Великий музичний реформатор Ріхард Вагнер

22 травня минає 210 річниця від дня народження Ріхарда Вагнера - видатного німецького композитора та драматурга, який своєю новаторською творчістю мав величезний вплив на розвиток музичного театру  ХІХ-ХХ ст. 

Творчість Ріхарда Вагнера стало символом перелому в музичних традиціях Європи XIX століття. Він зробив сміливі відкриття, не боячись осуду і покладаючись лише на власну бездоганну музичну інтуїцію. Вагнеру видалася непроста доля, але, можливо, саме ті тяжкі випробування, які припали на його частку, і послужили поштовхом для революційних змін не тільки оперних, але і симфонічних жанрів. Великий реформатор, що зробив значущий вплив став єдиним музикантом за всю історію, який удостоївся честі мати власний театр, а фестиваль його імені донині збирає тільки кращих представників музичного мистецтва.

Написання музичних творів почалося у віці 16 років, за рік до цього ним була написана перша п’єса. У 1831 році почав навчання в Лейпцігському університеті, який не закінчив. З 1833 року виступає в якості диригента хору, а потім і оркестру в оперних театрах Вюрцбурга, Магдебурга, Риги та інших міст.   У 1833-1842 роках вів неспокійне життя, часто у великій нужді в Вюрцбурзі, де працював театральним хормейстером, в Магдебурзі, потім в Кенігсберзі і Ризі, де він був диригентом музичних театрів, потім в Норвегії, Лондоні і Парижі, де він написав увертюру «Фауст» і оперу «Летючий голландець».

Ріхард Вагнер створює нову форму мистецтва, музичну драму – як він сам її іменує. У ній він розкриває свої ідеї про долю людини в символічній формі. Він був не тільки музикантом, талант якого незаперечний, але і драматургом, естетом і мислителем. Мета всієї поезії взагалі, і драми особливо – зображати внутрішню людину, її почуття, емоції та викликати відповідні емоції в душі глядача. Вагнер вважав, що музика є адекватним і безпосереднім вираженням емоції, яке не може знайти слово. Поезія виходить від серця, і за посередництвом розуму і уяви говорить серцю. Музика ж виходить від серця і говорить безпосередньо серцю, не маючи іншого посередника, окрім слуху. На думку Вагнера, кожне з цих мистецтв знаходить, одне в іншому, своє природне доповнення.

У 1842 р тріумфальна прем’єра опери «Риєнці, останній з трибунів» в Дрездені принесла йому популярність. Згодом створює опери «Тангейзер», «Лоенгрін». Іншим знаменитим для Вагнера твором стала драма «Трістан і Ізольда».  У 1871 році Вагнер вперше приїжджає в Байрейт. Він виступає з ініціативою спорудження в цьому місті великого оперного театру, на сцені якого могли б йти німецькі опери. У 1872 році відбулася закладка будівлі нового театру – «Фестшпільгауса». 

Театр був спеціально збудований для постановки його тетралогії. Це був незвичний театр для тих часів – глядацька зала на 2000 місць, ряди якої подібно до грецького амфітеатру підіймались вгору, традиційних ярусів та лож не було. Вагнеру належить винайдення оркестрової ями, а також саме він запропонував вимикати освітлення у концертній залі під час виконання. Прем’єра тетралогії відбулася у серпні 1876 року.

Опера «Парсіфаль» стала вінцем творінь Вагнера. У цьому творі він дав остаточне вираження своїм найвищим релігійним та моральним концепціям. Композитор присвячує роботі над «Парсіфалем» свої останні п’ять років життя. 

У липні 1881 року проходить прем’єра «Парсіфаля» у Байройті, на якій присутні Брукнер, Ліст, Малер, Сен-Санс. Ця остання опера Вагнера відповідно до королівського указу могла виконуватися тільки в Байройті, і таке положення зберігалося аж до грудня 1903 року, коли “Парсіфаль” був поставлений у нью-йоркській «Метрополітен-опера».

Вагнер помер несподівано, 13 лютого 1883 року. Тіло композитора перевезли в Баварію і поховали в маєтку, де він провів останні роки життя, з усвідомленням того, що досяг всього, про що колись мріяв.

Вишиванка єднає українців

Кожен третій четвер травня Україна святкує День вишиванки.

Цьогоріч цей день припадає на 18 травня і працівники Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова провели онлайн захід для учнів 8-х класів  ЗЗСО № 4, присвячений українській вишиванці.

Учні дізналися, що вишиванка своїми витоками сягає в незапам’ятні часи - елементами вишиванки був прикрашений одяг скіфів, які проживали на наших землях ще до нашої ери. 

Зачепила увагу глядачів історія виникнення свята. Їх здивувало, що свято вишиванки насправді не таке старе, яким може здатися. Адже лише 2006 року студентка історичного факультету з Чернівців Леся Воронюк запропонувала акцію - у певний день прийти у вишиванках усією групою. Так з'явився Всесвітній день вишиванки. Спочатку в цей день вишиванки носили всього кілька десятків студентів і викладачів, але через деякий час свято стало всеукраїнським, а потім і всесвітнім. 

З цікавістю вони роздивлялися  різні техніки вишивки та дізналися, що символізують орнаменти українських вишиванок. Учні зрозуміли, що вишиванка відображає нашу національну традицію,вона є частиною генетичного коду українця, а тому так важливо  долучитися до свята - просто надягти вишиванку або будь-який інший одяг з українською вишивкою.

Цього дня до заходу приєдналися і старшокласники херсонських шкіл №№ 34, 54 і 55.

Унікальні фестивалі Норвегії

 В межах Тижня до Дня Європи 16 травня 2023 року учні 6-7 класів ЗЗСО № 54 разом з бібліотекарями відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова мандрували Норвегією і відвідали незвичайні “Крижані музичні фести”, які проводять у цій північній країні.

Спочатку вони побували у норвезькому місті Тромсе на Фестивалі північного сяйва і були зачаровані красою природного дійства, а також співом тюленя. 

Потім учні вирушили  на найпівнічніший музичний фестиваль у світі - Фестиваль Полярний джаз на Шпіцбергені. 

І, насамкінець, вони відвідали унікальний  фестиваль - Фестиваль крижаної музики у норвезькому містечку Гейло. Учні дізналися, що на цьому фестивалі все -  інструменти, майданчик та сцена, зроблено із замерзлої води та снігу. Вони мали змогу почути, як звучать інструменти з льоду. 

Працівники книгозбірні наголосили, що  Фестиваль крижаної музики привертає увагу громадськості до кліматичної кризи, оскільки танення крижаних шапок є однією з явних ознак глобального потепління.

Дорога до раю Поліни Райко: знайомство з творчістю художниці херсонських школярів

До 95-річчя художниці-землячки  Поліни Райко фахівці відділу мистецтв бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створили відео “До народних джерел”, яке запропонували переглянути учням восьмого класу ЗЗСО № 4 міста  Херсона.  

Старшокласники дізналися, що спонукало 69-річну  малоосвічену сільську жінку розмалювати свою садибу і перетворити її на мистецьку пам’ятку, справжній музей. Сама Поліна Райко постійно розповідала про важке життя, котре випало на її долю, і говорила, що дар малювання – це від Бога за всі страждання. 

З цікавістю вони розглядали малюнки Поліни  Андріївни – еталонний зразок наївного мистецтва. Учнів вразило те, що суміш наївного та народного мистецтва народилася саме в наш час. 

Попри те, що малювати професійно жінка ніде не вчилася, їй вдалося передати відчуття руху у своїх малюнках. 

Жаль, що сама художниця відійшла вже у вічність, а будинок,  за попередньою інформацією, зруйнували російські окупаційні війська.

З творчістю художниці-землячки Поліни Райко познайомилися також і старшокласники херсонських шкіл №№ 14, 16, 34, 53. 

Відео “До народних джерел” створено на основі каталогу робіт «Дорога до раю», який вийшов у 2005 році у межах програми малих проєктів Посольства Королівства Нідерландів.

Вишиванка — частина генетичного коду українця

 Незабаром, 18 травня ми будемо святкувати День вишиванки.

Всесвітній день вишиванки — молоде свято. Відзначати його почали лише в 2006 році, але за цей час воно стало дуже популярним, до того ж не тільки у нас, в Україні, а й за кордоном: українська діаспора у цей день виходить на площі міст у вишиванках.

Вишиванка — традиційний український одяг і разом з тим національний символ. Споконвіку сорочка, вишита дружиною або мамою, вважалася потужним оберегом від нещасть: кожен стібок зберігав у собі любов і тепло душі. У кожному регіоні України є свої традиції вишивання і символізм орнаментів, але незмінно лише одне: вишиванка — це частина генетичного коду українця.

Зараз День вишиванки має особливий сенс — українці змушені відстоювати свою національну автентичність і боротися за неї, віддаючи свої життя.

В умовах воєнного часу, в День вишиванки в Україні не проводяться марші та дефіле вишиванок, ярмарки, концерти чи інші масові заходи. Але долучитися до свята може будь-хто — потрібно просто надягти вишиванку або будь-який інший одяг з українською вишивкою.

Про історію цього свята та вишиванки загалом, про різні техніки та символізм орнаментів ви можете дізнатися, переглянувши відео, створене фахівцями відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова.

До народних джерел: Поліна Райко

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова продовжують поповнювати відеотеку книгозбірні. До 95-річчя художниці-землячки  Поліни Райко на основі каталогу робіт «Дорога до раю» створено відео “До народних джерел”.

Поліна (Пелагея) Андріївна Райко – українська художниця-самоучка в жанрі наївного мистецтва.

У 69-річному віці малоосвічена сільська жінка почала малювати і за кілька років до смерті перетворила свій будинок і двір на справжній музей настінного живопису. Її творчість живиться причинами глибоко психологічними: втративши за короткий час чоловіка, сина і доньку, літня господиня знайшла порятунок у розписі власної типової сільської хати монументальними фресками. 

Художниця розписала всі п'ять кімнат: стіни, стелі, двері будинку, а також ґанок і ворота свого двору. Малювала чайок і ангелів, риб і лебедів, Бога і Богородицю, себе з сестрами, дітей своїх. Все це на тлі мальовничих ландшафтів, списаних з навколишньої природи Нижнього Подніпров’я, релігійних сюжетів, як їх вона розуміла.

Творчий спадок Поліни Райко – це весь будинок, який охоронявся Законом України "Про охорону культурної спадщини", проте за попередньою інформацією російські війська зруйнували її будинок у місті Олешки під Херсоном, яке було окуповано 24 лютого 2022 року. 

Нині залишився документальний фільм «Дорога до раю», знятий херсонськими телевізійниками у 1998 році та однойменний каталог робіт художниці, який вийшов у 2005 році у межах програми малих проєктів Посольства Королівства Нідерландів.

Тож, познайомтеся з творчістю нашої землячки, переглянувши відео “До народних джерел”. Відео див. тут

Юрій Іщенко: штрихи до портрету

 5 травня виповнюється 85 років від дня народження Юрія Яковича Іщенка – українського композитора, уродженця Херсона. Навчався Юрій в Херсонській музичній школі по класу фортепіано у  О.С. Бородавкіної. Перші композиції  записав у 14 років. Це були дві п'єси для фортепіано: «Біля берегів Індії» і «Експромт». Творами хлопця зацікавився викладач  В.В. Павкович, який і допоміг Ю.Іщенку зробити перші кроки в композиторську професію. 

Коли він став студентом консерваторії, музика Лятошинського, Ревуцького, Штогаренка міцно увійшла в його життя. Юрій був свідком не лише багатьох прем'єр, але й процесу створення цієї музики – його новий вчитель А.Я.Штогаренко майже на кожному уроці ділився зі своїми студентами, щойно написаними  сторінками своїх творів. 

Після закінчення композиторського факультету по класу професора А. Я. Штогаренка (1955–1960) та аспірантури (1961–1964) він майже 40 років працював у Національній музичній Академії України, навчаючи та виховуючи молодих композиторів.     Педагогічну роботу Юрій Якович поєднував з плідною творчою діяльністю.  Становлення композиторського почерку Іщенка відбувалося  під впливом двох начал: з боку Штогаренка формувалося емоційне розкриття музики, а від шкільного вчителя В.В. Павковича та Б. Н. Лятошинського – інтелект. Сплав двох начал  отримав вихід в його творчості, тому сприймається музика Іщенка тільки у рівноцінному поєднанні емоційного та інтелектуального. 

У творчому доробку композитора – численні твори найрізноманітніших жанрів та форм від опер, симфоній та концертів (для скрипки, віолончелі, кларнету, гобою та фортепіано) – до камерних творів (серед яких 12 квартетів, квінтети, тріо, сонати для різних інструментів у супроводі фортепіано, цикли для фортепіано) та хорів. 

Як композитор Іщенко продовжував плідно розвивати традиції шкіл двох видатних українських композиторів — Бориса Лятошинського та Андрія Штогаренка. Найголовніша риса творчості Іщенка - вміння пропустити через себе різні музичні стилі, переплавити їх, інтегрувати і створити власний  неповторний стиль.

Юрій Якович – заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри композиції та оркестрування Національної музичної академії України ім. П. Чайковського, кандидат мистецтвознавства, лауреат Премії ім. Б. Лятошинського, лауреат Премії ім. М. Лисенка, лауреат Всеукраїнського конкурсу композиторів «Духовні псалми». За мега-цикл з трьох великих симфонічних творів «Хваліте Господа з небес», «Душе моя», «Херувимська» (2012 р.) у 2015 році отримав мистецьку премію «Київ» імені Артемія Веделя.

   Юрій Якович Іщенко пішов із життя 15 травня 2021.

Народному артисту України Василю Зінкевичу – 78

1 травня святкує День народження народний артист України Василь Іванович Зінкевич. Зінкевич не мав жодної музичної освіти, але, коли вже став відомим співаком, своєю «консерваторією» називав рідне село: «Українське село — це своєрідна академія високої моралі. (...) Де б не бував, в яких далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі, навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій український народ».

Василь Зінкевич був чудовим танцівником і дизайнером — саме так почалася його співпраця з ВІА, або вокально-інструментальними ансамблями, ще коли він і гадки не мав, що буде співати. Після служби в армії юнак приїхав до міста Вижниці закінчувати навчання в художньому училищі прикладного мистецтва. Тоді ж він став першим художнім керівником народного ансамблю танцю «Смеречина» (не плутати з ВІА «Смерічка», який з'явиться в житті Зінкевича дуже скоро) й окрім постановок також створював усі сценічні костюми колективу.

Декілька танців у його постановці увійшли до Золотого фонду українського мистецтва, а розроблені ним костюми експонувалися навіть на виставках у Парижі. Зінкевич — автор знаменитої хореографічної композиції «Буковинська мозаїка».

Василь Зінкевич народився в селі Васьківці Хмельницької області. Його батько Іван був ветеринаром, а також регентом церковного хору, мав чудовий голос і часто співав народних пісень. Мати Ганна була колгоспною працівницею, але знаходила час для вишивання, в чому була неперевершеною майстринею. Оповідають, що вона вміла робити дивовижні квіти з підручних матеріалів — і це вплине на вибір першої професії Василя.

Також був новатором у моді — поєднував народні мотиви із сучасними фасонами. Ще у часи його студентства за його ескізами шили вбрання для ансамблів.

  Саме тоді композитор Левко Дутківський створює легендарний ансамбль «Смерічка», солістами і зірками якого стають Василь Зінкевич і Назарій Яремчук, і який до невпізнання змінить історію української музики. 

Тріо Зінкевича, Яремчука й Івасюка пов'язувала не лише сцена — вони були друзями й навіть разом ходили в гірські походи. Згодом, після трагічної смерті Івасюка, Зінкевич з Яремчуком, попри заборону на зібрання, не побоялися відвідати його похорон, який перетворився на мітинг непокори радянській владі.

«Участь публічної людини у похованні Івасюка— це був виклик системі, що псувала життя страхом через спрут КДБ. Табу навіть на ім’я великого композитора й автора пісень діяло ще довго. Однак у 1980-му в ефірі Центрального ТБ з’явилася передача, у якій Василь Зінкевич заспівав як реквієм Володимиру його ж пісню «Літо пізніх жоржин» (Ротару виконала «Кленовий вогонь»). Це був вияв позиції», — пише дослідниця біографії Зінкевича Оксана Коваленко.

Переїхавши до Луцька, Василь Зінкевич стає солістом волинського ВІА «Світязь» під керівництвом Валерія Громцева. Гурт швидко підіймається на хвилю популярності, а Зінкевич стає найпопулярнішим співаком в Україні.

Зінкевич захоплюється етнографією і фольклором, сам моделює сценічні костюми для ансамблю, неодмінно беручи на гастролі етюдник. Знімається у фільмах-концертах Українського телебачення «Мелодії голубих озер», «Червона Рута. Десять років потому», «Музика весни», «Відлуння його життя», «Червона Рута Володимира Івасюка», «Мереживо його доріг» та інших.

Саме в його виконанні стали відомими пісні на музику Івасюка «Тільки раз цвіте любов», та «Світ без тебе», а також інших композиторів, які вже стали класикою — «Тече вода», «Кличу тебе», «Забудь печаль», «Скрипка грає».

У 1986 році, вже маючи звання заслуженого артиста України і народного артиста України Василь Зінкевич вирішує здобути другу освіту — і навчається в Рівненському інституті культури на режисера.

Про особисте життя Зінкевича відомо мало, адже він ніколи не ділився ним із журналістами — його знають як непублічну зірку. Співак має двох синів, Богдана і Василя, які теж свого часу долучилися до музичної сцени, проте до її хіп-хоп крила.

Василь Зінкевич-молодший заснував разом з Сашком Положинським гурт «Тартак», а Богдан Зінкевич був клавішником із прізвиськом Zinchek у гурті «Основний показник».

Творчість Зінкевича не лишилася не поміченою державою — він почесний громадянин Луцька, має звання Героя України, Державну премію Шевченка, свою зірку на «Алеї зірок» у Києві та чималу кількість інших нагород.

Поступово Зінкевич вирішив піти з публічної сфери, хоча концерти періодично давав — востаннє в 2021 році в київському «Палаці Україна».