Олексій Богданович - актор театру й кіно

 23 березня своє 60-річчя зустрічає Олексій Богданович - український актор театру і кіно. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996), Народний артист України (2006).

  Олексій Богданович – знаковий артист на українській сцені. Він завжди втілював шляхетний дух свого народу у виставах української та європейської класики. А його вишукана вимова ведучого національних церемоній та концертів піднесла актора до рівня голосу української культури.

І тепер уже мало хто повірить, що Олексій виріс у російськомовній родині на Сумщині, а рідну мову вивчив уже в столиці під час навчання в Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого. І так вивчив, що його ще студентом запросив до Театру української драми імені Івана Франка (нині Національний академічний театр імені Івана Франка) легендарний режисер Сергій Данченко, львів’янин за походженням.

Богданович швидко увійшов до когорти провідних майстрів сцени. І хоча його часто манили перебратися до Москви, не зраджував ні своїй Батьківщині, ні рідному театру.

  У творчому доробку актора численні різнопланові ролі в театрі та кіно. Тож, двічі він ставав володарем премії « Київська пектораль» та, а в 2004 році - Людина року.

За свою творчу та громадську діяльність Олексій Богданович нагороджений:

Орденом "За заслуги" III ступеня (2018),

Медаллю за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва Міністерства культури,

Почесною грамотою Кабінету Міністрів (2010).

Актор епізодів

Друзі, а пам’ятаєте фотографа Гришу Ушивіна (на прізвисько «6 на 9») в картині Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» (1979)? Ця роль принесла акторові Льву Перфілову велику популярність.

13 лютого минає 90 років із дня народження Льва Олексійовича Перфілова - радянського та українського актора театру і кіно, члена Національної Спілки кінематографістів України, Заслуженого артиста УРСР.

Лев Перфілов народився у Коломні Московсьаоі області в 1933 році. Навчався в Московському Вищому театральному училищі ім. М. Щепкіна. 

З 1963 року, переїхавши до України, влаштувався на роботу в Києві на кіностудії ім. О.Довженка, де й пропрацював усе життя. 

В кіно Лев Перфілов дебютував  у фільмі «Павло Корчагін». А ось визнання до нього прийшло після ролі фашиста Вольдемара з фільму «Таврія» по однойменному роману Олеся Гончара. Газети написали про його вміння «впевненно грати мерзотників».

 Тож, з великими ролями у актора не склалося: режисери запрошували його грати негативні ролі — п'яниць, покидьків, негідників тощо. Актор говорив: «Чим більше я граю негідників, тим чистішим стаю сам. Намагаюсь спритно зіграти негідника, подонка. Бувало, як і перегравати головного героя. Глядачу запам'ятовується негативний персонаж. Заради чого? Щоб ті, хто запам'ятає мене на екрані, вчасно побачили таку ж людину в житті. Нехай це гучні слова, але такою є моя громадянська позиція… А грати дуже цікаво, часом і не головну роль. Адже в одному епізоді можна показати ціле явище, шар нашого життя».

Всього ж фільмографія Льва Перфілова велика - понад 150 ролей в кіно та телефільмах. А ще було озвучення фільмів, мультфільмів.

Остання робота актора у кіно — роль пана Лиходума у ​​картині 1999 року «Як коваль щастя шукав».

Актор мав надзвичайну чарівність і почуття гумору. Його незвичайний хрипкий тембр голосу запам'ятовувався глядачам. А ще добре співав і любив музику. За спогадами Володимира Конкіна, з колегами актор був дуже важливим і прямолінійним. Лев Олексійович брав участь у журі першого Київського кінофестивалю «Стожари» (1995). Займався громадською діяльністю.

Під час перебудови та в період розпаду СРСР багато українських кіноакторів залишилися без роботи, деякі з них жили за межею бідності, оскільки кіностудія ім. О. Довженко тривалий час припинила випуск кінопродукції. Щоб привернути увагу влади до проблем своїх колег Лев Олексійович на телебаченні вів авторську програму. Але влада порахувала передачу як закид. Програму було закрито під приводом, що ведеться російською мовою. Лев Олексійович переживав це дуже болісно, ​​беручи близько до серця.

Останні роки Лев Олексійович тяжко хворів. 24 січня 2000 року він помер.

А фільми з його участю продовжують йти на екранах та радувати глядачів