Сандро Боттічеллі — яскравий художник епохи Італійського Відродження

#Лавреньовка_в_умовах_карантину пропонує...

В цьому році ми відзначаємо 575 років з часу народження італійського художника Сандро Боттічеллі (1445-1510) - знаменитого живописця Італії, який творив в епоху Відродження, який є одним з основних представників флорентійської художньої школи.

Його повне справжнє ім'я — Алессандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі.
В ті часи між ювелірами й художниками була настільки тісний зв'язок, що з юнаків, які захоплюються малюванням, виходили відмінні золотих справ майстри. І, навпаки, з ювелірних майстерень виходили талановиті живописці.
Так вийшло і з Сандро. Відучившись у ювеліра, 1462 року Боттічеллі став навчатися живопису у флорентійського художника, чия творчість належить до раннього періоду Відродження, Фра Філіппо Ліппі.

Боттічеллі провів в майстерні Ліппі п'ять років, поки вчитель не поїхав в італійську провінцію Перуджа, в місто Сполето, де незабаром помер. Після смерті Ліппі Сандро став навчатися у ще одного знаменитого італійського скульптора і живописця Андреа дель Верроккьо, який був учителем самого Леонардо да Вінчі. Верроккьо мав майстерню, яка була найсильнішою на той момент у Флоренції. У нього Сандро навчився анатомічно точно передавати людську фігуру в сильному русі. У обох своїх педагогів Сандро навчився живопису періоду Раннього Ренесансу. Перші твори Боттічеллі трохи схожі на роботи Ліппі, в них можна помітити таке ж багатство деталей і велику кількість портретів. Проте сучасники визнали в Сандро сильного майстра і відзначили своєрідність його картин. З 1469 року Боттічеллі почав працювати самостійно. Перший час він писав картини будинку, пізніше орендував майстерню, яка знаходилась неподалік від церкви «Всіх Святих».
Уже в наступних картинах Сандро не залишилося і тіні наслідування своїм вчителям, усюди простежувався його власний стиль:

«Алегорія сили» 

«Повернення Юдіф»

                                     

«Знаходження тіла Олоферна»

«Святий Себастьян»

У 1472 Боттічеллі став членом гільдії Святого Луки. Тут об'єднувалися художники, завдяки членству в гільдії вони отримували право вести незалежну мальовничу діяльність, відкривати власні майстерні та мати помічників.
У 1470-х роках заможний городянин, придворний Медічі та член гільдії мистецтв і ремесел Флоренції, Гаспаре дель Лама замовив Боттічеллі написати картину «Поклоніння волхвів». 

Художник закінчив її в 1475 році, на полотні він зобразив сімейство Медичі в образах східних мудреців та їхні свити, а в правому нижньому кутку намалював себе.
У «Поклонінні волхвам» Сандро довів малюнок, а також композиційні та колоритні поєднання до такого рівня досконалості, що полотно названо великим дивом, яке й до цього часу спричиняє здивування кожного художника.
Ця картина принесла Боттічеллі популярність, у нього стало дуже багато замовлень, особливо часто його просили писати портрети. Найбільшу популярність придбали:

«Портрет невідомого
з медаллю Козімо Медічі»

«Портрет молодої жінки»

«Портрет Джуліано Медічі»

«Портрет Данте»

Слава художника вийшла за межі Флоренції, і 1481 року Боттічеллі викликали в Рим для розпису капели при палаці тата Сикста IV. Сандро трудився в Ватикані над розписом капели фресками разом з іншими провідними італійськими художниками того часу — Росселли, Гірландайо, Перуджіно. Це було зародженням знаменитої Сікстинської капели, розпис якої на початку XVI століття закінчив Мікеланджело (він оформив вівтарну стіну і стелю), після чого капела здобула світову славу.
У Сикстинській капелі пензлю Боттічеллі належать одинадцять папських портретів і три фрески:

«Спокуса Христа»

«Покарання Корея, Дафна й Авірона»

«Покликання Мойсея»

У 1482 році Сандро повернувся з Рима до Флоренції, де продовжив писати картини на замовлення сімейства Медічі та інших знатних флорентійських осіб. В основному це були полотна зі світськими й релігійними сюжетами:

«Венера і Марс»

«Оплакування Христа»

«Паллада і Кентавр»

«Мадонна делла Мелаграна»

«Благовіщення»

Найвідомішою і загадковою картиною художника Сандро Боттічеллі вважається «Весна». До цього часу мистецтвознавці не змогли до кінця розкрити сюжетний задум живописця. Відомо лише, що на створення цього шедевра його надихнула поема Лукреція «Про природу речей».

В кінці XV століття увійшли в моду круглі за формою картини або барельєфи, які називалися тондо.
Найзнаменитіші роботи Боттічеллі в цьому стилі:

«Мадонна Магніфікат»
відома ще як
Мадонна з Немовлям і п'ятьма ангелами

«Мадонна з книгою»

«Мадонна з гранатом»

В кінці XV століття до Флоренції приїхав монах і реформатор Джироламо Савонарола. У своїх проповідях він закликав людей відмовитися від грішного життя і покаятися. Боттічеллі в буквальному сенсі слова був заворожений промовами Савонароли. У лютому 1497 року на міській площі Флоренції організували вогнище марнославства. Згідно з проповідями ченця у громадян конфіскували й спалили світські книги, багаті й чудові дзеркала і наряди, музичні інструменти, продукти парфумерії, гральні кістки та карти. Перебуваючи під враженням проповідей, Сандро Боттічеллі особисто відправив в багаття кілька своїх полотен на міфологічні теми.
З того часу різко змінився художній стиль Сандро. Його картини стали більш аскетичними, в них переважала стримана гамма фарб темних тонів. У його полотнах більше не можна було побачити витонченості та святкової нарядності. Навіть портрети він перестав писати на якомусь інтер'єрному або пейзажному тлі, замість цього на задньому плані були зображені глухі кам'яні стіни. Особливо помітними стали ці зміни в картині «Юдіф, що покидає намет Олоферна».

У 1498 році Савонаролу схопили, йому пред'явили звинувачення в єресі й засудили до смертної кари. Це подія справила на Боттічеллі ще більше враження, ніж проповіді єретика. Художник став писати набагато менше і рідше, з останніх його творів найбільшу популярність здобули:

«Містичне Різдво»

«Покинута»

серія робіт на тему життя Святого Зіновія;
сценки з історії римлянок Лукреції та Віргінії.
Останній раз він проявив себе як відомого художника в 1504 році, коли брав участь у роботі комісії з вибору місця для установки мармурової статуї Мікеланджело «Давид».
Після цього він зовсім перестав працювати, сильно постарів і настільки збіднів, що якби про нього не згадували друзі й шанувальники його таланту, то міг би померти з голоду. Його душа, так тонко відчувала красу світу, але боялася при цьому гріховності, не витримала мук і сумнівів.
Боттічеллі вважають одночасно щасливою і нещасною людиною. Він був ніби не від світу цього, полохливий і водночас мрійливий, відрізнявся фантастичними міркуваннями та алогічними вчинками. Його абсолютно не турбувало матеріальний добробут і багатство. Сандро не вибудував свій будинок, у нього не було дружини та дітей.
Але він був шалено щасливий від того, що мав можливість у своїх творах зупинити й зафіксувати красу. Навколишнє життя він переробляв в мистецтво. А мистецтво своєю чергою стало його справжнім життям.
У кожного творця епохи Відродження був своє джерело натхнення. Для Боттічеллі їм стала Симонетта Виспуччи (за невимовну красу у Флоренції її називали незрівнянний, Незрівнянної, Прекрасної Сімонетто).
З платонічної любові художника до цієї жінки народилися шедеври світового живопису. Причому сама Симонетта не звертала уваги на скромного живописця і навіть не здогадувалася про те, що стала для нього Божеством і ідеалом краси.
Вона померла у 23 роки, так і не дізнавшись ніколи, що її образ Боттічеллі зберіг навіки. Багато мистецтвознавці стверджують, що після смерті Сімонетті Виспуччи на всіх картинах Боттічеллі зображував тільки її — в образі Венери, Мадонн, на найзнаменитіших своїх полотнах «Народження Венери» і «Весна».

Після смерті першої красуні флорентійського ренесансу Сандро писав її образ протягом 15 років.
Сандро пішов з життя 17 травня 1510 року. За минулі після його смерті п'ять століть ніхто не зміг навіть зрівнятися з тим багатством поетичної фантазії, яка присутня на полотнах Боттічеллі.