Увічнені миттєвості Василя Рилєєва

29 травня минає 80 років відомому херсонському фотохудожнику, заслуженому діячу мистецтв України, члену Національної спілки журналістів України, учаснику і дипломанту вітчизняних та міжнародних виставок Василю Петровичу Рилєєву (1944 -2021).

Трудова біографія Василя Петровича Рилєєва розпочалася в 1963 році на Херсонському суднобудівному заводі, де він став працювати учнем слюсаря-дизеліста. Саме з рідного дизельного цеху і розпочалася його кар’єра управлінця, апогеєм якої стала робота на посаді заступника голови Херсонської обласної державної адміністрації. 

Але особливе місце в його житті зайняла фотографія. Ще, коли він працював на заводі, за його ініціативи було організовано заводський фотоклуб «Клотик», який він і очолив. З того часу все життя Василя Петровича було пов’язане з фотокамерою, фотомистецтвом.

Як говорив сам митець, до фотографії його привело захоплення живописом і поезією. І, дійсно, від живопису у пана Василя композиційна майстерність, дар бачити красу світу через його колір, а від поезії - бачити незвичайне в звичайному, уміння вибрати найбільш значимий, влучний момент. 

Василь Петрович працював у трьох основних жанрах: репортажі, портрети та пейзажі. Він  був учасником і дипломантом багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних фотовиставок. Має звання «Художник міжнародної федерації фотомистецтва»(AFIAP).

Результатом творчих досягнень митця стали фотоальбоми «Поезія життя», «Подорожні етюди», фотокалендарів, цикл телерадіопередач про видатних діячів культури і мистецтва.

Більшість його робіт присвячені саме красі рідної Херсонщини, мальовничим краєвидам та  туристичним родзинкам. 

Заслуговують уваги і роботи майстра, присвячені театру. 

На його фото – “живі” сцени з вистав Херсонського академічного муздрамтеатру ім.Миколи Куліша й учасників щорічного фестивалю “Мельпомена Таврії”. Вони, без сумніву, порадують як професіоналів і аматорів фотомистецтва, так і прихильників музи драматургії. Адже здатні повернути кожному незабутні хвилини співпереживання з тим, що відбувалося на сцені, що тривожило, радувало, викликало бурю емоцій. 

Василя Рилєєва не стало на 77-му році життя від ускладнень Covid -19. Разом із фотомайстром закінчилась ціла епоха в світі фотомистецтва Херсонщини.

Світоч українського живопису

Друзі! Продовжуємо згадувати талановитих митців, призабутих та мало відомих. Серед них - Микола Мурашко  – видатний художник, графік, живописець, талановитий педагог, засновник Київської рисувальної школи, якому 20 травня 2024 року виповнюється 180 років від дня народження . 

Микола Мурашко народився в 1844 році в Глухові на Чернігівщині (нині Сумщина). Інтерес до малювання став проявляти ще в дитинстві. Навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Хоча через хворобу навчання не завершив. Близько товаришував з Іллєю Рєпіним.

 У роки навчання молодий художник зарекомендував себе як неабиякий графік, про що свідчить створений ним у 1864-1867 літографічний портрет Тараса Шевченка. Висока техніка виконання твору — чіткий, реалістичний рисунок, впевнене ліплення форми, викінченість — допомогли митцеві створити натхненний образ Великого Кобзаря, дати глибоку психологічну характеристику поета. Портрет Тараса Шевченка не тільки творча удача Мурашка, а й один із найяскравіших і високохудожніх зображень великого поета в українському мистецтві.

Наприкінці 1870-х посилено займається пейзажним живописом, наполегливо і сумлінно вивчаючи природу. «Почуваю, — згадував сам художник, — що мила, любима мною природа не відпускає мене, не навчивши чого-небудь». 

У 1880-1890-х створює низку пейзажів — «Річка Тетерів», «Коростишів» (1886), «Крим» (1892), «Берег Алупки» (1894), «Ай-Петрі», «Мечеть» (1897), «Млин», «У парку», «Вид Боярки» тощо, які експонує на київських і петербурзьких художніх виставках. Усі ці роботи високо оцінювалися тогочасною художньою критикою, а окремі були придбані для музею Академії художеств. 

Однак пріоритетним напрямом його діяльності була викладацька. Він 1875-го заснував Київську рисувальну школу. Вивчав досвід викладання у найкращих закордонних школах, який потім застосовував для навчання майбутніх художників, організовував у Києві щорічні виставки. «У Рисувальній школі навчалися всі, хто хотів і мав здібності, – згадував правнук Миколи Мурашка Володимир Молярів. – Школа не  брала грошей з бідних і талановитих, ще й платила їм стипендію. За 26 років школу закінчили близько двох тисяч чоловік. Це і солдати, і селяни, і діти селян. Там Микола Іванович зібрав багато однодумців – тих, хто після закінчення Академії повернувся в Україну». 

Довгий час школу підтримував меценат Іван Терещенко. Тут вчилися та викладали Казимір Малевич, Олександр Мурашко, Михайло Врубель, Іван Селезньов, Микола Пимоненко. У системі виховання, наявній у Київській рисувальній школі, були відбиті досягнення тогочасних навчальних закладів, зокрема Академії художеств. М. І. Мурашко прагнув використати усе позитивне і цінне, що було створене академічною системою виховання, критично підходячи до застарілих, рутинних прийомів і методів. 

Митець застосовував прогресивні методи підготовки учнів, в основі яких — вимоги малювання з натури, суворого дотримання принципу «від легкого — до складнішого», забезпечення індивідуального підходу до кожного учня, всебічної художньої освіти, органічного поєднання спеціальної та загальноосвітньої підготовки. Школа проіснувала понад 25 років і була закрита 22 травня 1901.

З його ініціативи, починаючи з 1877, в Києві почали щорічно організовуватися художні виставки, на яких були представлені твори видатних російських, українських і зарубіжних художників-реалістів. У виставках експонували свої твори такі видатні митці, як Сергій Світославський, Є. Вжещ, Володимир Орловський, Михайло Яровий, М Галимоеський, Киріак Костанді, Г. Ладиженський, Р. Судковський, Опанас Сластіон, І. Рєпін, В. Верещагін, В. Полєнов, І. Шишкін та ін.

Останні роки життя провів у Бучі, на той час, селищі поблизу Києва, цілком віддаючись творчій роботі. 

Помер Микола Мурашко 9 вересня (22 вересня) 1909 у Бучі. Похований на Лук’янівському цвинтарі Києва .

Усе своє життя і творчу наснагу спрямував на виховання українських художників, прищеплюючи своїм вихованцям любов до мистецтва. Багато його учнів продовжили і розвинули в українському мистецтві традиції реалістичного живопису, закладені Київською рисувальною школою М. Мурашка.

Сьогодні піксель – наша вишиванка

 

16 травня  українці відзначають День вишиванки-2024 –  свято нашого національного одягу. Українці пишаються своїми вишиванками та передають їхні традиції з покоління в покоління. Український вишитий одяг має тисячолітню історію та особливі візерунки у різних регіонах. 

До Дня вишиванки фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили етноколаж “Сьогодні піксель – наша вишиванка”  із циклу “Українська спадщина: повернення до традицій” в межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”. До заходу були запрошена шкільна спільнота Херсона, зокрема ЗЗСО №№ 4, 11, 53, 55 та гімназій №№ 6, 14, 16. Також до перегляду приєдналися учні Голопристанського ліцею № 2, ДПТНЗ «Херсонський професійний ліцей зв’язку та поліграфії»,  Херсонського вищого професійного комерційного училища (15) та ВСП “Херсонський гідрометеорологічний фаховий коледж ОДЕКУ”. 

Учасники заходу дізналися, що символіка елементів вишиванки має дуже сильний вплив на життя того, хто її носить. Також учні почули, що геометричні візерунки позначають стихії природи та родючість землі, а рослинні та квіткові орнаменти здавна символізують сімейне щастя і материнську любов.  Школярі побачили багато зразків вишиванок різних областей України, адже кожен регіон має свої унікальні візерунки та техніки. Та, незважаючи та ці відмінності, нас вона єднає як символ патріотизму та нерозривного зв'язку поколінь. 

Переглянувши відео, старшокласники зрозуміли,  чому Валерій Залужний назвав ПІКСЕЛЬ нашою вишиванкою на сьогодні, адже вишиванка — це оберіг, а український піксель це вишиванка, створена війною.

Дізнатися про всі різноманіття вишиванок, залежно від регіону нашої країни, можна переглянувши відео ТУТ

Код нації

Вишиванка ще з давніх давен супроводжувала український народ і була для них символом нескореності й того, що вони є українцями. Сорочки, вишиті спеціальними символами, носили козаки-характерники (деякі зразки збереглись до нині). Чумаки довіряли прання своєї сорочки лише одній єдиній дівчині. А воїни УПА носили з собою чорні вишиванки на випадок раптової смерті. Тисячі людей через ті вишиті сорочки страшенно страждали, гинули, терпіли голод.

«Код нації» – так називають українську вишиванку.  Це родинний оберіг, вона має надзвичайно давнє походження. Колір, форма, крій, матеріал, орнамент – все має значення і разом створює енергетичний заряд речі. Крім зовнішньої краси, в орнаментах зашифровані захисні обереги від злих сил. 

В кожному регіоні України ці орнаменти відрізнялися за кольором і за зображенням символів, ще зі слов'янської міфології. Найкращі візерунки-обереги вишивали люблячі жіночі руки мами, дружини, бабусі. Крім сорочок вишивкою прикрашали вінчальні рушники, ікони, хоругви, елементи домашнього декору – скатертини і подушки. Але найважливішою була і залишається саме сорочка-вишиванка. Наші предки могли з першого погляду визначити звідки родом чоловік за його сорочкою. 

У залежності від історичного регіону України деталі і тематика орнаменту вишиванок відрізняються, про що можна дізнатися, переглянувши етноколаж “Сьогодні піксель – наша вишиванка”  із циклу “Українська спадщина: повернення до традицій”. Відео створене працівниками відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова в межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”.

Як із початком цинічної російської збройної агресії в Криму та на сході України в 2014 році, так і після широкомасштабної збройної агресії та вторгнення росії в Україну в 2022 -му, українська вишита сорочка стала символом української сили, ознакою сміливості, сучасною зброєю проти ворога. Вона є символом української нескореності та свободи.

Сьогодні, боронячи Україну від рашизму, воїни змінили свої ошатні вишиванки на камуфляж. Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний назвав військовий піксель на сьогодні українською вишиванкою. 

Вишитий одяг є національною гордістю українців, тому пропонуємо детальніше ознайомитися з символікою елементів вишиванки та орнаментами кожного регіону України.

Відкриття загадкового світу Сальвадора Далі

Продовжуючи знайомити учнівську молодь із світовим мистецтвом, фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова провели для учнів 9-х класів ЗЗСО № 4 на платформі ZOOM віртуальний тур по театру-музею Сальвадора Далі – одного з найвідоміших сюрреалістів ХХ століття. Також до онлайн-заходу приєдналися учні херсонських гімназій № 14, 16, ЗЗСО № 54 і 55, Голопристанського ліцею № 2 та Херсонського вищого професійного комерційного училища (15). 

Захід було проведено на основі відеосюжету «Театр-музей іспанського генія», створеного у межах Європейського інформпровідника «Вивчай Європу – змінюй Україну». 

Заглиблюючись у музей, школярі побачили безліч захоплюючих інсталяцій, у тому числі залу Мей Вест, залу “Рибні крамниці” та залу Скарбів. У залі Мей Вест вони були захоплені метаморфозою звичайних предметів у вражаюче неочікуваний портрет, що є свідченням винахідливого розуму та схильності художника до химерних експериментів.

Привернула увагу учнів величезна картина «Оголена Гала, що дивиться на море, яка на відстані вісімнадцяти метрів трансформується в портрет Авраама Лінкольна». Адже, це перше оцифроване живописне зображення. 

Вразила учасників заходу Ювелірна колекція Сальвадора Далі. Його прикраси  були сповнені екстравагантності й оригінальності, яких і у сучасників рідко можна зустріти. Старшокласники дізналися, що митець самостійно підбирав для своїх творінь не тільки матеріали, але і їх колір, форму, вкладаючи в кожне символічне значення.

Переглядаючи відео, учні слухали «Тристана й Ізольду» Вагнера, одного з улюблених композиторів Далі. Адже саме ця музика супроводжує відвідувачів музею і була підібрана самим митцем.

Старшокласники переконалися, що Сальвадор Далі не просто художник, а творець свого власного химерного світу.

Запрошуємо всіх бажаючих переглянути відео та поринути у захоплюючий всесвіт Сальвадора Далі, одного з найвпливовіших і відомих художників-сюрреалістів 20 століття. Відео тут 

Театр-музей іспанського генія

11 травня 2024 року виповнюється 120 років від дня народження  Сальвадора Далі – одного з найвідоміших сюрреалістів ХХ століття. Він створював божевільну круговерть імпульсивних образів, галюцинацій, снів і фантазій. Його особливий талант полягав у вмінні відшукати найпровокативніші риси в цілком реальних, простих та зрозумілих речах. 

Одним із найвизначніших творів митця є театр-музей Далі у Фігерасі, який було відкрито 50 років тому. Це повністю сюрреалістичний музей, подарований рідному містечку знаменитим іспанцем.  Всі ідеї за ескізами Далі втілювала ціла бригада професійних архітекторів.

“Я хочу, щоб мій музей був єдиним блоком, лабіринтом, величезним сюрреалістичним предметом. Це буде абсолютно театральний музей. Ті, хто прийде сюди, будуть йти з відчуттям, ніби їм привидівся театральний сон”, - казав митець. Так і сталося. Це дивовижний музей, до якого хочеться повернутися ще не один раз і переглянути знову  “театральний сон”.

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створили віртуальний тур “Театр-музей іспанського генія” і запрошують бажаючих у подорож до всесвіту Сальвадора Далі.