флорентійському оперному театрі. Лише один сезон він виступав на флорентійській сцені, але цього було достатньо, щоб чутки про талановитого співака докотилися до Петербурга. Незабаром Гулак-Артемовський одержав офіційне запрошення від дирекції імператорських театрів на вступ до петербурзької російської оперної трупи. У травні 1842 р. було підписано контракт, що узаконював статус Гулака-Артемовського, як соліста імператорської опери. 

    Вже в липні 1842 року відбувся його дебют на петербурзькій оперній сцені в опері «Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті. З того часу протягом 22 років Гулак-Артемовський працював солістом російської імператорської опери в Петербурзі, а у 1864–1865 – солістом Великого театру в Москві. На московській сцені він дебютував в партії Руслана (опера “Руслан і Людмила” М.Глінки), яку готував безпосередньо під керівництвом свого вчителя та автора опери. Саме в партії Руслана вперше виявився акторський талант Гулака-Артемовського. 

     У творчому доробку співака було понад 50 оперних партій: Невідомий («Аскольдова могила» О. Верстовського), Мамай («Куликовська битва» А. Рубінштейна), Клод Фролло («Есмеральда» О. Даргомижського), «Любовний напій» Г. Доніцетті, граф ді Луна («Трубадур» Дж. Верді), Фігаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Оберон («Вільний стрілець» К. Вебера) та інші.

Як композитор, Гулак-Артемовський вперше заявив про себе у 1851 році, коли створив музику до водевіля «Картини степового життя циган» та вокально-хореографічний дивертисмент «Українське весілля». Від самого початку композиторської діяльності його музика була пройнята духом української народної пісенності, її колоритом та ладовою природою. 

       До речі, співак ще двічі побував в Україні: у 1843 році він приїхав до Києва з метою добору співаків, а у 1850 році - на гастролі з італійською оперною трупою. 

       У 1852 році відбулася прем'єра водевілю «Ніч напередодні Іванова дня», дія якого розгортається в Україні. Окреме місце в творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні. А пісню «Стоїть явір над водою» (1858) Семен Степанович присвятив своєму другу Тарасу Григоровичу Шевченку. 

       З Шевченком композитор товаришував з 1838 року. Вони були майже ровесниками, близькими по духу людьми, яких об'єднувала любов до України. Коли у 1847 р. Шевченка відправили у заслання, Гулак-Артемовський надавав поетові матеріальну допомогу, незважаючи на те, що пересилати гроші ув’язненому категорично заборонялося. У 1856 році Шевченко в одному з листів звертається до свого друга з проникливими словами: «Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний, Семене». 

       Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського, як композитора, - опера „Запорожець за Дунаєм” - перша українська національна опера. Сюжет твору підказав композитору історик М. Костомаров, який взяв участь і у написанні лібретто. А в оформленні клавіру допомагала дружина Гулака-Артемовського Олександра Іванівна.

       Прем’єра опери “Запорожець за Дунаєм” відбулася 26 квітня 1863 р. на сцені Маріїнського театру в Петербурзі. Наступного року була прем'єра у Великому театрі в Москві. Партію Карася виконував сам Гулак-Артемовський. 

       Пізніше, через утиски української культури з боку уряду, царська цензура майже 20 років забороняла постановку цієї опери. 

       На українській сцені оперу „Запорожець за Дунаєм” вперше поставив у 1884 p. M. Кропивницький, забезпечивши цьому твору довге сценічне життя.

Помер Семен Степанович Гулак-Артемовський 17 квітня 1873 року від запалення легенів. Його поховали на Ваганьківському кладовищі у Москві. На надмогильній колоні написано: «Композитор, співак, автор опери «Запорожець за Дунаєм».  

  Відео дуету Одарки і Караса із опери "Запорожець за Дунаєм" див. тут 

Пластилінові герої Мар'яни Кривошей

 Мар‘яна Кривошей навчається в 9-А класі школи #55 м. Херсона. І, скільки пам‘ятає себе - завжди малювала, постійно була учасником багатьох конкурсів та виставок дитячої творчості. 

  Як і більшість однолітків вона захоплюється анімацією та комп’ютерними іграми. Тож, не дивно, що саме іх герої стають прототипами малюнків та ліплення дівчинки. 

  Ліпити Мар’яна почала давно і отримує від цього величезне задоволення. Вона вважає, що це поклик іі душі. Крім того,ліплення допомагає ій розвивати моторику рук та поліпшує зір (як говорить лікар).

  Мар’яна зізнається, що ідея того чи іншого сюжету народжується в ній, в середині неі - і тоді вона реалізує її. Поштовхом може бути чи перегляд цікавої програми про навколишнє середовище, чи чергова комп’ютерна гра, анімація, тощо. 

  І, не дивно, що про кожного героя своіх робіт вона може детально і довго розповідати. Кожному вона додає щось від себе, що на іі думку, органічно вплітається чи відповідає загальному сюжету. 

  Так, маленьких космонавтів із гри Among us (серед нас) руки Мар’яни перетворили на безстрашну, веселу команду, якій під силу виконати головне завдання - знайти на космічному кораблі самозванця.

Героїню іншої своєї роботи - Канну Камуі ( відомої, також, як Канна Кобаяші), дівчина зліпила з яскравим ранцем, яка по дорозі до школи чи не вперше в житті задивилась на метелика і виразила подив та захоплення.

Мегумін -архімаг із клану Червоних магів аніме « Цей прекрасний світ».  Вона підкупила Мар’яна своїм розумом та проникливістю. А от те, що Мегумін не володіє своїми емоціями , втрачає контроль над почуттями, можна побачити по фігурі та позі героїні, якими зліпила іі автор.

А ось лісові духи - Агранари , що проживають у Ванарані з гри Genshin impact, вийшли кумедними та веселими. І відразу ж по іх вигляду можна зрозуміти, що вони здатні перетворюватись на дерева та рослини і спілкуватись із собі подібними.

Серед робіт Мар’яни багато малюнків до аніме/манни: це і портрет Ясіро Нене із манни/ аніме «Туалетний хлопчик Ханако-кун», і Габріеле Вайт Тенма - головний персонаж аніме/манги «Габріель кидає школу» та інші. Всі вони неординарні особистості з сильною харизмою -тож працювати над іх образами Мар’яна було цікаво, хоча й не просто.

Творчість рятувала Мар’яну від відчаю та суму за друзями і рідною школою в часи окупації. Вона почала освоювати нові сучасні матеріали для ліплення, реалізувати нові задуми та ідеї.

Тож, побажаємо ій творчого зростання, підкорення нових висот у житті та мистецтві. Та з нетерпінням чекаємо нових робіт!

В серці маю Україну

 Українка Квітка Цісик народилася і все життя прожила у США, де її  знали як Кейсі. Свій шалений успіх і непересічний талант Цісик використовувала задля популяризації української культури у світі. 

Її голосом зазвучали пісні «Ніч така, Господи, місячна, зоряна», «Пісня про рушник», «Черемшина», «Я піду в далекі гори», «Два кольори», «Верше, мій верше» та інші.

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили відеорозповідь “В серці маю Україну” - історію життя співачки Квітки Цісик, яка народилася й виросла за океаном, але зберегла любов до України за тисячі кілометрів від неї. 

Дізнайтеся більше про талановиту українку та вслухайтеся в ніжне звучання її голосу, переглянувши відео тут 

Актор епізодів

Друзі, а пам’ятаєте фотографа Гришу Ушивіна (на прізвисько «6 на 9») в картині Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» (1979)? Ця роль принесла акторові Льву Перфілову велику популярність.

13 лютого минає 90 років із дня народження Льва Олексійовича Перфілова - радянського та українського актора театру і кіно, члена Національної Спілки кінематографістів України, Заслуженого артиста УРСР.

Лев Перфілов народився у Коломні Московсьаоі області в 1933 році. Навчався в Московському Вищому театральному училищі ім. М. Щепкіна. 

З 1963 року, переїхавши до України, влаштувався на роботу в Києві на кіностудії ім. О.Довженка, де й пропрацював усе життя. 

В кіно Лев Перфілов дебютував  у фільмі «Павло Корчагін». А ось визнання до нього прийшло після ролі фашиста Вольдемара з фільму «Таврія» по однойменному роману Олеся Гончара. Газети написали про його вміння «впевненно грати мерзотників».

 Тож, з великими ролями у актора не склалося: режисери запрошували його грати негативні ролі — п'яниць, покидьків, негідників тощо. Актор говорив: «Чим більше я граю негідників, тим чистішим стаю сам. Намагаюсь спритно зіграти негідника, подонка. Бувало, як і перегравати головного героя. Глядачу запам'ятовується негативний персонаж. Заради чого? Щоб ті, хто запам'ятає мене на екрані, вчасно побачили таку ж людину в житті. Нехай це гучні слова, але такою є моя громадянська позиція… А грати дуже цікаво, часом і не головну роль. Адже в одному епізоді можна показати ціле явище, шар нашого життя».

Всього ж фільмографія Льва Перфілова велика - понад 150 ролей в кіно та телефільмах. А ще було озвучення фільмів, мультфільмів.

Остання робота актора у кіно — роль пана Лиходума у ​​картині 1999 року «Як коваль щастя шукав».

Актор мав надзвичайну чарівність і почуття гумору. Його незвичайний хрипкий тембр голосу запам'ятовувався глядачам. А ще добре співав і любив музику. За спогадами Володимира Конкіна, з колегами актор був дуже важливим і прямолінійним. Лев Олексійович брав участь у журі першого Київського кінофестивалю «Стожари» (1995). Займався громадською діяльністю.

Під час перебудови та в період розпаду СРСР багато українських кіноакторів залишилися без роботи, деякі з них жили за межею бідності, оскільки кіностудія ім. О. Довженко тривалий час припинила випуск кінопродукції. Щоб привернути увагу влади до проблем своїх колег Лев Олексійович на телебаченні вів авторську програму. Але влада порахувала передачу як закид. Програму було закрито під приводом, що ведеться російською мовою. Лев Олексійович переживав це дуже болісно, ​​беручи близько до серця.

Останні роки Лев Олексійович тяжко хворів. 24 січня 2000 року він помер.

А фільми з його участю продовжують йти на екранах та радувати глядачів

Казкові іграшки Катерини Кіріяку

Виготовлені своїми руками м’які в’язані іграшки були популярними багато років тому, коли в продажі не було аналогічних товарів, або їх просто не могли купити, через високу вартість. Сьогодні в’язані гачком м’які іграшки можна віднести до раритетів, вони знову коштують дорого, тому що виготовляються в обмеженій кількості на замовлення. Іграшка їжачок, іграшка єдиноріг, в’язані ляльки – це верх досконалості та політ фантазії, вкладена праця та частка серця майстрів.

Ось про таку майстриню наша розповідь. Знайомтесь — Катерина Кіріяку, херсонка, нині з дітками перебуває за межами рідної країни. Вона мама трьох чудових дітей, підприємець і дуже творча особистість.

Захоплення в’язанням відбулося в далекі 90-ті... Ось як розповідає пані Катерина: “...Тоді ці роки мені здавались такими складними... Батьки втратили роботу, наша країна тільки стала на шлях незалежності... Хтось бачив нові можливості, а дехто губився в океані невідомості... Я була підлітком з допитливими очима, якому хотілось все і одразу, якогось дня я крадькома попросила в мами нового светра з орлом, а вона показала мені мішок з пряжею і чарівні інструменти - спиці та гачок. Таким чином я познайомилась з магією в'язання. Я творила одяг для себе і навіть заробляла кишенькові гроші завдяки замовленням”.

Згодом Катерина відкрила свою маленьку крамницю, в якій можна не лише купити потрібну пряжу для в’язання, а і отримати слушні поради. Вона не лише сама творила гарні речі, а й допомагала іншим. В цій крамниці я й познайомилася з Катрусею. І пам’ятаю ту першу ляльку, яку вона зв’язала гачком на замовлення своєї донечки. Катя вважає, що “все, що ви створюєте своїми руками є оберегом для тих, кому ви це робите. А діти, як ніхто, потребують магічного захисту”.

Тож, спочатку Катерина купувала майстер класи, вивчала техніку створення іграшок, а згодом почала розробляти свої, щоб підтримати і розповсюдити магію українських майстринь. Вона отримує справжню насолоду від створення іграшок для любого віку. 

Нині кожен із пряжі може своїми руками створити будь-яку річ. Іграшка слоник, іграшка зайчик з бавовняної пряжі з гіпоалергенним наповнювачем, вони безпечні та не шкодять здоров’ю малюка. Засипати з м’якою іграшкою - лялькою, ведмедиком, єдинорогом, завжди приємно. А зробити її можна самостійно, використавши майстер класи в Інстаграм Катерини @kettyfamily_toys .

“Які б не були складні часи, завжди є місце для чар, які лікують душу, звільняють голову від поганих думок і є оберегом для ваших рідних. Тож давайте чаклувати разом”, — запрошує Катерина Кіріяку.

Художник-портретист Семен Прохоров

 Друзі! Продовжуємо знайомити вас із іменами митців, які прославили Україну на весь світ, але мало відомі широкому загалу у себе на Батьківщині . 

 Серед них і Семен Маркович Прохоров, якому 11лютого минає 150 років від дня народження.

  Життя і творчий шлях Семена Марковича - талановитого графіка і живописця, педагога, чия творчість займає одне із провідних місць в українському образотворчому мистецтві першої половини ХХ століття, був пов’язаний з Харковом. 

Хоча народився художник в місті Малоярославець, тепер Калузькоі області, закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури, а потім Петербурзьку академію мистецтв ( у Іллі Рєпіна і Чистякова П. П.).

  Але саме в Харкові він прожив 35 років, викладав у Харківському художньому училищі(із 1921 р. -Харківський художній технікум, з 1929 р. - художній інститут). У 1944 році, в пам’ять про великого художника і свого вчителя, заснував Харківську художню школу №1 ім. І. Репіна, яка працює донині. 

  1920-1930 роках -це час розквіту творчості Семена Марковича. Він пише свої кращі твори «Жниці»(1922), «Подруги»(1923), «Чотири пори року»(1923), «Українська дівчина»(1925) та інші.

  Він оперує насиченим кольором, контрастом яскравих поєднань. В його роботах елементи декоративності і стилізації набувають все більшого значення.

  Прекрасно володіючи складним арсеналом академічної школи Прохоров шукає нові можливості збагачення свого творчого потенціалу за рахунок синтеза із традиціями народного мистецтва. 

   На численних виставках у Москві, Харкові, Петербурзі виставлялись і графічні роботи художника. 

   Писав він багато, наполегливо удосконалюючи свою майстерність, знаходячи нові, необхідні йому прийоми рисунку - лаконічні і прості, щоб виразно передати зовнішній вид людини і усвідомити та передати багатство її духовного світу.

  В центрі його уваги вчені і робочі, близькі і знайомі: «Портрет С. Єфімова»(1922), «Портрет юнака»(1923), «Портрет Л.А.Булаховського»(1933) і інші. 

 Художник під час ІІ світової війни залишився в окупованому Харкові, що надзвичайно підірвало його здоров’я. Важко пережив він розруху в голод, а особливо те, що значна частина його картин, музейної колекції згоріла від пожежі під час чергового обстрілу міста. 

   Виставки, участь у конференціях, лекціях, робота зі студентами, літні практики -все повертається в життя Семена Прохоров після визволення Харкова і Перемоги. Та все частіше на заваді заняттю улюбленою справою поставали проблеми зі здоров’ям. 

  23 липня 1948 року його не стало. 

  По собі Семен Маркович залишив не тільки картини, що зберігаються в музеях різних країн, свої праці, а й цілу плеяду  учнів - молодих, талановитих художників, які продовжують справу свого вчителя.

Художник і педагог Тимофій Сафонов

 

4 лютого минає 150 років від дня народження Тимофія Сафонова. На жаль, не кожному пересічному українцю знайоме це прізвище. А, разом з тим, він – відомий український живописець, педагог, професор, один із організаторів художньої освіти в Україні і фундаторів Української Академії мистецтв, котрий залишив по собі незабутній слід в розвитку українського живопису і в історії українського мистецтва. 

Народився  Тимофій Сафонов 4 лютого 1873 року в Києві. Здобуває середню освіту та закінчує престижну школу малювання художника Миколи Мурашка. Вищу художню освіту отримує в Петербурзькій Академії мистецтв у Іллі Рєпіна. Ще студентом у 1894-1895 роках допомагав В. М. Васнєцову і М.В.Нестєрову розписувати інтер’єр Володимирського собору в Києві.

Після закінчення навчання з 1897 по 1902 рік працював у Києві, написав багато етюдів, картин, заснував свої курси живопису і малювання. В 1902—1903 роках Т.О.Сафонов разом з відомим художником М.В.Нестєровим працював над розписом церкви в грузинському стилі в місті Абас-Тумані на Кавказі.

У 1904 році в Кременці відкривається комерційне училище, куди Т.О.Сафонов був запрошений на посаду викладача малювання. Десять років роботи у Кременці (1904—1914) були періодом розквіту його творчості. «Думи мої, думи» (1911) — полотно, написане до Шевченківської річниці, було представлене в 1914 році на Всесвітній виставці в Парижі. Його педагогічний талант і організаторські здібності були відзначені. 2 травня 1906 року нагороджений орденом святого Станіслава III ступеня. Тимофій Олексійович організовує курси малювання, де безкоштовно могли навчатись діти бідняків.

Талановитий митець постійно виставляється на численних художніх виставках, його твори ніколи не були поза увагою шанувальників художнього мистецтва і художньої критики. 1912 року, наприклад, на художній виставці в Катеринославі його роботи були відзначені золотою медаллю. А наступного року на Київській Всеросійській фабрично-заводській і науково-художній виставці він здобуває Велику золоту медаль.

Лихоліття першої світової війни і турбота про безпеку сім’ї змушують Тимофія Сафонова з дружиною та трьома доньками в 1914 році переїхати з прифронтового Кременця до віддаленого від фронту Ромна, де в реальному училищі з’явилася вакансія викладача креслення та малювання. Пізніше працює в жіночій гімназії.

Тимофій Олексійович і в Ромні не зрадив своєму покликанню. Окрім викладання в реальному училищі, він організовує безкоштовні курси з малювання для молоді, бере участь в художніх виставках, що тоді влаштовувалися в місті, організовує благодійні художні виставки для збору коштів на утримання бідних реалістів

Але незабаром родина художника і педагога Сафонова переїздить до Києва, де Тимофій Олексійович влаштовується вчителем у Київському реальному училищі, пізніше – в педагогічному технікумі, в Київському інституті народної освіти, керує відділом художньої освіти при Народному комісаріаті освіти, є активним учасником творення української Академії мистецтв.

У 1920 році митець в одній із кімнат своєї квартири організовує художню студію, яка проіснувала до 29 травня 1930 року, дня смерті художника.

Трагічною була доля і художнього доробку митця, адже майже всі його роботи були знищені в роки Великої Вітчизняної війни під час окупації Києва. Лише декілька невеликих робіт збереглося в дочки художника Ніни, три з яких вона в 1980 році передала до Роменського краєзнавчого музею.