18 липня 2023 року минає 85 роківвідомому херсонському художнику, члену Спілки художників України Єгору Єгоровичу Толкунову.
Художник народився 18 липня 1943 року у с. Петрівка Генічеського району Херсонської області.
Навчався в Республіканському художньому училищі ім. І.Ю.Рєпіна у м. Кишиневі та в реставраційних майстернях ім. І. Грабаря в Москві.
В 1971 році, вже працюючи в Херсоні, був прийнятий до Спілки художників України (на той час у його творчому доробку: участь в шести республіканських, 3-х всесоюзних виставках, перша персональна виставка).
В той час він створив полотна «Моя мама», «День народження», «Лист», «Свято», «Льон», «Батькові присвячується», «Моє дитинство», в яких відобразив життя, сприймаючи його як зв’язок минулого, сьогоднішнього і майбутнього.
Єгор Толкунов увійшов в мистецтво зі своїми особливостями живописної мови. У творчості його приваблювали важкі долі людей, в яких залишили свій слід трагічні події двадцятого століття — «Ветеран Вітчизняної війни», «Учитель музики», «Безодня», «Бездомний», «Самотність»…
Мама художника Ганна Григорівна мріяла, щоб син її став священиком чи іконописцем. Він став художником і до релігійних сюжетів звертався багато разів: виконував роботи в храмі св. Миколи Чудотворця в селі Стара Богданівка під Миколаєвом, написав 40 образів святих, апостолів, великомучеників.
Єгор Толкунов дуже багато подорожував світом. З Америки, Італії, Польщі, Німеччини він привозив враження, якими щедро ділився з глядачем.
Жіночі образи майстра вводять у інтимний світ спокою та гармонії, де жінка ніжна, мінлива, витончена, мудра, вона залишається загадковою і її краса притягально стримана. Оголену плоть художник зображав як зосередження сили, радощів буття, як диво. Стриманість та елегантність кольорів, світле та сумне поєдналось у творах Єгора Толкунова.
Добре відомий він і в Херсоні, і в інших містах України. Його твори експонувалися як Україні, так і за її межами.
На початку 2018 року художника не стало. Українська культура втратила талановитого майстра пензля.
З давніх часів люди були зачаровані архітектурою. П'ять з семи чудес стародавнього світу — це будівлі. Вигадливі архітектори не мають меж фантазії. Вони завжди намагалися створити щось оригінальне, незвичайне, хотіли вийти за рамки можливого і вразити уяву.
Сьогодні існує безліч незвичайних будівель — від вигадливих житлових комплексів до футуристичних споруд майбутнього. Світова архітектура знає немало прекрасних, оригінальних споруд незвичайної форми, таких як будинок-рояль, будинок-кошик, будинок-равлик, будинок-кактус, будинок-черевик та інші.
Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створили відеомозаїку ”Дивовижна архітектура світу”, щоб познайомити всіх бажаючих із найвідомішими і незвичайними будівлями світу і, зокрема, України. Бібліотекарі запропонували учням ЗЗСО № 34 та гімназій № 14 і № 16 та користувачам соцмереж переглянути відео та дізнатися багато цікавого і дивного.
13 липня 2023 року мало би виповнитися 85 років Мирославу Скорику – композитору безмежного таланту, твори якого стали невід’ємною складовою української сучасної культури. Мирослав Скорик – чи не найвідоміший у світі сучасний український композитор. Герой України (2008), народний артист України (1988), заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та Республіканської премії імені Миколи Острозького (1968), кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України (2006—2010), художній керівник Київської опери (2011—2016), Національна легенда України (2021, посмертно). Крім того, внучатий небіж Соломії Крушельницької.
Окрім численних державних нагород і звань, Мирослав Скорик став співтворцем низки унікальних подій – від першого всесвітньо визнаного українського кінофільму до першої підтриманої Ватиканом опери.
Музика до пісень «Не топчіть конвалій», «Намалюй мені ніч», а у 1964 році до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» роблять композитора Скорика популярним. А у 1982 році вийшла радянська стрічка «Високий перевал», до якого «Мелодія» Мирослава Скорика стала українським символом;
Вистава «Мойсей» на музику Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом.
Взагалі, біографія Мирослава Скорика є унікальною. Рід Скориків імовірно має козацьке походження, а прізвище походить від групи скорого реагування в Запорозькій Січі – принаймні так розповідав сам композитор зі слів батька.
Мирослав народився у Львові 1938 року, усього за рік до того часу, коли польська окупація міста зміниться радянською. Старший брат Мирослава воюватиме в дивізії “Галичина”, але з поразкою Німеччини емігрує до Австралії. У 1947 про діяльність брата дізнаються в радянських каральних органах, і сім’ю Скориків депортують у Сибір, разом із багатьма іншими “неблагонадійними”. Лише в 1955 родині Скорика буде дозволено повернутися до Львова.
Із поверненням Скорик навчається у Львівській консерваторії по класу композиції Адама Солтиса. Дипломна робота Скорика – кантата “Весна”, у ній проявиться мелодичне дарування, любов до витончених тональних зворотів і фольклору, а її перша частина, “Дивувалась зима”, увійде до репертуару багатьох студентських і дитячих хорів.
По завершенню консерваторії Скорик стажується в Москві у Дмитра Кабалевського, а також бере участь у ВІА “Веселі скрипки”, для якого пише естрадні пісні. Це поєднання академічного й естрадного напрямку зі студентських років мабуть і є одним із секретів популярності композитора.
Мирослав Скорик був досить модерним композитором. Він виробив свій досить яскравий, самобутній почерк: у стилістиці продовжував традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дав модерну авторську візію українського, зокрема карпатського, фольклору і львівського міського та салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.
В творчості композитора можна виділити декілька періодів: ранній (1955—1964); неофольклорний (1965—1972); неокласичний (1973—1978); неоромантичний (1983—1983); полістилістичний (1986—1998); постмодерний.
В творчому доробку композитора камерна,симфонічна музика,віолончельні концерти. Він автор музики до понад 40 фільмів, багатьох камерно-інструментальних творів, кількох балетів та опери «Мойсей».
Твори Мирослава Скорика регулярно виконують в Україні, інших пострадянських країнах, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Нідерландах, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді, Австралії. Композитор часто виступав як диригент і піаніст із виконанням власних творів.
Багато музикантів називають Мирослава Скорика своїм вчителем.
1 червня 2020 року Мирослав Михайлович Скорик відійшов у вічний світ.
Друзі! 8 липня виповнюється 85 років українському режисерові, письменнику, громадському діячу Лесю Танюку.
У Леоніда Степановича було нелегке дитинство: народився у селі Жукин Димерського (нині Вишгородський) району на Київщині в 1938 році, а 3-річним хлоп‘ям під час ІІ Світової війни разом із батьками потрапив до німецьких концтаборів. А по війні родині не дозволили повернутися до Києва, і Танюки оселилися на Волині.
У повоєнні роки після закінчення школи Леонід працював ливарником-формувальником на Луцькому механічно-ливарному заводі. Захоплювався театром, навчався у культосвітньому технікумі. Обдарованого хлопця за якийся час прийняли до акторської групи Волинського обласного музично-драматичного театру.
В 1963 р. талановитий юнак закінчив режисерське відділення Київського інституту театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого.Ставив спектаклі у Львівському, Одеському, Харківському драматичних театрах.
Але ще в 1959 р. став одним із засновників та президентом Клубу творчої молоді, що до нього входили Ліна Костенко, В.Чорновіл, І. Світличний, Алла Горська, В. Стус, І.Дзюба та інші дисиденти. Та через переслідування за діяльність у Клубі виїхав до Москви. У 1965—1986р.р. ставив спектаклі у театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім.Маяковського, МХАТі та інших.
Після повернення на батьківщину, у 1986-88р.р. був головним режисером Київського молодіжного театру. З політичних мотивів був звільнений, перебував на творчій роботі.
У творчому доробку Леся Танюка понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва; книг: «Мар’ян Крушельницкий», «Хроніка опору», «Монологи», «Парастас»; видань «Твори у 3-х томах. Слово. Театр. Життя» та фундаментальної роботи «Щоденники без купюр» у 60 томах (вийшло друком 37), перекладав твори Шекспіра, Мольєра, Брехта, Піранделло, Апполлінера.
Він режисер понад 50 вистав: «Маклена Граса» і «Патетична соната» М. Куліша; «Ніж у сонці» — за І. Драчем; «Матінка Кураж» за Б. Брехтом; «Месьє де Пурсоньяк» за Мольєром; «Принц і жебрак» за М. Твеном; «Диктатура совісті» М. Шатрова та багатьох інших.
В кіно Танюк -режисер картини «Десята симфонія», сценарист фільму «Голод-33», автор серії телефільмів про Розстріляне Відродження.
Як театральний режисер він повернув з небуття такі постаті українського Розстріляного Відродження, як Лесь Курбас і Микола Куліш,а в часи «хрущовської відлиги» зібрав біля себе людей, що повертали з небуття українську культуру й історію.
Довгий час Леонід Степанович викладав у Київському державному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.
Від 1992 року Лесь Танюк - Голова Національної спілки театральних діячів України, голова Всеукраїнського товариства "Меморіал" ім. В. Стуса (до 2014).
У березні 1999 року, після загибелі Вячеслава Чорновола, був обраний заступником Голови Руху. Обирався народним депутатом України 1-5 скликань, очолював парламентський Комітет з питань культури і духовності.
Л.С.Танюк помер 18 березня 2016 року внаслідок тяжкої хвороби. До його останнього дихання поруч були «два ангели», як він їх називав – дружина, відома мистецька діячка Неллі Корнієнко, і донька Оксана — театрознавець і драматург.
В 2018 році Громадською організацією «Всеукраїнська правозахисна організація "Меморіал" імені Василя Стуса», Національним центром театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, видавництвом «Дух і Літера» була заснована премія імені Леся Танюка «За збереження історичної пам'яті». Вона присуджується щороку авторам (літераторам, митцям, режисерам, громадським діячам, дослідникам, історикам, науковцям), незалежно від місця проживання, за особливий внесок в українську культуру та історію та за стійкість громадянської позиції.
7 червня2023 року виповнюється 175 років від дня народження Поля Гогена – французького живописця, ім'я якого нерозривно пов'язане із зародженням і розвитком постімпресіонізму. До цієї дати у відділі мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створили відеорозповідь «У пошуках втраченого раю», яку запропонували переглянути старшокласникам херсонських гімназій №№ 14, 16 та ЗЗСО № 53.
Мистецька розвідка «У пошуках втраченого раю» розкрила учням всі етапи життєвого та творчого шляху багатогранного митця світової культури. Вони дізналися, які стилістичні напрямки та елементи послужили основою творчої манери художника, які саме примітивні культури вплинули на становлення митця, у кого навчався Гоген та наскільки правдивим є відображення романтичного таїтянського життя на його полотнах?
Бібліотекарі книгозбірні звернули увагу старшокласникам на багатогранність мистецької спадщини Поля Гогена – він не лише писав олією та аквареллю, а й створював гравюри та літографії, ліпив з глини та обробляв мармур, вирізблював дерев'яні рельєфи та таїтянських ідолів.
З цікавістю вони роздивлялися полотна майстра різних періодів його творчості, його графічні роботи, скульптури та вироби з дерева.
Переглядаючи відео, учні дізналися, що заради мистецтва Гоген свідомо прирік себе на існування бідного мандрівника і проміняв багате життя на неприкриту бідність.
Школярів зацікавила інформація, що Поль Гоген є героєм кількох романів і художніх кінострічок.
Ось вже 120 років не перестає дивувати людей будинок на Банковій, більш відомий як Будинок із химерами, який справедливо називають шедевром і який є окрасою української столиці. Зодчий, який збудував його для себе — Владислав Городецький.
Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова створили до 160-річчя від дня народження Владислава Городецького, одного із найвідоміших архітекторів Києва, відеорозповідь «Київський Гауді або Архітектор і його химери» і запропонували переглянути його учням 7-8 класів ЗЗСО № 4.
Старшокласники дізналися про творчий доробок славетного зодчого — численні споруди: храми, палаци, маєтки, музеї і мавзолеї, лікарні, виставкові павільйони , заводи і фабрики та немало іншого. Фахівці книгозбірні звернули увагу учнів, що він був не тільки самобутнім архітектором, а й оригінальним дизайнером, зокрема ювеліром, карбувальником, гравером, художником-костюмером. А ще він створював декорації для Драматичного театру Соловцова, ескізи запони, портьєр, доріжок, плафонів, навіть шнурів до біноклів глядачів.
З мистецької розвідки «Київський Гауді або Архітектор і його химери» учні довідалися також, що Городецький був не лише архітектором, а і підприємцем, бо мав будівельну фірму, завод вуглекислоти і штучного льоду в Сімферополі, був співвласником цементного заводу.
А ще він був пристрасним мисливцем, їздив полювати в далекі краї, привозив звідти численні трофеї. Зокрема, подарував київським музеям опудала 179 екзотичних птахів і 25 тварин.
Тож, всі бажаючі знати більше про українських митців можуть переглянути відеотут
22 травня минає 210 річниця від дня народження Ріхарда Вагнера - видатного німецького композитора та драматурга, який своєю новаторською творчістю мав величезний вплив на розвиток музичного театру ХІХ-ХХ ст.
Творчість Ріхарда Вагнера стало символом перелому в музичних традиціях Європи XIX століття. Він зробив сміливі відкриття, не боячись осуду і покладаючись лише на власну бездоганну музичну інтуїцію. Вагнеру видалася непроста доля, але, можливо, саме ті тяжкі випробування, які припали на його частку, і послужили поштовхом для революційних змін не тільки оперних, але і симфонічних жанрів. Великий реформатор, що зробив значущий вплив став єдиним музикантом за всю історію, який удостоївся честі мати власний театр, а фестиваль його імені донині збирає тільки кращих представників музичного мистецтва.
Написання музичних творів почалося у віці 16 років, за рік до цього ним була написана перша п’єса. У 1831 році почав навчання в Лейпцігському університеті, який не закінчив. З 1833 року виступає в якості диригента хору, а потім і оркестру в оперних театрах Вюрцбурга, Магдебурга, Риги та інших міст. У 1833-1842 роках вів неспокійне життя, часто у великій нужді в Вюрцбурзі, де працював театральним хормейстером, в Магдебурзі, потім в Кенігсберзі і Ризі, де він був диригентом музичних театрів, потім в Норвегії, Лондоні і Парижі, де він написав увертюру «Фауст» і оперу «Летючий голландець».
Ріхард Вагнер створює нову форму мистецтва, музичну драму – як він сам її іменує. У ній він розкриває свої ідеї про долю людини в символічній формі. Він був не тільки музикантом, талант якого незаперечний, але і драматургом, естетом і мислителем. Мета всієї поезії взагалі, і драми особливо – зображати внутрішню людину, її почуття, емоції та викликати відповідні емоції в душі глядача. Вагнер вважав, що музика є адекватним і безпосереднім вираженням емоції, яке не може знайти слово. Поезія виходить від серця, і за посередництвом розуму і уяви говорить серцю. Музика ж виходить від серця і говорить безпосередньо серцю, не маючи іншого посередника, окрім слуху. На думку Вагнера, кожне з цих мистецтв знаходить, одне в іншому, своє природне доповнення.
У 1842 р тріумфальна прем’єра опери «Риєнці, останній з трибунів» в Дрездені принесла йому популярність. Згодом створює опери «Тангейзер», «Лоенгрін». Іншим знаменитим для Вагнера твором стала драма «Трістан і Ізольда». У 1871 році Вагнер вперше приїжджає в Байрейт. Він виступає з ініціативою спорудження в цьому місті великого оперного театру, на сцені якого могли б йти німецькі опери. У 1872 році відбулася закладка будівлі нового театру – «Фестшпільгауса».
Театр був спеціально збудований для постановки його тетралогії. Це був незвичний театр для тих часів – глядацька зала на 2000 місць, ряди якої подібно до грецького амфітеатру підіймались вгору, традиційних ярусів та лож не було. Вагнеру належить винайдення оркестрової ями, а також саме він запропонував вимикати освітлення у концертній залі під час виконання. Прем’єра тетралогії відбулася у серпні 1876 року.
Опера «Парсіфаль» стала вінцем творінь Вагнера. У цьому творі він дав остаточне вираження своїм найвищим релігійним та моральним концепціям. Композитор присвячує роботі над «Парсіфалем» свої останні п’ять років життя.
У липні 1881 року проходить прем’єра «Парсіфаля» у Байройті, на якій присутні Брукнер, Ліст, Малер, Сен-Санс. Ця остання опера Вагнера відповідно до королівського указу могла виконуватися тільки в Байройті, і таке положення зберігалося аж до грудня 1903 року, коли “Парсіфаль” був поставлений у нью-йоркській «Метрополітен-опера».
Вагнер помер несподівано, 13 лютого 1883 року. Тіло композитора перевезли в Баварію і поховали в маєтку, де він провів останні роки життя, з усвідомленням того, що досяг всього, про що колись мріяв.
.jpg)
