27 грудня 2023 року мала би відзначати свій 95-річний ювілей дивовижна жінка Олена Павлівна Рибальченко – відома херсонська мисткиня, талановита представниця наївного живопису, поетеса, почесна громадянка міста Херсона. Вона пережила голодомор, другу світову війну, окупацію Херсона, обстріл своєї багатоповерхівки російськими військовими, та 24 жовтня цього року її життя обірвалося...
Олена Рибальченко родом з Дніпропетровської області, з міста Павлоград. Після навчання у Бородінському педучилищі (Одеська область), працювала вихователькою у дитячому садку та вчителькою у школі. Хоча з самого дитинства відчувала особливу пристрасть до малювання, але спеціальної художньої освіти так і не отримала.
Більше 30 років Олена Павлівна прожила у Харкові, де працювала на станкобудівному заводі.
У 1984 році, вийшовши на пенсію, переїхала до Херсона та прожила тут до останнього свого дня. І наше місто пані Олена обрала не випадково, адже тут колись жила її бабуся. У Херсоні і розпочала Олена Павлівна займатися живописом, якому вона віддалася цілком і назавжди. А все розпочалося з ремонту у квартирі, тоді на стіні з’явилася її перша картина: там була і верба, і калина, і хата, і білизна висіла ще й коза прив’язана. Друзі та сусіди схвально відгукнулися про першу спробу і згодом Олена Павлівна почала писати сюжети на картоні олією. Картини спочатку нікому не показувала, проте доленосний випадок привів її до місцевого клубу художників-аматорів, де вона взяла участь у виставках.
Через півроку після зустрічі – перша виставка в кінотеатрі «Україна», на котру відібрали три праці художниці-аматорки: «Русалонька», «Піщаний берег», «Дівчинка в хустинці». Картини були гідно оцінені глядачами.
На початку 1990-х Олена Рибальченко вже виставляла свої твори в експозиційних залах музеїв Херсона, а у 1993 році на Всеукраїнській виставці художників-аматорів в «Українському домі» у Києві вона отримала диплом І ступеня.
Оскільки матеріали для малювання картин дорогі, Олена Павлівна малювала на дощечках та інших предметах, які їй вдавалося знайти. Вона ніколи не мала мольберта, замість полотна мала картон і фанеру, а найприємніший подарунок для неї були пензлі, фарби та полотно для живопису, передані поціновувачами її мистецтва з різних міст України.
Основні сюжети, які Олена Рибальченко зображувала на своїх картинах, — це історії з українських народних пісень, а їх вона знала дуже багато. Художниця зображувала народні гуляння, свята та звичаї, які були розповсюджені в Україні з давніх часів. Головні персонажі її картин – дівчата та парубки у національному одязі, які зустрічаються на побаченнях, сумують та мріють, радіють життю. Віршовані назви її картин запозичені з пісень або вдало укладені самою авторкою.
Окрім того, Олена Павлівна писала натюрморти, краєвиди, квіти. В яскравих натюрмортах мисткиня оспівувала красу затишних сільських краєвидів, де квітнуть дерева, ростуть кульбаби, літають бджілки та стиглість фруктів: розсипи винограду, рум’яні яблука та груші («Дари осені»). Її твори здебільшого присвячені українському селу, українській родині, коханню, козакам, її картини тісно пов’язані з українським фольклором, піснями та легендами. Ліричні мотиви гармонійно доповнені сюжетними композиціями на побутову тематику, біблейські мотиви доповнені історичними творами, які присвячені добі козацтва, а також є і міські краєвиди, в яких відбито образ міста Херсона, яке для Олени Павлівни давно стало рідним — картини “Морехідне училище у Херсоні”, “Херсонський художній музей” та інші.
Добре знання української літератури надихало Олену Павлівну на сюжетні композиції символістського характеру, як наприклад, картина «Земля», що є ілюстрацією до однойменного роману Ольги Кобилянської.
Олена Рибальченко не намагалася копіювати натуру, а навпаки писала картини за допомогою розвиненої уяви та гострої пам’яті.
Окрім живопису, цікавим захопленням мисткині була флористика. Вона використовувала переважно ті рослини і природний матеріал, які дарувала їй місцева степова природа. Це декоративні панно міських краєвидів, теплі квіткові натюрморти, навіть постаті казкових героїв, і, безперечно, українська дівчина – уособлення рідної землі. Кожна суха пелюстка, травинка, гілочка у цих творах отримали нове життя, повносиле життя у мистецтві.
Незважаючи на видове і жанрове різноманіття, усі роботи Рибальченко об’єднує спільна риса. У них живе співуча народна душа, любов до рідного краю, культури, побуту.
Олена Павлівна – не лише художниця, а й поетеса – 2019-го року мисткиня випустила власну збірку поезії “Гіркий полин, але цілющий”. Крім того, вона є успішною авторкою багатьох чудових присвячень, казок і притч, невеличких оповідань, в яких відображена народна мудрість, особистий життєвий досвід, віра у перемогу добрих сил, Божий суд та справедливість.
В останній час художниця жила одна. Останню картину перед початком повномасштабної війни жінка відправила до Каховки. В окупації Олена Павлівна не писала, на душі було тяжко. Лише після деокупації міста вона знову взяла пензля до рук, але через постійні атаки росіян зосередитися на мистецтві було важко. Ніколи не маючи власної сім’ї, мисткиня до своїх картин ставилася, як до дітей. Отож, побоюючись, що через постійні обстріли міста її твори можуть бути знищені, у серпні 2023 року пані Олена передала Херсонському художньому музею ім. О. О. Шовкуненка все, що на той час було вдома, а це — понад 50 робіт. А до цього там вже зберігалося понад 100 живописних творів Олени Рибальченко, які теж щедро дарувала мисткиня. На жаль, одну з її картин — “Їхав козак на війноньку…” — викрали російські окупанти.
У творчому доробку Олени Рибальченко — понад півтори тисячі живописних творів, створених за майже 40 років. Загалом, картини херсонської художниці в cтилi нaївнoгo миcтeцтвa вiдoмi в Укpaїнi тa дaлeкo зa її мeжaми і зберігаються у восьми музеях України, зокрема значна частина на батьківщині пані Олени у Павлоградському краєзнавчому музеї та Музеї Івана Гончара в Києві, в музеях Херсона та у приватних колекціях України (Харків, Донецьк, Львів) та за кордоном — у США, Канади, Австралії, Ізраїлі, Норвегії.
До 95-річчя Олени Павлівни Рибальченко в Херсоні має відбутися ювілейна виставка робіт художниці-аматорки, та, на жаль, вже без неї... А з нами залишилися її глибоко українські картини і два грубих зошити з віршами. Надіємося, що згодом і наша книгозбірня поповниться новою збіркою поезій Олени Рибальченко.
