Галерея настрою

#Лавреньовка_в_умовах_карантину пропонує...

Позитивні картини для гарного настрою

Про те, як впливають на людину кольори, їх поєднання і форми, написані цілі трактати, створені теорії та придумані методи терапії. Теорія кольору лежить в основі маркетингу, індустрії моди, краси, дизайну і навіть дієтології. Ви знали, що блакитні тарілки зменшують апетит?

Ви тільки уявіть, який вплив на нас роблять ті чи інші твори мистецтва! Картина, підібрана в правильній колірній гамі, позитивно позначиться на емоційному стані. Як же вибрати позитивну картину для гарного настрою? Що важливіше: її художня цінність, сюжет чи поєднання кольорів? Що ви оберете?
Жовтий колір
Жовтий колір вважають одним з найбільш позитивних і життєствердних. Логічно, що картина в жовтих тонах може порадувати та налаштувати на позитивний лад. Перше, що спадає на думку — це «жовта» творчість Ван Гога. Його «Соняшники», «Копиці сіна в Провансі», «Спальня в Арлі» і багато інших просто складаються з відтінків жовтого.
Але чи знаєте ви, що геній бачив світ настільки сонячним не просто так? Вся справа в препараті на основі наперстянки, яку він приймав від серцевих захворювань і епілепсії, він міняв сприйняття кольору і світ здавався жовтим. Також варті уваги пейзажі Лорана Парсел, вони залиті сонцем і просто виткані з сонячних зайчиків.

Букети квітів
Де ще можна зустріти таке буяння фарб як на натюрмортах з букетами квітів? Вони яскраві, живі, уособлюють радість і красу. Ловіть позитивний настрій з шедеврами П'єра Огюста Ренуара «Букет хризантем», Марка Шагала «Букет квітів», Альберта Вільямса «Троянди на березі ставка», Густава Клімта «Палісадник з соняшниками».
Насичений жовтий, соковитий зелений і яскраві сплески всіх відтінків червоного пробуджують емоції та дарують заряд енергії. Дивно, що чоловіки, нехай і художники, можуть настільки тонко відчути й передати природну красу квітів, настрій і атмосферу, які створюють руді хризантеми або соняшники, строкаті троянди, червоні маки. Деякі шанувальники творчості художників стверджують, що навіть відчувають аромат!

Брати наші менші
Прекрасно підіймають настрій тварини. Спробуйте відчути позитивний настрій Майстра, коли він надихнувся братами нашими меншими й взявся за пензель, щоб увічнити їх на своєму полотні. Можливо, вам припадуть до душі картини «Собаки й сорока» Джона Вуттона, «Кошенята і срібний глечик» Генрієтти Роннер-Кніпп, «Молитва за сніданком» Чарльза Бертона Барбера і «Павичі» американського сучасного художника Кевіна Слоана. Ці художники-анімалісти зобразили своїх чотириногих і крилатих натурників живими й характерними. Потішні тварини й птахи мало кого залишать байдужими. Давно відомо, що тварин використовують для терапії депресивних станів: коні, дельфіни, собаки й кішки допомагають відвернутися від чорних думок і знайти радість в реальному світі. В Японії, наприклад, відкрили кіт-кафе, де кожен відвідувач може вдосталь поспілкуватися з кішками — їх там десятки, вистачить на всіх.

Наївність і невинність
Для багатьох з нас дитинство було найщасливішим часом в житті, яке неможливо згадувати без посмішки й теплоти в душі. Полотна з дітьми, такими добрими, відкритими та наївними викликають тільки розчулення і позитивні емоції. Після перегляду цих картин неможливо залишитися в поганому настрої. Заряджайтеся позитивом від полотен «Портрет Марії Анни де Бурбон» П'єра Миньяра, «Брат і сестра» Дональда зола, «Дівчинка з вишнями» Володимира Волегова. Світлі, безтурботні діти, сповнені любові й віри, що цей світ прекрасний, напевно нагадають вам про щось дуже важливе і приємне.

Виставка живопису "Мамині квіти"

#Лавреньовка_в_умовах_карантину пропонує...

У відділі мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б.А.Лавреньова відкрилась виставка живопису Олександри Лаврентіївни Шапко (Лозової). 

Вона присвячена 100-річчю з дня народження мисткині і чи не перша така велика персональна виставка Олександри Лаврентіївни. Ініціатором і організатором виставки став її син – Юрій Шапко, відомий український скульптор, художник, член Херсонської обласної організація Національної Спілки художників України. 

Адже, свого часу, саме мама створила всі умови, щоб розквітнув талант і батька – теж відомого українського скульптора Івана Шапка, і сина Юрія, відбулися вони як митці і отримали визнання. А вже потім, десь після 70-ти і сама взялась за пензля. Так і з’явились одна за другою перші картини – ніби Олександра Лаврентіївна поспішала виплеснути в них свої почуття, емоції, думки, переживання, які накопичились за все таке непросте життя. 

Дивлячись на пейзажі, серії картин із квітами, навіть, забуваєш, що їх автор не професійний художник, аматор – настільки в них дотримано елементарних правил побудови малюнка. 

Разом з тим, вони дихають свіжістю, добротою, затишком та жагою до життя.

На відкриття виставки завітали колеги Юрія Івановича по Спілці художників, друзі, родичі. 

Він поділився з ними дитячими спогадами: згадав, як, завдякимамі, потрапив на навчання до Київської республіканської художньої середньої школи ім. Т.Г.Шевченка, де мав змогу спілкуватись із метрами українського мистецтва та як це стало вирішальним у його подальшому житті. 

Валерій Павлович Кулик – поет, журналіст, заслужений діяч мистецтв України розповів про свої перші враження від картин пані Олександри, які йому показав Юрій Іванович і як саме після їх перегляду він порадив організувати виставку цих робіт, щоб дати можливість широкому загалу помилуватись їх красою, відчути енергетику добра та умиротворення, любові до рідного краю. 

Заслужений художник України Марія Нестерівна Шнайдер-Сенюк висловила повагу до професіоналізму аматорських робіт художниці, звернула увагу на пейзажі,які найбільше припали їй до душі та подякувала Юрію Шапку за шану і повагу, бережне відношення до творчості мами та визнання її широким загалом. 

Талановитий рід Лозових представляв внучатий племінник Олександри Лаврентіївни – відомий український баритон Максим Лозовий. Степові квіти з картин: ромашки, волошки, колоски пшениці навіяли йому спогади про дитинство, безмежні простори рідного краю та гостини у бабусі – таке миле, до щему дороге минуле… 

Завідувачка відділом мистецтв бібліотеки Юлія Калмикова нагадала присутнім, що це друга виставка творчості Олександри Лаврентіївни в бібліотеці – кілька років тому її картини разом із скульптурами сина демонструвались на виставці «Родинний водограй». А ось до 100-річчя художниці вперше організована ось така персональна виставка.

Її картини – пейзажі, таємничі силуеті квітів – чисті, яскраві як душа художниці, її мрії та помисли. Знайомі до болю, тендітні польові квіти написані просто і в той же час досконало, а у прохолоді хвойних лісних пейзажів так і хочеться сховатися у спекотну літню днину… 

Творчість Олександри Лаврентіївни – яскравий приклад для молоді: ніколи не пізно починати займатись улюбленою справою, якщо є бажання і є що сказати людству… Завітайте до бібліотеки та помилуйтесь красою нашого краю очима художниці!

Галерея настрою

#Лавреньовка_в_умовах_карантину пропонує...

Smile: світ відзначає День емоджі

17 липня відзначається нестандартне свято під назвою Всесвітній день емоджі (World Emoji Day). Він присвячений популярним в сучасному суспільстві піктограмам, ідеограмам і смайликам в системі електронного спілкування (смс, форуми, чати та ін.).

Значки, що позначають настрій людини і його емоції, що зображують різноманітні предмети й навіть окремі життєві ситуації в групі утворюють т. зв. «Графічну мову». Її й називають «емодзі» або «емоджі».
Саме по собі слово Emoji (емодзі) - це навіть не слово зовсім, а цілий японський вираз, що означає "слово на картинці". Два варіанти вимови свята пов'язані з системою транскрипції японської мови в різних країнах. Так, слово «емоджі» утворено від японських слів «картинка» і «знак, символ» і дослівно перекладається як «знак в картинці» або «символ в картинці». 
Творцем емоджі називають Сігетака (Шігетака) Куріта, співробітника однієї з комунікаційних японських компаній.
Саме він розробив систему емодзі для пейджерів на початку 1990-х років, звідти вона перейшла на мобільні телефони, комп'ютери та планшети.
Але варто зауважити, що саме зображення смайлика було придумано зовсім не Сігетаку, а американським художником Харві Боллом. 

У 1963 році для однієї зі страхових компаній він намалював логотип у вигляді веселого смайлика, проте в той час ніхто і подумати не міг, на що перетвориться цей логотип і скільки людей у світі будуть використовувати його щодня у своїх листуваннях.
Спочатку доступна тільки Японії система емоджі набула поширення по всьому світу. З'явилася навіть Емоджіпедія — онлайн-енциклопедія або словник, який пояснював значення емоджі. Поява емоджі пов'язана з необхідністю стисло і швидко викласти інформацію через емоційний стан людини, яка її передає.

Свято з'явилося у 2014 році та вже має власний сайт з інформацією про флешмоби та інші заходи. Щороку число емоджі росте, розширюючи тим самим можливості для спілкування через графічні символи. Використання одного і того ж символу в різних контекстах може трактуватися по-різному. Тепер емоджі для зручності в соцмережах і месенджерах зібрані в групи по тематиці: люди, тварини, транспорт, їжа і т.д. На сьогодні число таких знаків перевищило 2000 одиниць.

Дата 17 липня для святкування Дня емоджі обрана тому, що саме цей день відбивається на піктограмі календаря емоджі в операційній системі iOS. Крім організованого і прилученого до свята флешмобу щорічно окремі великі компанії проводять акції на честь свята. Найвідомішою з них є акція компанії «Pepsi», канадський філіал якої випустив до свята продукцію в пляшках і банках із зображенням різних емоджі.

Безліч публікацій на іноземних мовах присвячені емоджі, що доводить популярність їх вживання по всьому світу.
Спочатку емодзі використовувалися на пейджерах, і тільки потім перекочували на мобільні телефони й смартфони, де ними активно користуються і донині.
Жовті колобки з різними виразами обличчя — найпростіший спосіб оживити повідомлення. 

Тут ми підморгуємо

Тут сміємося до сліз

 А тут посилаємо повітряний поцілунок

А ще можна віртуально заплакати, показати язик, задуматися, заснути, засмутитися, здивуватися ... 

Транспорт, їжа, тварини, погода, техніка — тематика значків неймовірно широка. Це вже набагато більше, ніж просто емоції.
Тож вітаємо всіх зі святом, та гарних всім вихідних!

Сандро Боттічеллі — яскравий художник епохи Італійського Відродження

#Лавреньовка_в_умовах_карантину пропонує...

В цьому році ми відзначаємо 575 років з часу народження італійського художника Сандро Боттічеллі (1445-1510) - знаменитого живописця Італії, який творив в епоху Відродження, який є одним з основних представників флорентійської художньої школи.

Його повне справжнє ім'я — Алессандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі.
В ті часи між ювелірами й художниками була настільки тісний зв'язок, що з юнаків, які захоплюються малюванням, виходили відмінні золотих справ майстри. І, навпаки, з ювелірних майстерень виходили талановиті живописці.
Так вийшло і з Сандро. Відучившись у ювеліра, 1462 року Боттічеллі став навчатися живопису у флорентійського художника, чия творчість належить до раннього періоду Відродження, Фра Філіппо Ліппі.

Боттічеллі провів в майстерні Ліппі п'ять років, поки вчитель не поїхав в італійську провінцію Перуджа, в місто Сполето, де незабаром помер. Після смерті Ліппі Сандро став навчатися у ще одного знаменитого італійського скульптора і живописця Андреа дель Верроккьо, який був учителем самого Леонардо да Вінчі. Верроккьо мав майстерню, яка була найсильнішою на той момент у Флоренції. У нього Сандро навчився анатомічно точно передавати людську фігуру в сильному русі. У обох своїх педагогів Сандро навчився живопису періоду Раннього Ренесансу. Перші твори Боттічеллі трохи схожі на роботи Ліппі, в них можна помітити таке ж багатство деталей і велику кількість портретів. Проте сучасники визнали в Сандро сильного майстра і відзначили своєрідність його картин. З 1469 року Боттічеллі почав працювати самостійно. Перший час він писав картини будинку, пізніше орендував майстерню, яка знаходилась неподалік від церкви «Всіх Святих».
Уже в наступних картинах Сандро не залишилося і тіні наслідування своїм вчителям, усюди простежувався його власний стиль:

«Алегорія сили» 

«Повернення Юдіф»

                                     

«Знаходження тіла Олоферна»

«Святий Себастьян»

У 1472 Боттічеллі став членом гільдії Святого Луки. Тут об'єднувалися художники, завдяки членству в гільдії вони отримували право вести незалежну мальовничу діяльність, відкривати власні майстерні та мати помічників.
У 1470-х роках заможний городянин, придворний Медічі та член гільдії мистецтв і ремесел Флоренції, Гаспаре дель Лама замовив Боттічеллі написати картину «Поклоніння волхвів». 

Художник закінчив її в 1475 році, на полотні він зобразив сімейство Медичі в образах східних мудреців та їхні свити, а в правому нижньому кутку намалював себе.
У «Поклонінні волхвам» Сандро довів малюнок, а також композиційні та колоритні поєднання до такого рівня досконалості, що полотно названо великим дивом, яке й до цього часу спричиняє здивування кожного художника.
Ця картина принесла Боттічеллі популярність, у нього стало дуже багато замовлень, особливо часто його просили писати портрети. Найбільшу популярність придбали:

«Портрет невідомого
з медаллю Козімо Медічі»

«Портрет молодої жінки»

«Портрет Джуліано Медічі»

«Портрет Данте»

Слава художника вийшла за межі Флоренції, і 1481 року Боттічеллі викликали в Рим для розпису капели при палаці тата Сикста IV. Сандро трудився в Ватикані над розписом капели фресками разом з іншими провідними італійськими художниками того часу — Росселли, Гірландайо, Перуджіно. Це було зародженням знаменитої Сікстинської капели, розпис якої на початку XVI століття закінчив Мікеланджело (він оформив вівтарну стіну і стелю), після чого капела здобула світову славу.
У Сикстинській капелі пензлю Боттічеллі належать одинадцять папських портретів і три фрески:

«Спокуса Христа»

«Покарання Корея, Дафна й Авірона»

«Покликання Мойсея»

У 1482 році Сандро повернувся з Рима до Флоренції, де продовжив писати картини на замовлення сімейства Медічі та інших знатних флорентійських осіб. В основному це були полотна зі світськими й релігійними сюжетами:

«Венера і Марс»

«Оплакування Христа»

«Паллада і Кентавр»

«Мадонна делла Мелаграна»

«Благовіщення»

Найвідомішою і загадковою картиною художника Сандро Боттічеллі вважається «Весна». До цього часу мистецтвознавці не змогли до кінця розкрити сюжетний задум живописця. Відомо лише, що на створення цього шедевра його надихнула поема Лукреція «Про природу речей».

В кінці XV століття увійшли в моду круглі за формою картини або барельєфи, які називалися тондо.
Найзнаменитіші роботи Боттічеллі в цьому стилі:

«Мадонна Магніфікат»
відома ще як
Мадонна з Немовлям і п'ятьма ангелами

«Мадонна з книгою»

«Мадонна з гранатом»

В кінці XV століття до Флоренції приїхав монах і реформатор Джироламо Савонарола. У своїх проповідях він закликав людей відмовитися від грішного життя і покаятися. Боттічеллі в буквальному сенсі слова був заворожений промовами Савонароли. У лютому 1497 року на міській площі Флоренції організували вогнище марнославства. Згідно з проповідями ченця у громадян конфіскували й спалили світські книги, багаті й чудові дзеркала і наряди, музичні інструменти, продукти парфумерії, гральні кістки та карти. Перебуваючи під враженням проповідей, Сандро Боттічеллі особисто відправив в багаття кілька своїх полотен на міфологічні теми.
З того часу різко змінився художній стиль Сандро. Його картини стали більш аскетичними, в них переважала стримана гамма фарб темних тонів. У його полотнах більше не можна було побачити витонченості та святкової нарядності. Навіть портрети він перестав писати на якомусь інтер'єрному або пейзажному тлі, замість цього на задньому плані були зображені глухі кам'яні стіни. Особливо помітними стали ці зміни в картині «Юдіф, що покидає намет Олоферна».

У 1498 році Савонаролу схопили, йому пред'явили звинувачення в єресі й засудили до смертної кари. Це подія справила на Боттічеллі ще більше враження, ніж проповіді єретика. Художник став писати набагато менше і рідше, з останніх його творів найбільшу популярність здобули:

«Містичне Різдво»

«Покинута»

серія робіт на тему життя Святого Зіновія;
сценки з історії римлянок Лукреції та Віргінії.
Останній раз він проявив себе як відомого художника в 1504 році, коли брав участь у роботі комісії з вибору місця для установки мармурової статуї Мікеланджело «Давид».
Після цього він зовсім перестав працювати, сильно постарів і настільки збіднів, що якби про нього не згадували друзі й шанувальники його таланту, то міг би померти з голоду. Його душа, так тонко відчувала красу світу, але боялася при цьому гріховності, не витримала мук і сумнівів.
Боттічеллі вважають одночасно щасливою і нещасною людиною. Він був ніби не від світу цього, полохливий і водночас мрійливий, відрізнявся фантастичними міркуваннями та алогічними вчинками. Його абсолютно не турбувало матеріальний добробут і багатство. Сандро не вибудував свій будинок, у нього не було дружини та дітей.
Але він був шалено щасливий від того, що мав можливість у своїх творах зупинити й зафіксувати красу. Навколишнє життя він переробляв в мистецтво. А мистецтво своєю чергою стало його справжнім життям.
У кожного творця епохи Відродження був своє джерело натхнення. Для Боттічеллі їм стала Симонетта Виспуччи (за невимовну красу у Флоренції її називали незрівнянний, Незрівнянної, Прекрасної Сімонетто).
З платонічної любові художника до цієї жінки народилися шедеври світового живопису. Причому сама Симонетта не звертала уваги на скромного живописця і навіть не здогадувалася про те, що стала для нього Божеством і ідеалом краси.
Вона померла у 23 роки, так і не дізнавшись ніколи, що її образ Боттічеллі зберіг навіки. Багато мистецтвознавці стверджують, що після смерті Сімонетті Виспуччи на всіх картинах Боттічеллі зображував тільки її — в образі Венери, Мадонн, на найзнаменитіших своїх полотнах «Народження Венери» і «Весна».

Після смерті першої красуні флорентійського ренесансу Сандро писав її образ протягом 15 років.
Сандро пішов з життя 17 травня 1510 року. За минулі після його смерті п'ять століть ніхто не зміг навіть зрівнятися з тим багатством поетичної фантазії, яка присутня на полотнах Боттічеллі.