Вадим Стеценко - скрипаль і педагог

 Друзі! 15 квітня 2024 року виповнюється 110 років від дня народження Вадима Кириловича Стеценка (15.04.1914 - 30.03.1984).

Вадим Кирилович Стеценко — український композитор, скрипаль, один із засновників української скрипкової школи, професор  Національної музичної академії України , кандидат мистецтвознавства.

  

Саме завдяки його багаторічним творчим, організаційним, науково-методичним і педагогічним зусиллям було закладено фундамент визнання і майбутнього світового лідерства скрипкового мистецтва незалежної України.

   Народився Вадим Стеценко в с. Головорусава Вінницької області в родині композитора, хормейстера і священика Кирила Григоровича Стеценка. У восьмирічному віці втратив батька. Закінчив Першу київську трудову школу в 1928 році, музичний технікум – в 1932 році і Київську консерваторію в класі скрипки проф. Д. С. Бертьє – 1936 року.

Вадим Кирилович із 1936 року викладав скрипку в Київській середній спеціальній музичній школі, а в 1940 році захистив кандидатську дисертацію.

Вадим Стеценко концертує як соліст камерного ансамблю. Працює він також і як журналіст-музикознавець, бере участь у фольклорних експедиціях. 

З лютого 1946 року працює у Львівській опері, а потім в  консерваторії. Викладав скрипку, альт, квартет, камерний ансамбль, історію та теорію скрипкового виконавства.

У 1959 році Вадим Стеценко відновив педагогічну діяльність у Київській консерваторії, де керував кафедрою скрипки в часи її найбільшого розквіту. Серед учнів Вадима Стеценка – музичні виконавці світового рівня: Аркадій Винокуров, Сергій Дяченко, Кирило Стеценко, Ігор Симович, Юрій Булка, Юрій Гольда.

Дослідження Вадима Стеценка в царинах історії, теорії та педагогіки скрипкового виконавства (“Методика навчання гри на скрипці”, “Джерела скрипкового концерту”, “Закономірності інтонування на скрипці” та “Історія скрипкового мистецтва” ) здобули заслужене визнання фахівців у країні та поза її межами. 

   Впродовж усього життя видатний скрипаль і педагог дбав про захист української культурних та духовних традицій, а також доклав чималих зусиль до їх примноження.

Життя як пісня

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова  до Дня рідної мови запросили учнів херсонських закладів освіти № 4, 11, 55, гімназії № 14 та обласного ліцею переглянути мистецьку розвідку «Пісня буде поміж нас. Володимир Івасюк». Також до них приєдналися учні Голопристанського ліцею.

 Учасники заходу дізналися про життя та творчість засновника і класика української естрадної музики, талановитого композитора, автора невмирущих пісень Володимира Івасюка. Багатьох здивувало, що за фахом він дипломований лікар, що багато пісень він написав на свої вірші, які творив лише українською мовою, що був  скрипалем-віртуозом і піаністом-імпровізатором, прекрасним співаком-виконавцем.

Івасюк був не просто музикантом, він був патріотом України. Своїми піснями він відроджував любов українців до української культури і завзято відмовлявся писати музику до російських текстів, говорячи, що він український композитор. Саме українська пісня, а точніше популярні пісні Володимира Івасюка українською мовою, і стала головною причиною його смерті. Володимира Івасюка вбила влада, оскільки злякалася шаленої популярності українських пісень, які писав талановитий українець!

Учні почули роздуми Володимира Івасюка про свою творчість та пісні у виконанні самого автора та багатьох українських співаків та груп. Упродовж останніх років українці перевідкривають його постать для себе, твори композитора вчергове набувають актуальності.

Долучайтеся до перегляду відео тут

Пісня буде поміж нас. Володимир Івасюк

4 березня 2024 року виповнюється 75 років від дня народження Володимира Івасюка, геніального композитора та співака, який зробив українську естраду відомою на весь світ. За фахом медик, а за покликанням — скрипаль, піаніст, віолончеліст, гітарист і автор пісень, які він відмовлявся писати російською мовою. Історія його смерті у Брюховицькому лісі під Львовом досі є таємницею, і винні в імовірному вбивстві не названі й не покарані.

Пісні Івасюка переживають нову хвилю популярності. Упродовж останніх років українці перевідкривають його постать для себе, твори композитора вчергове набувають актуальності й стають трендами в соціальних мережах, звучать по-новому в особистих плейлистах і діджей-сетах, якими Україну представляють закордоном. Його чудові пісні, які знають і співають далеко за межами України, є і завжди залишатимуться сучасними.

Самобутність, неповторність його таланту, творчого почерку, стилю залишаться назавжди в нашій культурі.

Фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова до ювілею митця створили  відеорозповідь “Пісня буде поміж нас. Володимир Івасюк” із циклу “Знакові постаті української культури” та в межах бібліотечного проекту “Погляд з історії”.

Перегляньте відео, дізнайтеся більше про талановитого митця, вслухайтеся у водограй його мелодій. Водограй не замулився. І червона рута не прив’яла. Вони зачаровані таїною, ім’я якій — українська пісня!

Юрій Іщенко: штрихи до портрету

 5 травня виповнюється 85 років від дня народження Юрія Яковича Іщенка – українського композитора, уродженця Херсона. Навчався Юрій в Херсонській музичній школі по класу фортепіано у  О.С. Бородавкіної. Перші композиції  записав у 14 років. Це були дві п'єси для фортепіано: «Біля берегів Індії» і «Експромт». Творами хлопця зацікавився викладач  В.В. Павкович, який і допоміг Ю.Іщенку зробити перші кроки в композиторську професію. 

Коли він став студентом консерваторії, музика Лятошинського, Ревуцького, Штогаренка міцно увійшла в його життя. Юрій був свідком не лише багатьох прем'єр, але й процесу створення цієї музики – його новий вчитель А.Я.Штогаренко майже на кожному уроці ділився зі своїми студентами, щойно написаними  сторінками своїх творів. 

Після закінчення композиторського факультету по класу професора А. Я. Штогаренка (1955–1960) та аспірантури (1961–1964) він майже 40 років працював у Національній музичній Академії України, навчаючи та виховуючи молодих композиторів.     Педагогічну роботу Юрій Якович поєднував з плідною творчою діяльністю.  Становлення композиторського почерку Іщенка відбувалося  під впливом двох начал: з боку Штогаренка формувалося емоційне розкриття музики, а від шкільного вчителя В.В. Павковича та Б. Н. Лятошинського – інтелект. Сплав двох начал  отримав вихід в його творчості, тому сприймається музика Іщенка тільки у рівноцінному поєднанні емоційного та інтелектуального. 

У творчому доробку композитора – численні твори найрізноманітніших жанрів та форм від опер, симфоній та концертів (для скрипки, віолончелі, кларнету, гобою та фортепіано) – до камерних творів (серед яких 12 квартетів, квінтети, тріо, сонати для різних інструментів у супроводі фортепіано, цикли для фортепіано) та хорів. 

Як композитор Іщенко продовжував плідно розвивати традиції шкіл двох видатних українських композиторів — Бориса Лятошинського та Андрія Штогаренка. Найголовніша риса творчості Іщенка - вміння пропустити через себе різні музичні стилі, переплавити їх, інтегрувати і створити власний  неповторний стиль.

Юрій Якович – заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри композиції та оркестрування Національної музичної академії України ім. П. Чайковського, кандидат мистецтвознавства, лауреат Премії ім. Б. Лятошинського, лауреат Премії ім. М. Лисенка, лауреат Всеукраїнського конкурсу композиторів «Духовні псалми». За мега-цикл з трьох великих симфонічних творів «Хваліте Господа з небес», «Душе моя», «Херувимська» (2012 р.) у 2015 році отримав мистецьку премію «Київ» імені Артемія Веделя.

   Юрій Якович Іщенко пішов із життя 15 травня 2021.