МАРУСЯ ЧУРАЙ ГОЛОС І ДУША ПІСЕННОЇ УКРАЇНИ ( до 400 – річчя від дня народження)

Цього року ми відзначаємо 400-річчя з дня народження Марусі Чурай – постаті, яка стала невід’ємною частиною української історії та культури. Її ім’я оповите легендами, її пісні – символи народної мудрості, а її доля – одна з найзагадковіших і найзворушливіших у нашій національній пам’яті. 

Історичне існування Марусі Чурай досі викликає дискусії серед дослідників. Народні перекази свідчать, що вона народилася близько 1625 року в Полтаві, у родині козака Гордія Чурая, який боровся за свободу України. За цими переказами, Маруся мала унікальний талант складати пісні, які відразу ставали народними. 

Серед творів, що приписуються Марусі Чурай, найвідомішими є "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Засвіт встали козаченьки" та "Віють вітри" та інші. Ці пісні ввібрали дух епохи, відобразили козацьку звитягу, любов до Батьківщини та глибокі людські почуття.

Проте документальних свідчень про Марусю обмаль. Її історія передавалася усно, поступово обростаючи легендами, що робить її одночасно реальною і міфічною постаттю. Одна з найвідоміших легенд про Марусю Чурай пов’язана з її трагічним коханням до Гриця Бобренка. За переказами, Гриць зрадив її, обравши багатшу дівчину для одруження. Зневага і розчарування змусили Марусю, як кажуть, «отруїти Гриця». За цей вчинок її засудили до страти, але, за легендою, полтавські козаки заступилися за дівчину, визнавши її пісні цінністю для української культури. 

Ця історія, хоч і може бути вигаданою, стала символом боротьби між почуттями, моральними принципами та трагізмом людської долі.

Пісні, що приписуються Марусі Чурай, є важливими складовими українського фольклору. Вони передають не лише мелодійність народної душі, але й історичний контекст XVII століття. У цих творах звучать любов до рідної землі, туга за втраченим, захоплення козацькою звитягою. 

"Засвіт встали козаченьки" – одна з найзнаковіших пісень, яку співали козаки, вирушаючи в бій. Її мелодія і слова, сповнені глибоких емоцій, досі відлунюють у серцях українців. 

Образ Марусі Чурай став джерелом натхнення для багатьох митців. Найвідомішим твором, присвяченим їй, є роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". У цьому творі авторка створила портрет жінки, яка стала символом духовної стійкості, моральної сили та зв’язку між минулим і майбутнім.

Окрім Ліни Костенко, образ Марусі з’являвся в народних думах, театральних постановках, музичних творах, продовжуючи жити у свідомості багатьох поколінь.

400 років потому Маруся Чурай залишається знаковою фігурою української культури. Її пісні стали не лише мистецькою спадщиною, але й важливим символом національної ідентичності. Вона нагадує нам про силу мистецтва як способу збереження пам’яті, історії та душі народу.

Маруся Чурай – це більше, ніж історична чи міфічна постать. Вона – символ, що об’єднує покоління, надихає берегти і розвивати нашу культуру, передавати її багатство наступним поколінням. Її пісні звучать і нині, доводячи, що мистецтво – вічне, як і пам’ять про тих, хто його створює.