Палітра натхнення

У відділі мистецтв Херсонськоі обласноі бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова відкрилась виставка живопису молодої херсонськоі художниці Оксани Ліпей «Палітра натхнення». Вона лише починає свій творчий шлях після закінчення в минулому році навчання на кафедрі образотворчого мистецтва і дизайну Херсонського державного університета. 

На виставці можна помилуватися натюрмортами, зачаровують пейзаж та особливо притягують погляд портрети. Робіт небагато - все, що вдалося врятувати Оксані від води після руйнування російськими військами Каховськоі ГЕС та від постійних обстрілів ворогом рідної домівки. 

Художниця ще в пошуку своєї манери , улюбленої техніки…

Велике враження на неі справили пейзажі , краєвиди та акварелі відомих художників-земляків Володимира Чуприни та Анатолія Бикова. Саме вир почуттів та емоцій , викликаний картинами цих митців, побачених під час відвідувань із класом Херсонського обласного художнього музею ім. О. Шовкуненка, і став поштовхом до початку занять живописом, власного творчого шляху.

У знаменитих земляків, на іх картинах вона вчилась, набиралась досвіду та майстерності. 

Надалі «провідником» у іі зростанні  стала творчісь Олександра Мурашка. Його картинами «Благовіщення», «Тетяна», «Портрет Маргарити»… вона захоплювалась, намагалась копіювати, повторити.

Оксана багато працює над своєю технікою малюнку, живопису, удосконалює свої роботи. Як і вчителі та наставники, перевагу віддає портрету. А це, як вона говорить, - складний жанр, який дається тяжкою, кропіткою працею. 

Крім портретів, художниця полюбляє писати натюрморти - яскраві, колоритні. Працюючи над ними, вона, ніби, відпочиває душею. А багата палітра олійних фарб дозволяє передати красу і багатство щедрої херсонськоі землі, яка, незважаючи на страшні рани і жахливі руйнування,  не перестає радувати та дивувати.

Багато картин Оксана дарувала і дарує рідним, друзям - розлітаються вони по всьому світу, як згадка про рідну домівку, теплий південний зранкний край.

Нині Оксана передає свої знання і вміння дітям - вчить юних херсонців малюнку та живопису.  І, безперечно, продовжує, незважаючи ні на що, писати картини, удосконалювати свою майстерність, прагнути до нового, сповнена ідей і мрій. А ще, як і всі херсонці - з нетерпінням чекає визволення Лівобережжя, зменшення обстрілів і Перемогу!

Майстер ліричного пейзажу

 

20 квітня 2024 року  минає 100 років талановитому  живописцю, народному художнику України Георгію Чернявському.

 Народився художник 20 квітня 1924 року у м. Катеринославі (нині м. Дніпро). З раннього дитинства в нього виявилися здібності до малювання. Тому одразу після школи хлопець вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке не зміг закінчити через війну. Юнаком пішов на фронт, пройшов славетний бойовий шлях, був нагороджений орденами та медалями.  Після війни, закінчивши, спочатку училище, а потім і Київський державний художній інститут  з відзнакою, Георгій Георгійович повернувся повернувся до рідного міста, де працював педагогом з живопису та директором Дніпропетровського державного художнього училища (1955–1964). 

Визнаючи талант та організаторські здібності Георгія Георгійовича Чернявського, вже за два роки його призначають головою Дніпропетровської організації Спілки художників України. Саме завдяки старанням Чернявського у Дніпропетровську з’явилася унікальна споруда, на першому поверсі якої було обладнано виставкову залу і кімнати, в яких розмістилося правління Спілки художників, другий та третій поверхи зайняли житлові приміщення, а на четвертому розташували майстерні. Серед городян ця споруда відома як «будинок художників», вона і нині існує. А меморіальні дошки на її фасаді нагадують дніпрянам про славетну плеяду художників, що жили та творили у цих стінах.

 У 1974 році Чернявський переїхав до Києва, де працював секретарем правління Спілки художників СРСР  і водночас викладав спецдисципліни у Київському художньому інституті. В цей час він почав освоювати техніку акварелі та постійно приймав участь у роботі творчої групи акварелістів.

 Починаючи з 50-х років, митець  брав участь у багатьох художніх виставках.

Фантастична працездатність живописця вражала оточуючих. Він активно займався громадською та викладацькою діяльністю, постійно вирушав у творчі відрядження за новими враженнями. Багато мандруючи країною, привозив чудові пейзажі, працюючи над цілими серіями картин водночас. 

Повний вражень від мандрівок та творчих задумів, Георгій Чернявський мріяв написати книгу своїх спогадів та велику серію картин, присвячених красі рідної України, але не встиг зробити цього. На жаль, значна частина творчого спадку живописця втрачена. Після повернення картин із посмертної московської виставки вони зберігалися у майстерні та згодом зникли за нез’ясованих обставин.

Пішов із життя Георгій Георгійович 31 березня 1981 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Твори майстра зберігаються у Національному художньому музеї (м. Київ), художніх музеях Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя, Полтави, у Дніпропетровському історичному музеї ім. Яворницького, Музеї українського живопису (м. Дніпро), приватних колекціях.

Художник і педагог Тимофій Сафонов

 

4 лютого минає 150 років від дня народження Тимофія Сафонова. На жаль, не кожному пересічному українцю знайоме це прізвище. А, разом з тим, він – відомий український живописець, педагог, професор, один із організаторів художньої освіти в Україні і фундаторів Української Академії мистецтв, котрий залишив по собі незабутній слід в розвитку українського живопису і в історії українського мистецтва. 

Народився  Тимофій Сафонов 4 лютого 1873 року в Києві. Здобуває середню освіту та закінчує престижну школу малювання художника Миколи Мурашка. Вищу художню освіту отримує в Петербурзькій Академії мистецтв у Іллі Рєпіна. Ще студентом у 1894-1895 роках допомагав В. М. Васнєцову і М.В.Нестєрову розписувати інтер’єр Володимирського собору в Києві.

Після закінчення навчання з 1897 по 1902 рік працював у Києві, написав багато етюдів, картин, заснував свої курси живопису і малювання. В 1902—1903 роках Т.О.Сафонов разом з відомим художником М.В.Нестєровим працював над розписом церкви в грузинському стилі в місті Абас-Тумані на Кавказі.

У 1904 році в Кременці відкривається комерційне училище, куди Т.О.Сафонов був запрошений на посаду викладача малювання. Десять років роботи у Кременці (1904—1914) були періодом розквіту його творчості. «Думи мої, думи» (1911) — полотно, написане до Шевченківської річниці, було представлене в 1914 році на Всесвітній виставці в Парижі. Його педагогічний талант і організаторські здібності були відзначені. 2 травня 1906 року нагороджений орденом святого Станіслава III ступеня. Тимофій Олексійович організовує курси малювання, де безкоштовно могли навчатись діти бідняків.

Талановитий митець постійно виставляється на численних художніх виставках, його твори ніколи не були поза увагою шанувальників художнього мистецтва і художньої критики. 1912 року, наприклад, на художній виставці в Катеринославі його роботи були відзначені золотою медаллю. А наступного року на Київській Всеросійській фабрично-заводській і науково-художній виставці він здобуває Велику золоту медаль.

Лихоліття першої світової війни і турбота про безпеку сім’ї змушують Тимофія Сафонова з дружиною та трьома доньками в 1914 році переїхати з прифронтового Кременця до віддаленого від фронту Ромна, де в реальному училищі з’явилася вакансія викладача креслення та малювання. Пізніше працює в жіночій гімназії.

Тимофій Олексійович і в Ромні не зрадив своєму покликанню. Окрім викладання в реальному училищі, він організовує безкоштовні курси з малювання для молоді, бере участь в художніх виставках, що тоді влаштовувалися в місті, організовує благодійні художні виставки для збору коштів на утримання бідних реалістів

Але незабаром родина художника і педагога Сафонова переїздить до Києва, де Тимофій Олексійович влаштовується вчителем у Київському реальному училищі, пізніше – в педагогічному технікумі, в Київському інституті народної освіти, керує відділом художньої освіти при Народному комісаріаті освіти, є активним учасником творення української Академії мистецтв.

У 1920 році митець в одній із кімнат своєї квартири організовує художню студію, яка проіснувала до 29 травня 1930 року, дня смерті художника.

Трагічною була доля і художнього доробку митця, адже майже всі його роботи були знищені в роки Великої Вітчизняної війни під час окупації Києва. Лише декілька невеликих робіт збереглося в дочки художника Ніни, три з яких вона в 1980 році передала до Роменського краєзнавчого музею.