Палітра натхнення

У відділі мистецтв Херсонськоі обласноі бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова відкрилась виставка живопису молодої херсонськоі художниці Оксани Ліпей «Палітра натхнення». Вона лише починає свій творчий шлях після закінчення в минулому році навчання на кафедрі образотворчого мистецтва і дизайну Херсонського державного університета. 

На виставці можна помилуватися натюрмортами, зачаровують пейзаж та особливо притягують погляд портрети. Робіт небагато - все, що вдалося врятувати Оксані від води після руйнування російськими військами Каховськоі ГЕС та від постійних обстрілів ворогом рідної домівки. 

Художниця ще в пошуку своєї манери , улюбленої техніки…

Велике враження на неі справили пейзажі , краєвиди та акварелі відомих художників-земляків Володимира Чуприни та Анатолія Бикова. Саме вир почуттів та емоцій , викликаний картинами цих митців, побачених під час відвідувань із класом Херсонського обласного художнього музею ім. О. Шовкуненка, і став поштовхом до початку занять живописом, власного творчого шляху.

У знаменитих земляків, на іх картинах вона вчилась, набиралась досвіду та майстерності. 

Надалі «провідником» у іі зростанні  стала творчісь Олександра Мурашка. Його картинами «Благовіщення», «Тетяна», «Портрет Маргарити»… вона захоплювалась, намагалась копіювати, повторити.

Оксана багато працює над своєю технікою малюнку, живопису, удосконалює свої роботи. Як і вчителі та наставники, перевагу віддає портрету. А це, як вона говорить, - складний жанр, який дається тяжкою, кропіткою працею. 

Крім портретів, художниця полюбляє писати натюрморти - яскраві, колоритні. Працюючи над ними, вона, ніби, відпочиває душею. А багата палітра олійних фарб дозволяє передати красу і багатство щедрої херсонськоі землі, яка, незважаючи на страшні рани і жахливі руйнування,  не перестає радувати та дивувати.

Багато картин Оксана дарувала і дарує рідним, друзям - розлітаються вони по всьому світу, як згадка про рідну домівку, теплий південний зранкний край.

Нині Оксана передає свої знання і вміння дітям - вчить юних херсонців малюнку та живопису.  І, безперечно, продовжує, незважаючи ні на що, писати картини, удосконалювати свою майстерність, прагнути до нового, сповнена ідей і мрій. А ще, як і всі херсонці - з нетерпінням чекає визволення Лівобережжя, зменшення обстрілів і Перемогу!

Магія українського віночку

Цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” поповнився ще одним етноколажем – “Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино”, з яким  фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова познайомили онлайн учнів херсонської гімназії № 6 та 16, ХНВК № 11, Голопристанського ліцею № 2  та  Херсонського вищого професійного комерційного училища (15).

Переглянувши відео учасники заходу дізналися  про багатовікову історію українського вінка та культуру його носіння. Вони були здивовані величезною кількістю вінків, які були різними за складом та призначенням, а також існуванням обрядових вінків, які одягали на свята.

Школярі довідалися, що за допомогою головних уборів і вінків наші предки прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини. Задля цього у вінок впліталися квіти-обереги.

Також учні почули  розповідь про особливості підбору квітів і стрічок для вінка та побачили багато яскравих ілюстрацій до розповіді. 

Восьмикласники пересвідчилися, що наша національна спадщина є нашим багатством, яке об’єднує нас з нашими пращурами.

Дізнатися більше про український віночок можна, переглянувши відео, створене в межах загально бібліотечного проєкту “Погляд з історії”.

До речі, У Вінниці цієї п’ятниці, 14 червня 2024 року відзначатимуть День українського віночка. Більш детально тут

Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино

Здавна одним з елементів українського народного одягу у дівчат був віночок. Така прикраса стала дуже популярною і сьогодні. Неможливо уявити україночку без яскравого віночка на голові. Його носили лише неодружені дівчата. Розмаїття українських вінків просто вражає: магічні, звичаєві, ритуальні та вікові — разом більше 77 видів.

Наші бабусі вважали, що віночок не просто елемент одягу, а й оберіг. Проте, щоб він “працював” потрібно правильно підбирати квіти та трави для нього. 

 Продовжуючи цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили етноколаж “Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино”. Ця розповідь про особливості підбору квітів та стрічок для вінка, про його історію, символіку та захисну силу. 

Наша національна спадщина є нашим багатством, яке об’єднує нас з нашими пращурами та одне з одним, ми – один єдиний народ, який повинен берегти свою багатовікову історію, культуру та традиції, передавати її дітям та онукам. 

Запрошуємо переглянути відео “Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино”, створене в межах загально бібліотечного проєкту “Погляд з історії”.

Увічнені миттєвості Василя Рилєєва

29 травня минає 80 років відомому херсонському фотохудожнику, заслуженому діячу мистецтв України, члену Національної спілки журналістів України, учаснику і дипломанту вітчизняних та міжнародних виставок Василю Петровичу Рилєєву (1944 -2021).

Трудова біографія Василя Петровича Рилєєва розпочалася в 1963 році на Херсонському суднобудівному заводі, де він став працювати учнем слюсаря-дизеліста. Саме з рідного дизельного цеху і розпочалася його кар’єра управлінця, апогеєм якої стала робота на посаді заступника голови Херсонської обласної державної адміністрації. 

Але особливе місце в його житті зайняла фотографія. Ще, коли він працював на заводі, за його ініціативи було організовано заводський фотоклуб «Клотик», який він і очолив. З того часу все життя Василя Петровича було пов’язане з фотокамерою, фотомистецтвом.

Як говорив сам митець, до фотографії його привело захоплення живописом і поезією. І, дійсно, від живопису у пана Василя композиційна майстерність, дар бачити красу світу через його колір, а від поезії - бачити незвичайне в звичайному, уміння вибрати найбільш значимий, влучний момент. 

Василь Петрович працював у трьох основних жанрах: репортажі, портрети та пейзажі. Він  був учасником і дипломантом багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних фотовиставок. Має звання «Художник міжнародної федерації фотомистецтва»(AFIAP).

Результатом творчих досягнень митця стали фотоальбоми «Поезія життя», «Подорожні етюди», фотокалендарів, цикл телерадіопередач про видатних діячів культури і мистецтва.

Більшість його робіт присвячені саме красі рідної Херсонщини, мальовничим краєвидам та  туристичним родзинкам. 

Заслуговують уваги і роботи майстра, присвячені театру. 

На його фото – “живі” сцени з вистав Херсонського академічного муздрамтеатру ім.Миколи Куліша й учасників щорічного фестивалю “Мельпомена Таврії”. Вони, без сумніву, порадують як професіоналів і аматорів фотомистецтва, так і прихильників музи драматургії. Адже здатні повернути кожному незабутні хвилини співпереживання з тим, що відбувалося на сцені, що тривожило, радувало, викликало бурю емоцій. 

Василя Рилєєва не стало на 77-му році життя від ускладнень Covid -19. Разом із фотомайстром закінчилась ціла епоха в світі фотомистецтва Херсонщини.

Світоч українського живопису

Друзі! Продовжуємо згадувати талановитих митців, призабутих та мало відомих. Серед них - Микола Мурашко  – видатний художник, графік, живописець, талановитий педагог, засновник Київської рисувальної школи, якому 20 травня 2024 року виповнюється 180 років від дня народження . 

Микола Мурашко народився в 1844 році в Глухові на Чернігівщині (нині Сумщина). Інтерес до малювання став проявляти ще в дитинстві. Навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Хоча через хворобу навчання не завершив. Близько товаришував з Іллєю Рєпіним.

 У роки навчання молодий художник зарекомендував себе як неабиякий графік, про що свідчить створений ним у 1864-1867 літографічний портрет Тараса Шевченка. Висока техніка виконання твору — чіткий, реалістичний рисунок, впевнене ліплення форми, викінченість — допомогли митцеві створити натхненний образ Великого Кобзаря, дати глибоку психологічну характеристику поета. Портрет Тараса Шевченка не тільки творча удача Мурашка, а й один із найяскравіших і високохудожніх зображень великого поета в українському мистецтві.

Наприкінці 1870-х посилено займається пейзажним живописом, наполегливо і сумлінно вивчаючи природу. «Почуваю, — згадував сам художник, — що мила, любима мною природа не відпускає мене, не навчивши чого-небудь». 

У 1880-1890-х створює низку пейзажів — «Річка Тетерів», «Коростишів» (1886), «Крим» (1892), «Берег Алупки» (1894), «Ай-Петрі», «Мечеть» (1897), «Млин», «У парку», «Вид Боярки» тощо, які експонує на київських і петербурзьких художніх виставках. Усі ці роботи високо оцінювалися тогочасною художньою критикою, а окремі були придбані для музею Академії художеств. 

Однак пріоритетним напрямом його діяльності була викладацька. Він 1875-го заснував Київську рисувальну школу. Вивчав досвід викладання у найкращих закордонних школах, який потім застосовував для навчання майбутніх художників, організовував у Києві щорічні виставки. «У Рисувальній школі навчалися всі, хто хотів і мав здібності, – згадував правнук Миколи Мурашка Володимир Молярів. – Школа не  брала грошей з бідних і талановитих, ще й платила їм стипендію. За 26 років школу закінчили близько двох тисяч чоловік. Це і солдати, і селяни, і діти селян. Там Микола Іванович зібрав багато однодумців – тих, хто після закінчення Академії повернувся в Україну». 

Довгий час школу підтримував меценат Іван Терещенко. Тут вчилися та викладали Казимір Малевич, Олександр Мурашко, Михайло Врубель, Іван Селезньов, Микола Пимоненко. У системі виховання, наявній у Київській рисувальній школі, були відбиті досягнення тогочасних навчальних закладів, зокрема Академії художеств. М. І. Мурашко прагнув використати усе позитивне і цінне, що було створене академічною системою виховання, критично підходячи до застарілих, рутинних прийомів і методів. 

Митець застосовував прогресивні методи підготовки учнів, в основі яких — вимоги малювання з натури, суворого дотримання принципу «від легкого — до складнішого», забезпечення індивідуального підходу до кожного учня, всебічної художньої освіти, органічного поєднання спеціальної та загальноосвітньої підготовки. Школа проіснувала понад 25 років і була закрита 22 травня 1901.

З його ініціативи, починаючи з 1877, в Києві почали щорічно організовуватися художні виставки, на яких були представлені твори видатних російських, українських і зарубіжних художників-реалістів. У виставках експонували свої твори такі видатні митці, як Сергій Світославський, Є. Вжещ, Володимир Орловський, Михайло Яровий, М Галимоеський, Киріак Костанді, Г. Ладиженський, Р. Судковський, Опанас Сластіон, І. Рєпін, В. Верещагін, В. Полєнов, І. Шишкін та ін.

Останні роки життя провів у Бучі, на той час, селищі поблизу Києва, цілком віддаючись творчій роботі. 

Помер Микола Мурашко 9 вересня (22 вересня) 1909 у Бучі. Похований на Лук’янівському цвинтарі Києва .

Усе своє життя і творчу наснагу спрямував на виховання українських художників, прищеплюючи своїм вихованцям любов до мистецтва. Багато його учнів продовжили і розвинули в українському мистецтві традиції реалістичного живопису, закладені Київською рисувальною школою М. Мурашка.

Сьогодні піксель – наша вишиванка

 

16 травня  українці відзначають День вишиванки-2024 –  свято нашого національного одягу. Українці пишаються своїми вишиванками та передають їхні традиції з покоління в покоління. Український вишитий одяг має тисячолітню історію та особливі візерунки у різних регіонах. 

До Дня вишиванки фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили етноколаж “Сьогодні піксель – наша вишиванка”  із циклу “Українська спадщина: повернення до традицій” в межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”. До заходу були запрошена шкільна спільнота Херсона, зокрема ЗЗСО №№ 4, 11, 53, 55 та гімназій №№ 6, 14, 16. Також до перегляду приєдналися учні Голопристанського ліцею № 2, ДПТНЗ «Херсонський професійний ліцей зв’язку та поліграфії»,  Херсонського вищого професійного комерційного училища (15) та ВСП “Херсонський гідрометеорологічний фаховий коледж ОДЕКУ”. 

Учасники заходу дізналися, що символіка елементів вишиванки має дуже сильний вплив на життя того, хто її носить. Також учні почули, що геометричні візерунки позначають стихії природи та родючість землі, а рослинні та квіткові орнаменти здавна символізують сімейне щастя і материнську любов.  Школярі побачили багато зразків вишиванок різних областей України, адже кожен регіон має свої унікальні візерунки та техніки. Та, незважаючи та ці відмінності, нас вона єднає як символ патріотизму та нерозривного зв'язку поколінь. 

Переглянувши відео, старшокласники зрозуміли,  чому Валерій Залужний назвав ПІКСЕЛЬ нашою вишиванкою на сьогодні, адже вишиванка — це оберіг, а український піксель це вишиванка, створена війною.

Дізнатися про всі різноманіття вишиванок, залежно від регіону нашої країни, можна переглянувши відео ТУТ

Код нації

Вишиванка ще з давніх давен супроводжувала український народ і була для них символом нескореності й того, що вони є українцями. Сорочки, вишиті спеціальними символами, носили козаки-характерники (деякі зразки збереглись до нині). Чумаки довіряли прання своєї сорочки лише одній єдиній дівчині. А воїни УПА носили з собою чорні вишиванки на випадок раптової смерті. Тисячі людей через ті вишиті сорочки страшенно страждали, гинули, терпіли голод.

«Код нації» – так називають українську вишиванку.  Це родинний оберіг, вона має надзвичайно давнє походження. Колір, форма, крій, матеріал, орнамент – все має значення і разом створює енергетичний заряд речі. Крім зовнішньої краси, в орнаментах зашифровані захисні обереги від злих сил. 

В кожному регіоні України ці орнаменти відрізнялися за кольором і за зображенням символів, ще зі слов'янської міфології. Найкращі візерунки-обереги вишивали люблячі жіночі руки мами, дружини, бабусі. Крім сорочок вишивкою прикрашали вінчальні рушники, ікони, хоругви, елементи домашнього декору – скатертини і подушки. Але найважливішою була і залишається саме сорочка-вишиванка. Наші предки могли з першого погляду визначити звідки родом чоловік за його сорочкою. 

У залежності від історичного регіону України деталі і тематика орнаменту вишиванок відрізняються, про що можна дізнатися, переглянувши етноколаж “Сьогодні піксель – наша вишиванка”  із циклу “Українська спадщина: повернення до традицій”. Відео створене працівниками відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова в межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”.

Як із початком цинічної російської збройної агресії в Криму та на сході України в 2014 році, так і після широкомасштабної збройної агресії та вторгнення росії в Україну в 2022 -му, українська вишита сорочка стала символом української сили, ознакою сміливості, сучасною зброєю проти ворога. Вона є символом української нескореності та свободи.

Сьогодні, боронячи Україну від рашизму, воїни змінили свої ошатні вишиванки на камуфляж. Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний назвав військовий піксель на сьогодні українською вишиванкою. 

Вишитий одяг є національною гордістю українців, тому пропонуємо детальніше ознайомитися з символікою елементів вишиванки та орнаментами кожного регіону України.