Великий музичний реформатор Ріхард Вагнер

22 травня минає 210 річниця від дня народження Ріхарда Вагнера - видатного німецького композитора та драматурга, який своєю новаторською творчістю мав величезний вплив на розвиток музичного театру  ХІХ-ХХ ст. 

Творчість Ріхарда Вагнера стало символом перелому в музичних традиціях Європи XIX століття. Він зробив сміливі відкриття, не боячись осуду і покладаючись лише на власну бездоганну музичну інтуїцію. Вагнеру видалася непроста доля, але, можливо, саме ті тяжкі випробування, які припали на його частку, і послужили поштовхом для революційних змін не тільки оперних, але і симфонічних жанрів. Великий реформатор, що зробив значущий вплив став єдиним музикантом за всю історію, який удостоївся честі мати власний театр, а фестиваль його імені донині збирає тільки кращих представників музичного мистецтва.

Написання музичних творів почалося у віці 16 років, за рік до цього ним була написана перша п’єса. У 1831 році почав навчання в Лейпцігському університеті, який не закінчив. З 1833 року виступає в якості диригента хору, а потім і оркестру в оперних театрах Вюрцбурга, Магдебурга, Риги та інших міст.   У 1833-1842 роках вів неспокійне життя, часто у великій нужді в Вюрцбурзі, де працював театральним хормейстером, в Магдебурзі, потім в Кенігсберзі і Ризі, де він був диригентом музичних театрів, потім в Норвегії, Лондоні і Парижі, де він написав увертюру «Фауст» і оперу «Летючий голландець».

Ріхард Вагнер створює нову форму мистецтва, музичну драму – як він сам її іменує. У ній він розкриває свої ідеї про долю людини в символічній формі. Він був не тільки музикантом, талант якого незаперечний, але і драматургом, естетом і мислителем. Мета всієї поезії взагалі, і драми особливо – зображати внутрішню людину, її почуття, емоції та викликати відповідні емоції в душі глядача. Вагнер вважав, що музика є адекватним і безпосереднім вираженням емоції, яке не може знайти слово. Поезія виходить від серця, і за посередництвом розуму і уяви говорить серцю. Музика ж виходить від серця і говорить безпосередньо серцю, не маючи іншого посередника, окрім слуху. На думку Вагнера, кожне з цих мистецтв знаходить, одне в іншому, своє природне доповнення.

У 1842 р тріумфальна прем’єра опери «Риєнці, останній з трибунів» в Дрездені принесла йому популярність. Згодом створює опери «Тангейзер», «Лоенгрін». Іншим знаменитим для Вагнера твором стала драма «Трістан і Ізольда».  У 1871 році Вагнер вперше приїжджає в Байрейт. Він виступає з ініціативою спорудження в цьому місті великого оперного театру, на сцені якого могли б йти німецькі опери. У 1872 році відбулася закладка будівлі нового театру – «Фестшпільгауса». 

Театр був спеціально збудований для постановки його тетралогії. Це був незвичний театр для тих часів – глядацька зала на 2000 місць, ряди якої подібно до грецького амфітеатру підіймались вгору, традиційних ярусів та лож не було. Вагнеру належить винайдення оркестрової ями, а також саме він запропонував вимикати освітлення у концертній залі під час виконання. Прем’єра тетралогії відбулася у серпні 1876 року.

Опера «Парсіфаль» стала вінцем творінь Вагнера. У цьому творі він дав остаточне вираження своїм найвищим релігійним та моральним концепціям. Композитор присвячує роботі над «Парсіфалем» свої останні п’ять років життя. 

У липні 1881 року проходить прем’єра «Парсіфаля» у Байройті, на якій присутні Брукнер, Ліст, Малер, Сен-Санс. Ця остання опера Вагнера відповідно до королівського указу могла виконуватися тільки в Байройті, і таке положення зберігалося аж до грудня 1903 року, коли “Парсіфаль” був поставлений у нью-йоркській «Метрополітен-опера».

Вагнер помер несподівано, 13 лютого 1883 року. Тіло композитора перевезли в Баварію і поховали в маєтку, де він провів останні роки життя, з усвідомленням того, що досяг всього, про що колись мріяв.