Від перших кадрів — до українського кіно, яке ми любимо

    Напередодні Дня українського кіно фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки спільно з працівниками ГО «Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України» вирушили разом з учасниками «Клубу активного довголіття» у незвичайну подорож — ретро-експрес понад 130-річною історією національного кінематографу. 

    Наш маршрут пролягав від найперших кадрів і публічних сеансів — до сучасних стрічок, які сьогодні знає і цінує весь світ.

    Перші зупинки були присвячені народженню вітчизняного екрана. Учасники дізналися про винахідника кіноапарата Йосипа Тимченка та перші зйомки Альфреда Федецького у Харкові. Кадри німого періоду, які сьогодні сприймаються як далеке минуле, викликали щире зацікавлення. 

    А коли з'явилася Віра Холодна, в залі вже було чимало тих, хто добре знав цю легендарну акторку. Проте побачити її у фрагментах фільмів для багатьох стало справжнім відкриттям.

    Наступна зупинка — Олександр Довженко. Його «Звенигора», «Арсенал», «Земля» постали не просто як сторінки історії, а як своєрідна поезія української землі. Ці кадри учасники сприймали з особливою повагою — адже в них оживала та Україна, яку митець умів побачити й оспівати мовою екранного мистецтва. 

    А далі наш ретро-експрес прибув до «золотої епохи». Кадри з «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова та Івана Миколайчука настільки вразили присутніх, що багато хто пообіцяв обов'язково переглянути стрічку повністю. 

    Згодом з'явилася «співоча» ескадрилья капітана Титаренка. І тут уже зал не просто дивився — глядачі підспівували! Пісня разом із героями фільму «В бій ідуть тільки «старики» миттєво повернула всіх у знайомий світ улюбленого класичного кіно. 

    Не обійшлося й без веселих спогадів. У міні-вікторині за фільмом «За двома зайцями» учасники дружно продовжували відомі репліки. Здавалося, слова Проні Прокопівни та Голохвастова вони пам'ятають не гірше, ніж власні!

    А коли зазвучали знайомі мелодії — «Ніч яка місячна», «Водограй», «Чом ти не прийшов» — відгадувати фільми було вже зовсім легко. Пісні тієї доби виявилися такими ж незабутніми, як і самі картини. 

    Та наш експрес не залишився у минулому. Ми вирушили далі — до сучасних українських робіт.

    «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча подарували легкий гумор і можливість поговорити про звичайних людей та їхні непрості, але такі впізнавані стосунки.

    «Памфір» став для багатьох справжнім відкриттям — новим знайомством із сучасним вітчизняним кінематографом, його колоритом, традиціями та сильною візуальною мовою. 

    Після перегляду фрагмента оскароносного документального фільму «20 днів у Маріуполі» у залі запанувала зовсім інша атмосфера. Це був момент, коли кіно перестає бути просто мистецтвом і стає свідченням, пам'яттю, правдою. Стрічка не залишила байдужим нікого. 

    І все ж нашу подорож ми вирішили завершити на ноті надії. Фантастична картина Павла Острікова «Ти — космос» стала символічним поглядом у майбутнє — до мрії, людяності, добра і віри в те, що попереду ще багато нових історій. 

    Так непомітно промайнула наша майже годинна подорож крізь понад 130 років українського кінематографу. Було все: перші чорно-білі кадри, легендарні імена, поезія Довженка, яскраві образи Параджанова, улюблені актори, пісні, жарти, знайомі до найменших деталей стрічки… Були спогади про молодість і щира ностальгія. 

    Але найважливіше — ця ностальгія поступово переросла у цікавість до сучасного мистецтва, у відкриття нових імен і, зрештою, у віру та надію на молодих українських митців, які створюватимуть нові роботи — не менш талановиті, щирі й захопливі.

    Наш ретро-експрес завершив свою подорож, але українське кіно продовжує свій шлях. І, можливо, найцікавіші його кадри — ще попереду.