Голодомор — геноцид української нації. У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять мільйонів жертв голодоморів в Україні.
Наймасштабнішим з них був голодомор 1932-1933 років. Він був скоєний радянською владою, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної Української Держави.
У 2022–2023 роках Україна вшановує 90-ті роковини Голодомору-геноциду. Цю скорботну дату ми згадуємо сьогодні в реаліях нової боротьби за виживання української нації. Через 90 років після вчинення Голодомору на теренах України росія вчиняє новий геноцид.
Мистецтво якнайкраще відображає трагізм цього злочину. Факт голоду в Україні в 1932–1933 роках радянська влада заперечувала аж до пізніх 1980-х, тож нічого дивного, що розголос мистецьких творів про Голодомор був можливий тільки поза межами України.
Вшануванню пам’яті жертв Голодомору присвятили частину своєї творчості українські та зарубіжні митці, серед яких — Казимир Малевич, Василь Касіян, Віктор Цимбал, Катерина Білокур та інші. У багатьох містах і селах України, а також за кордоном встановлені пам'ятники жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років.
До 90-х роковин Голодомору-геноциду фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створили відео, присвячене темі Голодомору в мистецтві “Гіркі жнива Голодомору”.
У музичному оформленні відео використано фрагменти з реквієму "Панахида за померлими з голоду" Євгена Станковича на слова Дмитра Павличка та пісню-реквієм “Свіча”, слова якої поет Богдан Стельмах поклав на «Мелодію ля-мінор» Мирослава Скорика.
Кожного року 15 листопада світ відзначає Міжнародний день письменників, які знаходяться в ув’язненні або день порожніх стільців. Цей день присвячується тим, хто розплачується за своє інакомислення та свободу слова. Цей день також присвячений пам'яті всіх письменників, убитих після торішнього Дня письменників.
Українські письменники, які загинули від рук рашистів, могли б створити ще безліч романів та повістей, пронизливих та щемких віршів, дитячих казок та оповідок. Втім, їхній творчий доробок росіянам не знищити, а кожен твір загиблого письменника та поета перетворюється на документальне свідчення про війну.
24 березня 2002 року росіяни викрали письменника Володимира Вакуленка. У квітні його вбили на Харківщині під час окупації. Понад пів року його розшукували рідні, колеги, журналісти, розслідувачі та волонтери. Лише наприкінці листопада минулого року дані про загибель письменника Володимира Вакуленка підтвердила ДНК-експертиза. Але й мертвим він свідчить проти окупантів. У своєму щоденнику Володимир Вакуленко детально описував звірства та безчинства росіян у перші тижні окупації. Передчуваючи, що може загинути, письменник закопав свій щоденник у саду. Щоденник було знайдено і зроблено все для його публікації.
22 червня 2023 книгу «Я перетворююсь. Щоденник окупації. Вибрані вірші» Володимира Вакуленка-К. презентувала на «Книжковому Арсеналі» письменниця Вікторія Амеліна, життя якої обірвалося 1 липня 2023 року після ракетного обстрілу у Краматорську.
20 грудня 2022 року в бою під Бахмутом загинули 34-річний херсонський журналіст Антон Коломієць та Олександр Кузенков, автор книжки «Останні посмішки Іловайську».
У січні 2023 року на фронті загинув одеський журналіст, письменник та ресторатор Ігор Терьохін.
У травні 2023 року загинув письменник, автор роману «Завод» Ігор Мисяк, який брав участь у звільненні Херсонщини від російських окупантів.
У львівського бренд-шефа та блогера Андрія Гудими нещодавно вийшла з друку книжка «69 спецій для серця». Сам Андрій її вже не зможе побачити – 2 липня він загинув у боях під Бахмутом.
На фронті загинув військовий та письменник, автор роману-щоденника "Спокійної ночі)" Максим Петренко. Довгий час його вважали зниклим безвісти. 6 листопада цього року прийшла звістка, що експертиза ДНК підтвердила загибель письменника.
Херсон – символ спротиву українців російській навалі. Із перших днів війни місто опинилося під окупацією рашистської орди. Жителі боронили своє місто, як могли: виходили на мітинги, ставали до бою з «коктейлями Молотова» в руках, чинили партизанський спротив, знищували колаборантів і чекали на визволення.
У місті висіли плакати з різними патріотичними написами, найпопулярніші, звісно, «Слава Україні», «Ми віримо в ЗСУ», «Херсон — Україна», «Геть» та багато інших. Окупанти намагалися знищити будь-які прояви патріотизму в місті, знімали плакати, прапори, стирали написи, але кожного дня люди виходили та доводили всьому світу, що Херсон — це Україна.
256 днів місто було під окупацією та 11 листопада у Херсон зайшли Збройні сили України. Цього дня українці чекали більше восьми місяців.
А на початку окупації героїзмом херсонців захоплювався весь світ: вони показали свою силу, мужність і впевненість, що Херсон повернеться до України, як це і сталось, і віру — вся Херсонщина стане вільною.
До Дня звільнення Херсона з-під російської окупації у відділі мистецт Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створено фоторепортаж “Нескорене місто-герой”.
Пропонуємо згадати, як боронили своє рідне місто жителі Херсона, переглянувши відео
.jpg)
