Магія української хустки

 

7 грудня відзначають Всесвітній день української хустки. Це неофіційне свято започаткували у 2019 році. Засновано свято з метою об’єднання жінок різних професій, віку та національності для збереження українських традицій. 

З нагоди свята фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова познайомили на платформі ZOOM учнів 7-8-х класів ЗЗСО № 4 з етноколажем “Берегиня долі – українська хустка”, який поповнив цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” у межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”. 

Відеорозповідь також переглянули онлайн учні та вчителі херсонських закладів освіти: гімназій № 14 і 16, ХНВК № 11, ліцею № 6, ЗЗСО №53,  Херсонського вищого професійного комерційного училища (15),  Херсонського кооперативного економіко-правового фахового коледжу, Херсонського гідрометеорологічного фахового коледжу та Голопристанського ліцею № 2 .

Учасники заходу дізналися про невід’ємну частину української культурної спадщини – українську хустку, яка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Вони з цікавістю розглядали ілюстрації, що доповнювали розповідь. А також відео, у яких показували різні стародавні способи носіння хустки. З хустиною пов’язано багато традицій, звичаїв та обрядів. Зокрема, глядачі побачили весільний обряд “покривання молодої”. 

Хустка продовжує залишатися вживаним елементом і в сучасному вбранні. Українські дизайнери створюють нові сучасні моделі. Тут поєднуються стримані кольори та витончені малюнки, яскраві фарби й ніжні візерунки, що відзначають ніжність і вишуканість українок, їхню природну красу. Особливо сподобалися хустини херсонської майстрині Олени Маляренко з чудовими назвами  – “Сонячне плесо”, “Павичі”, “Голубине небо”.

А на завершення відеорозповіді учні прослухали  вірш “Кольорова хустка” херсонської поетеси Любові Петрівни Пронько-Ященко.

Тож, запрошуємо до перегляду тут

Берегиня долі – українська хустка

Український народ має свою мову, історію, традиції. Цей багатющий скарб ми повинні оберігати і передавати нашим дітям, внукам, щоб зберегти генетичну пам’ять нашого народу і не перервати зв’язок поколінь. Надбані нашими предками цінності є найдорожчою скарбницею духовної культури українського народу. 

У межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії” у 2024 році фахівцями відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створено цикл етноколажів “Українська спадщина: повернення до традицій”. Користувачі книгозбірні вже мали змогу переглянути відео про  українські прикраси та віночки, вишиванки та гопак.

 А сьогодні пропонуємо розповідь “Берегиня долі – українська хустка”.

Хустка для українок – це не просто головний убір, це річ символічна, знакова, і є нашою культурною спадщиною. Хустка поєднувала жіночі покоління і передавалася як сімейна цінність від матері до дочки, це була родинна реліквія. Вона є оберегом жінки з давніх-давен.

Національна особливість давньої української хустки полягала у тому, що вона була білого кольору.

А сьогодні хустина – це необмежений простір для творчості. І це підтвержують кадри з хустинами різних дизайнерів, а зокрема і херсонської письменниці, поетки, художниці та майстрині Олени Маляренко. 

Які хустки були в Україні? Яким чином їх прикрашали українки? Як носили? Які звичаї та обряди пов’язані з жіночою хусткою? Про все це дізнаєтеся, переглянувши відео. 

Тож, запрошуємо до перегляду

Гопак – як дух козацької стихії

1 жовтня відзначається День українського козацтва. До цього свята фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили етноколаж “Гопак – як дух козацької стихії”, який поповнив  цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” в межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”. 

Український танець займає значне місце серед культурних надбань нашого народу. Протягом багатовікової історії українські танці збагачувалися і видозмінювалися. І до таких танців належить гопак, старовинний український танець, що давно вже став національним. У ньому знаходить своє відображення героїзм боротьби, національні традиції, культурні та мистецькі цінності українського народу. У традиційних рухах емоційного гопака збереглися не тільки духовність і містика глибини тисячоліть, але і гармонійна система стародавнього військового мистецтва наших предків. І завдяки цьому гопак знайшов своє втілення у двох формах: як танець та як бойове мистецтво. 

Особливою рисою його є демонстрація сили, спритності, героїзму та шляхетності. Сам танець відображає у собі усю широту української душі, та давно вже став візитівкою української культури. Гопак змальовує своєрідний діалог, в якому чоловіки демонструють свій характер, силу та мужність, а дівчата – свою витонченість та красу.

 Про історію виникнення гопака, його розвиток та зв’язок з козацтвом і розповідає етноколаж “Гопак – як дух козацької стихії”, який пропонуємо вашій увазі.

«Маестро Космос» Сергій Параджанов

Сто років тому, 9 січня 1924 року, у Тифлісі, у вірменській родині народився хлопчик Саркіс – в майбутньому знаменитий на увесь світ режисер-авангардист Сергій Параджанов. Йому судилося зняти кілька фільмів, визнаних шедеврами, потрапити до радянської в'язниці, вижити там у найважчих умовах і стати одним із найвидатніших кінорежисерів ХХ століття. 

Приїхавши на початку 1950-х років працювати в Київ,  Параджанов зняв кілька типово соцреалістичних фільмів і низку документальних та науково-популярних картин, які допомогли йому знайти власний стиль.  Справжнім вибухом у кіномистецтві стала екранізація Параджановим твору Михайла Коцюбинського – картина “Тіні забутих предків”. Фільм став однією з найяскравіших подій радянського кінематографу 60-х років. До Сергія Параджанова у 1964 році прийшла міжнародна слава. 

Фільм вийшов українською мовою і не був дубльований російською, що було для того часу майже нечуваним. Параджанов одразу став знаменитістю, відомим режисером, а влада побачила в ньому ще й українського націоналіста. Він потоваришував з дисидентами і не приховував свого невдоволення культурною політикою Радянського Союзу. Ще й під час прем’єрного показу здійнявся протест проти арештів української інтелігенції. Почалися переслідування режисера, а згодом і арешт, в’язниця за надуманими звинуваченнями.

Окрім “Тіней забутих предків”, важливими стрічками Сергія Параджанова є “Ашиб-керіб” та “Колір граната” – картина, яка за кордоном вважається одним із найзначніших творів світового кіно. Сергій Йосипович вмів все – намалювати, змайструвати декорацію, пошити костюм, написати (наспівати) сценарій, загримувати, вибрати актора, поставити сценічний танок, розвести мізансцену, закомпонувати кадр... 

Параджанов ще й художником був. На професійному рівні він працював з технікою колажу, графічного малюнка, виготовляв ляльки та декорував предмети одягу.  

Фахівці відділу мистецтв створили до 100-річчя від дня народження творця візитної картки українського «поетичного кіно» відео із циклу “Знакові постаті української культури” – “«Маестро Космос» Сергій Параджанов”.

Тож, тепер всіх бажаючих дізнатися більше про життя та творчість Сергія Параджанова  запрошуємо до перегляду мистецької розвідки, створеної у межах бібліотечного проєкту “Погляд з історії”. 

Магія українського віночку

Цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” поповнився ще одним етноколажем – “Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино”, з яким  фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова познайомили онлайн учнів херсонської гімназії № 6 та 16, ХНВК № 11, Голопристанського ліцею № 2  та  Херсонського вищого професійного комерційного училища (15).

Переглянувши відео учасники заходу дізналися  про багатовікову історію українського вінка та культуру його носіння. Вони були здивовані величезною кількістю вінків, які були різними за складом та призначенням, а також існуванням обрядових вінків, які одягали на свята.

Школярі довідалися, що за допомогою головних уборів і вінків наші предки прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини. Задля цього у вінок впліталися квіти-обереги.

Також учні почули  розповідь про особливості підбору квітів і стрічок для вінка та побачили багато яскравих ілюстрацій до розповіді. 

Восьмикласники пересвідчилися, що наша національна спадщина є нашим багатством, яке об’єднує нас з нашими пращурами.

Дізнатися більше про український віночок можна, переглянувши відео, створене в межах загально бібліотечного проєкту “Погляд з історії”.

До речі, У Вінниці цієї п’ятниці, 14 червня 2024 року відзначатимуть День українського віночка. Більш детально тут

Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино

Здавна одним з елементів українського народного одягу у дівчат був віночок. Така прикраса стала дуже популярною і сьогодні. Неможливо уявити україночку без яскравого віночка на голові. Його носили лише неодружені дівчата. Розмаїття українських вінків просто вражає: магічні, звичаєві, ритуальні та вікові — разом більше 77 видів.

Наші бабусі вважали, що віночок не просто елемент одягу, а й оберіг. Проте, щоб він “працював” потрібно правильно підбирати квіти та трави для нього. 

 Продовжуючи цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили етноколаж “Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино”. Ця розповідь про особливості підбору квітів та стрічок для вінка, про його історію, символіку та захисну силу. 

Наша національна спадщина є нашим багатством, яке об’єднує нас з нашими пращурами та одне з одним, ми – один єдиний народ, який повинен берегти свою багатовікову історію, культуру та традиції, передавати її дітям та онукам. 

Запрошуємо переглянути відео “Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино”, створене в межах загально бібліотечного проєкту “Погляд з історії”.

Українська спадщина: повернення до традицій

У межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії” фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили етноколаж “Українські народні прикраси: сплетіння часу, моди та історії”. Відео запропонували переглянути шкільній спільноті Херсона, зокрема старшокласникам ЗЗСО № 4, 11, 53 та 55.

Учні дізналися, як називалися традиційні українські прикраси, які функції  вони виконували, як змінювались за своєю формою, матеріалом, кольором, значенням.

Вони були здивовані фактом, що багато з прикрас були спочатку чоловічими і лише згодом ними стали вбиратися жінки та дівчата.

З цікавістю старшокласники розглядали, як виглядали прикраси в давнину та ті, що створені сучасними майстрами.

Сподіваємося, що багато назв чудових українських прикрас учні запам’ятали і слова “згарда”, “салба”, “криза” та “пацьорки” для них не будуть незнайомими.

Запрошуємо переглянути відео, щоб дізнатися більше про українські традиційні прикраси. 

Українські народні прикраси: сплетіння часу, моди та історії

 

Cалби, пацьорки, згарда, кризи, шелест, силянки... Для багатьох сучасників ці слова незнайомі, а то все – назви традиційних українських прикрас, про які можна дізнатися, переглянувши етноколаж “Українські народні прикраси: сплетіння часу, моди та історії”. Відео створене працівниками відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова в межах загальнобібліотечного проєкту “Погляд з історії”.

Українські прикраси, що сформувалися у сиву давнину, упродовж багатьох років змінювались за своєю формою, матеріалом, кольором, значенням. Сучасна жінка теж не може уявити своє життя без прикрас, які з давніх-давен виконували одразу дві функції – декоративну та захисну.

Найбільш розповсюдженою традиційною українською прикрасою було намисто, яке спочатку виготовляли із рослинних матеріалів: з ягід горобини, кісточок, горіхів, насіння. Згодом використовували глину, дерево, корали, перли, різноманітні каміння, метали, дорогоцінні матеріали. 

Жінки одягали його як у святкові, так і будні дні. Намисто часто поєднували з іншим прикрасами: дукачами, згардами, салбами, плетінками, які разом з українським вбранням створювали довершений традиційний образ. Найпопулярнішим кольором намиста був червоний. Саме він є кольором сміливості, відваги, любові, символізує невичерпну енергію. 

Багато з прикрас були спочатку чоловічими і лише згодом ними стали вбиратися пані та панянки.

Перегляньте відео і ви теж дізнаєтесь багато цікавих фактів про українські традиційні прикраси.