субота, 28 грудня 2024 р.

Український співець Парижу Михайло Андрієнко (до 130-річчя від дня народження)

Французи називали його Michel Andreenko і вважали своїм паризьким митцем, що органічно вписувався в атмосферу та дух метрополії. А в самого Михайла Андрієнка-Нечитайла сумнівів щодо національного походження не було — він завжди лишався незмінно гордим нащадком своїх козацьких предків. 

Народився Михайло Федорович 29 грудня 1894 року в Херсоні (хоча деякі джерела стверджують, що в Одесі) у сім’ї губернського секретаря, дрібного дворянина Федора Семеновича Андрієнка-Нечитайла, чий рід походив з Чернігівщини. Малюванню майбутній художник присвятив себе ще під час навчання у Херсонській чоловічій гімназії. Тоді ж Михайло Федорович починає приймати участь і у виставковій діяльності. Його пейзажі вперше були представлені на виставках Херсонського товариства поціновувачів витончених мистецтв у 1910–1912 роках. Паралельно з малюванням розвивалось і захоплення театром. У юнацькі роки Андрієнко-Нечитайло бере участь у виставах аматорських театрів, за що його не раз відстороняли від навчання у гімназії. 

Протягом 1912-1917 років Михайло Федорович навчався одразу у двох навчальних закладах — Художній школі при Імператорському товаристві заохочення мистецтв та на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету.  У 1914-у році брав участь у міжнародній виставці графіки в Лейпцігу. 

Захоплення театром поєдналось із художньою творчістю і переросло для митця у роботу сценографа та декоратора для багатьох театрів України та Європи.

Не сприйнявши більшовицький переворот, Михайло Андрієнко повернувся в Україну, жив у Києві, Одесі, Херсоні, а в грудні 1920 року перетнув нелегально румунський кордон і розпочав свій шлях еміграції. У цей складний період свого життя Михайло Андрієнко напружено працював: у Бухаресті, чекаючи на візу до Чехословаччини, він виконав декорації для балету Королівської опери «Мільйони Арлекіна». 

Робота була наскільки талановитою, що художник одержав запрошення працювати в румунській столиці, але він не дав на це згоди. У Празі живописець теж мав успіхи насамперед як декоратор. З чеської столиці Михайло Федорович помандрував до Італії, Австрії, Німеччини. Його декорації стали відомими у Відні, Лондоні, Нью-Йорку.

Врешті 1923 року художник переїхав до омріяного Парижа, де прожив решту свого життя у квартирі на вулиці Вожирар. Майже шістдесят років це місто надихало Андрієнка-Нечитайла на творчість та написання його кращих робіт. 

Спершу митець долучився до роботи в місцевих театрах. Він співпрацював з паризькими театрами «Одеон» та «Л’арк ан сіель». Створені ним декорації вирізнялися лаконізмом та архітектурним схематизмом.

Український мистецтвознавець Володимир Січинський у 1934 році написав: “Не підлягає сумніву, що в галузі театральної декорації праці Андрієнка-Нечитайла займають одно з перших місць у сучасному европейському мистецтві. Тут Андрієнко дав не тільки високу мистецьку форму, але вніс своєю винахідністю нову думку, нове розуміння декорацій камерного театру у відміну від кінової дії”.

Потім Михайло Андрієнко відійшов від театру, присвячуючи свої сили декоративному і станковому малярству. Художній стиль майстра розвивався з часом від кубізму і конструктивізму, через сюрреалізм, неореалізм та постімпресіонізм переходить до абстракціонізму. Твори митця характеризуються точністю композиції, гармонійним колоритом.  Як графік, у 1920-х роках працював, в основному, над абстрактними
композиціями, у 1930-х роках почав створювати сюрреалістичні роботи. 

У 1920-1930-х роках Париж вважався центром європейського мистецтва. Сюди в пошуках творчої самореалізації приїздили художники з різних країн світу, тут формувалися нові мистецькі стилі, відбувалися знакові культурні події. У цей час у Парижі утворилася „Українська група“ („Un Groupe Ukrainien“), куди входили художники з України, зокрема і Михайло Федорович Андрієнко. Митець брав участь у збірних виставках групи.

Протягом 1940-1950-х років митець активно писав міські пейзажі, які згодом дослідники назвали «краєвидами зникаючого Парижа». Андрієнко добре знав і майстерно передавав у своїх роботах атмосферу французької столиці. Сьогодні в його пейзажах можна побачити вже неіснуючі частини старого міста, а також дослідити притаманні тогочасному Парижу побутові сцени – в кав’ярнях, парках, на ринках і вулицях. Усі ці роботи художника формують своєрідний літопис паризького життя середини ХХ століття, що зберігають види втраченого нині архітектурного ансамблю кварталу Вожірар, який ще на початку ХХ століття був одним з тихих передмість Парижа.

Наприкінці 1950-х років Андрієнко остаточно відмовився від предметного мистецтва та повернувся до абстракцій: створював композиції з геометричних фігур та аморфних плям. 

У сфері формальних пошуків Михайло Андрієнко постійно перебував у аванґарді модерного європейського мистецтва. Кубізм, конструктивізм, фігуративний реалізм, наївний реалізм, сюрреалізм, абстракціонізм, — серед українських митців ХХ століття хіба ще Олександр Архипенко пройшов у творчій кар’єрі всі ці етапи. Чи то в картинах, чи у винахідливих театральних декораціях, чи в монументальних декораціях до німих французьких фільмів («Казанова», «Шехерезада») Андрієнко-Нечитайло був передовсім витонченим майстром форми: працював неквапливо, уважно, прискіпливо над кожним твором. Так само неквапливо й уважно придивлявся до людей, до Парижу, до світу. 

Художник продовжував писати роботи, аж поки у 1978 році повністю не втратив зір та як наслідок – нездатність займатись образотворчим мистецтвом.

Митець виявив свій талант також як письменник, його новели фахівці сприймають як зразки високохудожньої прози. Він написав серію мистецтвознавчих нарисів для французьких та українських емігрантських видань, а також низку оповідань і психологічних новел про життя у Франції. Свої прозові нариси, іноді майже повісті (здебільшого автобіографічні, медитативні, з яких прозирає особа самотнього мандрівника, що пильно придивляється до людей і світу), або вдумливі статті про модерне мистецтво він писав, якщо не французькою, то таки рідною українською. Малярські твори художник підписував скороченим ім'ям — Андрієнко, а повне ім'я — Андрієнко-Нечитайло — використовував у літературі.

12 листопада 1982 року український живописець і театральний художник   Михайло Федорович  Андрієнко-Нечитайло завершив своє земне життя. Похований на цвинтарі Сен-Женев'єв-де-Буа у Парижі. 

Твори Михайла Андрієнка зберігаються в музеях Парижа, Лондона, Відня, Нью-Йорка, Рима, багатьох приватних колекціях. А от картини, які опинилися у Львові, в 1952 році були знищені радянською владою як формальні й абстрактні.

У 1994 році до Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка була передана картина «Пейзаж Парижа»(1948), яка відноситься до неореалістичного періоду (1940-50-ті роки) творчості майстра.

Цей твір мистецтва 2022 року було викрадено, як і багато інших, окупантською владою з Херсонського художнього музею. Та одразу ж «засвітився» у Центральному музеї Тавриди у Сімферополі. На жаль, невідома доля екслібрису Сергія Сільванського, написаного Михайлом Андрієнком у 1915 році в Херсоні, який теж зберігався у музеї. 

У лютому 2022 року до Києва надішли ще роботи майстра, які передав для музею відомий колекціонер Рене Герра. На щастя, цей дар не встигли забрати, він на збереженні у Національному художньому музеї України.


пʼятниця, 13 грудня 2024 р.

В’язане диво

 

У Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Б.А. Лавреньова  відкрилася  чарівна виставка "В’язане диво: стильно та креативно", яка дарує тепло і радість кожному відвідувачу. Ця подія присвячена унікальним роботам місцевих майстринь — Сорокіної Олени Михайлівни  та Воробйової Юлії Миколаївни.

Обидві майстрині вже понад 10 років створюють справжні дива за допомогою гачка. Їхні роботи виконані у стилі аміґурумі — традиційного японського мистецтва, головна мета якого - створення милих, кумедних іграшок, які викликають посмішку.

У роботах майстринь оживають тварини, казкові персонажі, герої мультфільмів, які зачаровують своєю душевністю. Особливість їхніх творінь — у теплі, яке вони випромінюють. У кожну петельку вкладено часточку любові та натхнення.
Олена Михайлівна та Юлія Миколаївна не лише талановиті майстрині, а й щирі люди, які діляться своїм натхненням. Їхні творіння стали частиною багатьох колекцій та незабутнім подарунком для тих, хто цінує ручну роботу.

На виставці ви зможете побачити десятки яскравих експонатів, які розкажуть власні маленькі історії й навіть придбати іграшку, яка стане чудовим сувеніром.


Ця подія покликана нагадати про важливість ручної роботи, яка об’єднує традиції, креативність і душевність. Приходьте та відкрийте для себе світ в’язаних чудес!

пʼятниця, 6 грудня 2024 р.

Магія української хустки

 

7 грудня відзначають Всесвітній день української хустки. Це неофіційне свято започаткували у 2019 році. Засновано свято з метою об’єднання жінок різних професій, віку та національності для збереження українських традицій. 


З нагоди свята фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова познайомили на платформі ZOOM учнів 7-8-х класів ЗЗСО № 4 з етноколажем “Берегиня долі – українська хустка”, який поповнив цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” у межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”. 

Відеорозповідь також переглянули онлайн учні та вчителі херсонських закладів освіти: гімназій № 14 і 16, ХНВК № 11, ліцею № 6, ЗЗСО №53,  Херсонського вищого професійного комерційного училища (15),  Херсонського кооперативного економіко-правового фахового коледжу, Херсонського гідрометеорологічного фахового коледжу та Голопристанського ліцею № 2 .

Учасники заходу дізналися про невід’ємну частину української культурної спадщини – українську хустку, яка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Вони з цікавістю розглядали ілюстрації, що доповнювали розповідь. А також відео, у яких показували різні стародавні способи носіння хустки. З хустиною пов’язано багато традицій, звичаїв та обрядів. Зокрема, глядачі побачили весільний обряд “покривання молодої”. 

Хустка продовжує залишатися вживаним елементом і в сучасному вбранні. Українські дизайнери створюють нові сучасні моделі. Тут поєднуються стримані кольори та витончені малюнки, яскраві фарби й ніжні візерунки, що відзначають ніжність і вишуканість українок, їхню природну красу. Особливо сподобалися хустини херсонської майстрині Олени Маляренко з чудовими назвами  – “Сонячне плесо”, “Павичі”, “Голубине небо”.

А на завершення відеорозповіді учні прослухали  вірш “Кольорова хустка” херсонської поетеси Любові Петрівни Пронько-Ященко.

Тож, запрошуємо до перегляду тут

понеділок, 2 грудня 2024 р.

Берегиня долі – українська хустка

Український народ має свою мову, історію, традиції. Цей багатющий скарб ми повинні оберігати і передавати нашим дітям, внукам, щоб зберегти генетичну пам’ять нашого народу і не перервати зв’язок поколінь. Надбані нашими предками цінності є найдорожчою скарбницею духовної культури українського народу. 

У межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії” у 2024 році фахівцями відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створено цикл етноколажів “Українська спадщина: повернення до традицій”. Користувачі книгозбірні вже мали змогу переглянути відео про  українські прикраси та віночки, вишиванки та гопак.

 А сьогодні пропонуємо розповідь “Берегиня долі – українська хустка”.

Хустка для українок – це не просто головний убір, це річ символічна, знакова, і є нашою культурною спадщиною. Хустка поєднувала жіночі покоління і передавалася як сімейна цінність від матері до дочки, це була родинна реліквія. Вона є оберегом жінки з давніх-давен.


Національна особливість давньої української хустки полягала у тому, що вона була білого кольору.


А сьогодні хустина – це необмежений простір для творчості. І це підтвержують кадри з хустинами різних дизайнерів, а зокрема і херсонської письменниці, поетки, художниці та майстрині Олени Маляренко. 


Які хустки були в Україні? Яким чином їх прикрашали українки? Як носили? Які звичаї та обряди пов’язані з жіночою хусткою? Про все це дізнаєтеся, переглянувши відео. 

Тож, запрошуємо до перегляду