Мальовнича моя Україна!

Війна навчила українців цінувати те, що ми маємо. А маємо ми так багато всього прекрасного та поки що незвіданого! В Україні є безліч цікавих та мальовничих місць — величезні скелі та печери, каньйони та озера — блакитні, білі і, навіть, рожеві. Ми живемо в дивовижно красивій країні! 

В Україні безліч чудових місць, якими можна милуватися, захоплюватися; завмирати від подиву при погляді на незвичайні творіння природи. І ловити цю красу в об'єктив фотоапарата. Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва підготували для користувачів бібліотеки та соцмереж огляд унікальних природних пам'яток України — відеомандрівку “Мальовнича моя Україна!”.

В ній зібрано  фотографії з різних регіонів України, щоб показати, наскільки різною і красивою є наша країна. Подорож розпочинається на заході країни  — з величавих Карпат.  Високогірні озера, водоспади, гірські річки, ліси і полонини – багатство і краса тутешньої природи вражають. 

Річка серед скельних берегів – поєднання двох стихій породжує воістину неземну красу каньйонів: Дністровський — на заході країни, Буцький — в центральній частині, а на півдні — Актівський каньйон.

Переглянувши відео, ви дізнаєтесь, де в Україні знаходяться природні долини квітів — нарцисів, тюльпанів, і, навіть, орхідей!

Завершується наша подорож на півдні — оглядом яскравих краєвидів рідної Херсонщини та Криму. Нині заповідні місця півдня України окуповані ворогом і страждають від пожеж та безчинств російської армії, але фото зберегли для нас неповторну красу рідного краю.

Тож, запрошуємо до перегляду відео “Мальовнича моя Україна!”

Духовні перлини України

Україна – країна з різноманітною релігійною картиною. На теренах України зійшлися різні народи і культури, які розвивалися, перепліталися у спільному житті. Релігійне розмаїття в Україні дозволяє людям з різних релігій знайти спільну мову та взаємодіяти між собою. У цьому полягає суть толерантного ставлення до представників різних культур та релігій, яке є важливим для збереження миру та гармонії в суспільстві.

У сучасному світі українське суспільство є мультикультурним та мультирелігійним. Крім християнства, українці належать до інших релігій, таких як греко-католицтво, римо-католицтво, іслам, юдаїзм та інші.

 Культові споруди, найбільш поширені в Україні – церкви, костьоли, мечеті, синагоги, святилища і храми – належать до різних релігій. Зведені в різні епохи і часи, за строгими канонами і правилами, архітектурними стилями, вони відображають історію країни від найдавніших часів до сьогодення. Не зважаючи на поважний вік, своїми фасадами та інтер’єрами продовжують милувати око, викликають подив і захоплення численних прочан і туристів з усього світу. Церкви та собори сьогодні - це не лише центри паломництва, а й культурна спадщина України, адже деякі з них є справжніми витворами мистецтва та архітектури. Українські храми своїм видом захоплюють дух. Ці дивовижні церкви безсумнівно дивують своєю красою,   архітектурою та багатовічною історією.

Дізнайтеся більше про найкрасивіші храми та монастирі країни, поринувши у відеотур “Духовні перлини України”. Ви не лише побачите архітектурні шедеври церковного зодчества, а й почуєте багато цікавої інформації, зокрема узнаєте, який храм став прототипом роману Олеся Гончара “Собор”. Відео створене фахівцями відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва. 

День архітектури України

Архітектурні об’єкти є важливою частиною історії та кожної з національних культур, тому що віддзеркалюють певні уявлення й цінності, свідчать про розквіт та занепад цивілізацій. Не є винятком і українська архітектура — самобутня, наповнена національними особливостями, вона робить нашу країну справжньою скарбницею архітектурних шедеврів. Вітчизняній архітектурі присвячено спеціальне свято — День архітектури України, який щорічно відзначають 1 липня. Це професійне свято встановлене згідно з Указом Президента № 456/95 «Про День архітектури України» від 17 червня 1995 року.

Архітектура України є однією з найбагатших скарбів світу, яка уособлює в собі прояви класики, краси та стриманості. З огляду на історію, можна зазначити, що архітектура в Україні почала розвиватися ще в епоху Київської Русі (ІХ ст.). Будівельні споруди цього періоду були побудовані з дерева і налічували собою церкви, фортеці та палаци. 

З ХІІ по ХV століття в населених районах будувались оборонні споруди, такі як замки, фортеці та монастирі, що охоронялися. Декоративні візерунки видно на масивних стінах будівель у вигляді червоної цегляної плахти. Укріплені монастирі дуже нагадували замки, так як вони були надзвичайно підготовлені для захисту від нападу.

Між ХVІ і ХVІІ століттями в Україні виникла нова форма архітектури – Ренесанс. Це добре видно в архітектурі магічного міста Лева. Стиль Ренесансу значно розвинув український стиль бароко, зявдяки чому зародилася українська форма барокової архітектури.

А от архітектура України кінця 1800-х і початку 1900-х років прийняла на себе безліч стилів, таких як модерн, неокласицизм, неоготика і мавританський, що розвивалися, видозмінювалися і викорінювали один одного аж до тепер.

Варто звернути увагу на такі архітектурні шедеври України, котрі збереглися до наших часів, як Чернівецький національний університет, Софійський собор, Історичний центр Львова, Церква Святого Духа в с. Потелич, Одеський національний академічний театр опери та балету.

Варті уваги сучасні архітектурні споруди, такі як Театр на Подолі, IQ Business Center, НСК  «Олімпійський» та ін. Через російську агресію та варварські обстріли гинуть не тільки люди, а й пошкодження зазнають оселі та домівки українців, зникають цілі села та міста. Російські окупанти намагаються знищити все, що становить культурну цінність - памʼятки, які визначають нашу національну ідентичність, які стояли віками та вражали своєю красою та величністю.  

Але, недарма, українці Незламний та Великий народ - ніхто нас за нашу давню історію не зміг здолати. Тож, віримо в ЗСУ, чекаємо та наближаємо Перемогу. А потім - справа за архітекторами і будівельниками: відбудуємо нашу Україну, щоб була ще гарніша та привабливіша, радувала своєю красою та оригінальною, сучасною забудовою!

 З Днем української архітектури!

Палітра натхнення

У відділі мистецтв Херсонськоі обласноі бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова відкрилась виставка живопису молодої херсонськоі художниці Оксани Ліпей «Палітра натхнення». Вона лише починає свій творчий шлях після закінчення в минулому році навчання на кафедрі образотворчого мистецтва і дизайну Херсонського державного університета. 

На виставці можна помилуватися натюрмортами, зачаровують пейзаж та особливо притягують погляд портрети. Робіт небагато - все, що вдалося врятувати Оксані від води після руйнування російськими військами Каховськоі ГЕС та від постійних обстрілів ворогом рідної домівки. 

Художниця ще в пошуку своєї манери , улюбленої техніки…

Велике враження на неі справили пейзажі , краєвиди та акварелі відомих художників-земляків Володимира Чуприни та Анатолія Бикова. Саме вир почуттів та емоцій , викликаний картинами цих митців, побачених під час відвідувань із класом Херсонського обласного художнього музею ім. О. Шовкуненка, і став поштовхом до початку занять живописом, власного творчого шляху.

У знаменитих земляків, на іх картинах вона вчилась, набиралась досвіду та майстерності. 

Надалі «провідником» у іі зростанні  стала творчісь Олександра Мурашка. Його картинами «Благовіщення», «Тетяна», «Портрет Маргарити»… вона захоплювалась, намагалась копіювати, повторити.

Оксана багато працює над своєю технікою малюнку, живопису, удосконалює свої роботи. Як і вчителі та наставники, перевагу віддає портрету. А це, як вона говорить, - складний жанр, який дається тяжкою, кропіткою працею. 

Крім портретів, художниця полюбляє писати натюрморти - яскраві, колоритні. Працюючи над ними, вона, ніби, відпочиває душею. А багата палітра олійних фарб дозволяє передати красу і багатство щедрої херсонськоі землі, яка, незважаючи на страшні рани і жахливі руйнування,  не перестає радувати та дивувати.

Багато картин Оксана дарувала і дарує рідним, друзям - розлітаються вони по всьому світу, як згадка про рідну домівку, теплий південний зранкний край.

Нині Оксана передає свої знання і вміння дітям - вчить юних херсонців малюнку та живопису.  І, безперечно, продовжує, незважаючи ні на що, писати картини, удосконалювати свою майстерність, прагнути до нового, сповнена ідей і мрій. А ще, як і всі херсонці - з нетерпінням чекає визволення Лівобережжя, зменшення обстрілів і Перемогу!

Магія українського віночку

Цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” поповнився ще одним етноколажем – “Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино”, з яким  фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова познайомили онлайн учнів херсонської гімназії № 6 та 16, ХНВК № 11, Голопристанського ліцею № 2  та  Херсонського вищого професійного комерційного училища (15).

Переглянувши відео учасники заходу дізналися  про багатовікову історію українського вінка та культуру його носіння. Вони були здивовані величезною кількістю вінків, які були різними за складом та призначенням, а також існуванням обрядових вінків, які одягали на свята.

Школярі довідалися, що за допомогою головних уборів і вінків наші предки прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини. Задля цього у вінок впліталися квіти-обереги.

Також учні почули  розповідь про особливості підбору квітів і стрічок для вінка та побачили багато яскравих ілюстрацій до розповіді. 

Восьмикласники пересвідчилися, що наша національна спадщина є нашим багатством, яке об’єднує нас з нашими пращурами.

Дізнатися більше про український віночок можна, переглянувши відео, створене в межах загально бібліотечного проєкту “Погляд з історії”.

До речі, У Вінниці цієї п’ятниці, 14 червня 2024 року відзначатимуть День українського віночка. Більш детально тут

Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино

Здавна одним з елементів українського народного одягу у дівчат був віночок. Така прикраса стала дуже популярною і сьогодні. Неможливо уявити україночку без яскравого віночка на голові. Його носили лише неодружені дівчата. Розмаїття українських вінків просто вражає: магічні, звичаєві, ритуальні та вікові — разом більше 77 видів.

Наші бабусі вважали, що віночок не просто елемент одягу, а й оберіг. Проте, щоб він “працював” потрібно правильно підбирати квіти та трави для нього. 

 Продовжуючи цикл “Українська спадщина: повернення до традицій” фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова створили етноколаж “Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино”. Ця розповідь про особливості підбору квітів та стрічок для вінка, про його історію, символіку та захисну силу. 

Наша національна спадщина є нашим багатством, яке об’єднує нас з нашими пращурами та одне з одним, ми – один єдиний народ, який повинен берегти свою багатовікову історію, культуру та традиції, передавати її дітям та онукам. 

Запрошуємо переглянути відео “Український вінок: краса і звичаї сплелися воєдино”, створене в межах загально бібліотечного проєкту “Погляд з історії”.

Увічнені миттєвості Василя Рилєєва

29 травня минає 80 років відомому херсонському фотохудожнику, заслуженому діячу мистецтв України, члену Національної спілки журналістів України, учаснику і дипломанту вітчизняних та міжнародних виставок Василю Петровичу Рилєєву (1944 -2021).

Трудова біографія Василя Петровича Рилєєва розпочалася в 1963 році на Херсонському суднобудівному заводі, де він став працювати учнем слюсаря-дизеліста. Саме з рідного дизельного цеху і розпочалася його кар’єра управлінця, апогеєм якої стала робота на посаді заступника голови Херсонської обласної державної адміністрації. 

Але особливе місце в його житті зайняла фотографія. Ще, коли він працював на заводі, за його ініціативи було організовано заводський фотоклуб «Клотик», який він і очолив. З того часу все життя Василя Петровича було пов’язане з фотокамерою, фотомистецтвом.

Як говорив сам митець, до фотографії його привело захоплення живописом і поезією. І, дійсно, від живопису у пана Василя композиційна майстерність, дар бачити красу світу через його колір, а від поезії - бачити незвичайне в звичайному, уміння вибрати найбільш значимий, влучний момент. 

Василь Петрович працював у трьох основних жанрах: репортажі, портрети та пейзажі. Він  був учасником і дипломантом багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних фотовиставок. Має звання «Художник міжнародної федерації фотомистецтва»(AFIAP).

Результатом творчих досягнень митця стали фотоальбоми «Поезія життя», «Подорожні етюди», фотокалендарів, цикл телерадіопередач про видатних діячів культури і мистецтва.

Більшість його робіт присвячені саме красі рідної Херсонщини, мальовничим краєвидам та  туристичним родзинкам. 

Заслуговують уваги і роботи майстра, присвячені театру. 

На його фото – “живі” сцени з вистав Херсонського академічного муздрамтеатру ім.Миколи Куліша й учасників щорічного фестивалю “Мельпомена Таврії”. Вони, без сумніву, порадують як професіоналів і аматорів фотомистецтва, так і прихильників музи драматургії. Адже здатні повернути кожному незабутні хвилини співпереживання з тим, що відбувалося на сцені, що тривожило, радувало, викликало бурю емоцій. 

Василя Рилєєва не стало на 77-му році життя від ускладнень Covid -19. Разом із фотомайстром закінчилась ціла епоха в світі фотомистецтва Херсонщини.