Французи називали його Michel Andreenko і вважали своїм паризьким митцем, що органічно вписувався в атмосферу та дух метрополії. А в самого Михайла Андрієнка-Нечитайла сумнівів щодо національного походження не було — він завжди лишався незмінно гордим нащадком своїх козацьких предків.
Народився Михайло Федорович 29 грудня 1894 року в Херсоні (хоча деякі джерела стверджують, що в Одесі) у сім’ї губернського секретаря, дрібного дворянина Федора Семеновича Андрієнка-Нечитайла, чий рід походив з Чернігівщини. Малюванню майбутній художник присвятив себе ще під час навчання у Херсонській чоловічій гімназії. Тоді ж Михайло Федорович починає приймати участь і у виставковій діяльності. Його пейзажі вперше були представлені на виставках Херсонського товариства поціновувачів витончених мистецтв у 1910–1912 роках. Паралельно з малюванням розвивалось і захоплення театром. У юнацькі роки Андрієнко-Нечитайло бере участь у виставах аматорських театрів, за що його не раз відстороняли від навчання у гімназії.
Протягом 1912-1917 років Михайло Федорович навчався одразу у двох навчальних закладах — Художній школі при Імператорському товаристві заохочення мистецтв та на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету. У 1914-у році брав участь у міжнародній виставці графіки в Лейпцігу.
Захоплення театром поєдналось із художньою творчістю і переросло для митця у роботу сценографа та декоратора для багатьох театрів України та Європи.
Не сприйнявши більшовицький переворот, Михайло Андрієнко повернувся в Україну, жив у Києві, Одесі, Херсоні, а в грудні 1920 року перетнув нелегально румунський кордон і розпочав свій шлях еміграції. У цей складний період свого життя Михайло Андрієнко напружено працював: у Бухаресті, чекаючи на візу до Чехословаччини, він виконав декорації для балету Королівської опери «Мільйони Арлекіна».
Робота була наскільки талановитою, що художник одержав запрошення працювати в румунській столиці, але він не дав на це згоди. У Празі живописець теж мав успіхи насамперед як декоратор. З чеської столиці Михайло Федорович помандрував до Італії, Австрії, Німеччини. Його декорації стали відомими у Відні, Лондоні, Нью-Йорку.
Врешті 1923 року художник переїхав до омріяного Парижа, де прожив решту свого життя у квартирі на вулиці Вожирар. Майже шістдесят років це місто надихало Андрієнка-Нечитайла на творчість та написання його кращих робіт.
Спершу митець долучився до роботи в місцевих театрах. Він співпрацював з паризькими театрами «Одеон» та «Л’арк ан сіель». Створені ним декорації вирізнялися лаконізмом та архітектурним схематизмом.
Український мистецтвознавець Володимир Січинський у 1934 році написав: “Не підлягає сумніву, що в галузі театральної декорації праці Андрієнка-Нечитайла займають одно з перших місць у сучасному европейському мистецтві. Тут Андрієнко дав не тільки високу мистецьку форму, але вніс своєю винахідністю нову думку, нове розуміння декорацій камерного театру у відміну від кінової дії”.
Потім Михайло Андрієнко відійшов від театру, присвячуючи свої сили декоративному і станковому малярству. Художній стиль майстра розвивався з часом від кубізму і конструктивізму, через сюрреалізм, неореалізм та постімпресіонізм переходить до абстракціонізму. Твори митця характеризуються точністю композиції, гармонійним колоритом. Як графік, у 1920-х роках працював, в основному, над абстрактними
композиціями, у 1930-х роках почав створювати сюрреалістичні роботи.
У 1920-1930-х роках Париж вважався центром європейського мистецтва. Сюди в пошуках творчої самореалізації приїздили художники з різних країн світу, тут формувалися нові мистецькі стилі, відбувалися знакові культурні події. У цей час у Парижі утворилася „Українська група“ („Un Groupe Ukrainien“), куди входили художники з України, зокрема і Михайло Федорович Андрієнко. Митець брав участь у збірних виставках групи.
Протягом 1940-1950-х років митець активно писав міські пейзажі, які згодом дослідники назвали «краєвидами зникаючого Парижа». Андрієнко добре знав і майстерно передавав у своїх роботах атмосферу французької столиці. Сьогодні в його пейзажах можна побачити вже неіснуючі частини старого міста, а також дослідити притаманні тогочасному Парижу побутові сцени – в кав’ярнях, парках, на ринках і вулицях. Усі ці роботи художника формують своєрідний літопис паризького життя середини ХХ століття, що зберігають види втраченого нині архітектурного ансамблю кварталу Вожірар, який ще на початку ХХ століття був одним з тихих передмість Парижа.
Наприкінці 1950-х років Андрієнко остаточно відмовився від предметного мистецтва та повернувся до абстракцій: створював композиції з геометричних фігур та аморфних плям.
У сфері формальних пошуків Михайло Андрієнко постійно перебував у аванґарді модерного європейського мистецтва. Кубізм, конструктивізм, фігуративний реалізм, наївний реалізм, сюрреалізм, абстракціонізм, — серед українських митців ХХ століття хіба ще Олександр Архипенко пройшов у творчій кар’єрі всі ці етапи. Чи то в картинах, чи у винахідливих театральних декораціях, чи в монументальних декораціях до німих французьких фільмів («Казанова», «Шехерезада») Андрієнко-Нечитайло був передовсім витонченим майстром форми: працював неквапливо, уважно, прискіпливо над кожним твором. Так само неквапливо й уважно придивлявся до людей, до Парижу, до світу.
Художник продовжував писати роботи, аж поки у 1978 році повністю не втратив зір та як наслідок – нездатність займатись образотворчим мистецтвом.
Митець виявив свій талант також як письменник, його новели фахівці сприймають як зразки високохудожньої прози. Він написав серію мистецтвознавчих нарисів для французьких та українських емігрантських видань, а також низку оповідань і психологічних новел про життя у Франції. Свої прозові нариси, іноді майже повісті (здебільшого автобіографічні, медитативні, з яких прозирає особа самотнього мандрівника, що пильно придивляється до людей і світу), або вдумливі статті про модерне мистецтво він писав, якщо не французькою, то таки рідною українською. Малярські твори художник підписував скороченим ім'ям — Андрієнко, а повне ім'я — Андрієнко-Нечитайло — використовував у літературі.
12 листопада 1982 року український живописець і театральний художник Михайло Федорович Андрієнко-Нечитайло завершив своє земне життя. Похований на цвинтарі Сен-Женев'єв-де-Буа у Парижі.
Твори Михайла Андрієнка зберігаються в музеях Парижа, Лондона, Відня, Нью-Йорка, Рима, багатьох приватних колекціях. А от картини, які опинилися у Львові, в 1952 році були знищені радянською владою як формальні й абстрактні.
У 1994 році до Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка була передана картина «Пейзаж Парижа»(1948), яка відноситься до неореалістичного періоду (1940-50-ті роки) творчості майстра.
Цей твір мистецтва 2022 року було викрадено, як і багато інших, окупантською владою з Херсонського художнього музею. Та одразу ж «засвітився» у Центральному музеї Тавриди у Сімферополі. На жаль, невідома доля екслібрису Сергія Сільванського, написаного Михайлом Андрієнком у 1915 році в Херсоні, який теж зберігався у музеї.
У лютому 2022 року до Києва надішли ще роботи майстра, які передав для музею відомий колекціонер Рене Герра. На щастя, цей дар не встигли забрати, він на збереженні у Національному художньому музеї України.
Немає коментарів:
Дописати коментар